«Поруч зі справжніми завжди хочеться бути справжнім». Пам’яті героя-черкасця Євгена Подолянчука

У цей день, 7 років тому в російсько-українській війні загинув пластун, капітан, командир групи спеціального призначення 3-го окремого полку спецпризначення (Кропивницький) – Євген Подолянчук (псевдо «Скаут»).

Народився Євген у Черкасах. Навчався в Черкаській школі №3. У шкільні роки відвідував різноманітні спортивні секції: із греко-римської боротьби, боксу, рукопашного бою, стрільби, плавання, футболу, страйкболу.

Найбільших успіхів досяг у футболі, неодноразово посідав призові місця в міських та міжміських змаганнях із міні-футболу.Завжди у всьому намагався бути найкращим, за що його поважали однолітки й вчителі. Уже в юнацькому віці Євгеній мав високі моральні принципи, дбав не тільки про фізичний, але й про духовний розвиток. У 14 років вступив до скаутської організації «Пласт». В подальшому, його участь у патріотичній молодіжній організації відіграла важливу роль у виборі життєвого шляху.У 2008 р. Євген Подолянчук вступив на факультет розвідки до Академії сухопутних військ імені Гетьмана Сагайдачного, який закінчив з відзнакою. Служив у Кропивницькому у 3-му окремому полку спецпризначення на посаді командира групи 2-го загону 5-ої роти.

Ще до початку відкритих бойових дій на Донбасі, Євген, у числі перших, відбув на виконання завдань із захисту цілісності держави. Спершу виконував завдання по захисту важливих об’єктів, потім – державного кордону. У квітні 2014 року був направлений у складі свого загону в Донецький аеропорт.

Під час оборони аеропорту, завдяки своєму вишколу у «Пласті», демонстрував військову кмітливість та лідерство. У будівлі старого терміналу, який ще до початку боїв утримували бійці загону спецпризначення, власноруч намалював десятки пам’яток-нагадувань з військової справи – тактики, теорії, основ психології, які розмістив на видних місцях, щоб усі бійці знали і запам’ятовували життєвоважливі навички.За спогадами побратимів, Євген Подолянчук завжди працював на найнебезпечніших позиціях: зі злітної смуги, без жодного укриття, прикриваючи новий термінал. Разом з бійцями, під шаленим обстрілом часто змінював позицію, діяв за обставинами, уникаючи влучення ворожого вогню. Крім того, він займався облаштуванням медпункту для поранених, а шляхи до нього позначив розклеєними значками червоних хрестів і стрілочок по всьому приміщенню аеропорту. В майбутньому, коли підрозділи мінялися по ротації та часто не були знайомі з терміналами, ці позначки, навіть у розпал бою, дозволяли координувати порятунок поранених.

14 вересня 2014 року Євген разом з бійцями вийшов на завдання, але групу затисли шквальним вогнем. Незабаром на даху почалася пожежа і спецпризначенці мали покинути будівлю, проте на зворотному шляху Євген вирішив все ж закласти міни на випадок, якщо їх переслідуватиме танк. Тоді він отримав осколкове поранення в голову й помер під час евакуації… Саме після того бою захисників Донецького аеропорту стали називати «кіборгами».

Попрощатися з Євгеном у Черкаси приїхали пластуни з усієї України. У 2015 році Євгену Подолянчуку посмертно було присвоєно чергове військове звання – капітан.Також він був відзначений нагрудним знаком «Знак пошани»; Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно); пам'ятним знаком «За заслуги перед містом Черкаси» I ступеня (посмертно); відзнакою «За заслуги перед Черкащиною» та Почесною грамотою Черкаської обласної державної адміністрації і обласної ради (посмертно); недержавним Орденом «Народний Герой України» (посмертно); Залізним Пластовий Хрест (посмертно); нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно) та нагрудним знаком «Гідність та Честь» (посмертно).У 2016 року Черкаською міською радою схвалено рішення про перейменування однієї з вулиць міста на честь Євгена Подолянчука та присвоєно звання Почесного громадянина міста Черкас.У вересні 2016 року у черкаській спеціалізованій школі №3 відкрито меморіальну дошку випускнику Євгену Подолянчуку.

4 липня 2021 р. відданому захиснику України черкасцю Євгену Подолянчуку виповнилося б 30 років, але йому назавжди залишиться 23… Він був прикладом для багатьох, згадує побратим Андрій Зелінський: «Він йшов першим, відпочивав останнім, любив те, що робив, і надихав тих, які йшли за ним, не шукаючи галасливого визнання, а спокійно й впевнено виконуючи те, що потрібно було виконати. Говорив те, що думав, і не дозволяв своїм вчинкам розходитися з його словами. Справжній! Вірний до кінця! У 23 роки... Постояти перед Женіною могилою – це як сходити на Сповідь: поруч зі справжніми завжди хочеться бути справжнім!»