Із фронту повернувся з собакою: черкаський доброволець пригадав дні на війні

UA: Cуспільне мовлення

Павло Прибіш у жовтні 2014 року поїхав на фронт добровольцем у складі 131 окремого розвідувального батальйону. Там він прослужив рік та додому, на Черкащину, повернувся не сам, а із "собакою-воювакою" Айзою. До Дня захисника і захисниць України Суспільне поспілкувалось із бійцем, який розповів про свої бойові дні на фронті.

Сказав, що піду на фронт, а вона — підтримала

Павло Прибіш за освітою історик, та, коли почались бойові дії на сході України, залишитися осторонь не зміг:

"Я просто не міг не поїхати. Своїй дівчині на той час, а тепер дружині, розповів про своє рішення, вона ж – підтримала".

За словами Павла, він зі своєю, тоді ще майбутньою, дружиною познайомився в студентські роки:

"Дружина — це найкраще, що трапилось зі мною в житті. Ми з нею познайомились ще в університеті. Мені тоді здавалось, що ми були зовсім різні: я навчався на історичному факультеті, вона — на фізичному. Але ледь не з першого погляду я зрозумів, що це моя людина. Моє рішення стати добровольцем вона сприйняла неоднозначно: я пояснював, що немає куди діватись, потрібно захищати країну. Вона розуміла, що хоч це довго, це страшно, але всіляко мене підтримувала: збирала, допомагала".

Павло пригадав, як дружина приїжджала до нього на фронт:

"Вона приїжджала до мене, коли я був на війні: вісім годин в один бік їхала лише для того, щоб п'ять хвилин потримати мене за руку. Тому підтримка дружини – дуже важлива. До поїздки на фронт ми були неодружені, та після мого повернення одразу пішли та розписались, бо коли тобі 20 років, почуття того, що ти можеш померти – відсутнє, оскільки ніхто не їде на фронт помирати. Таке тривале життя на відстані нас загартувало".

Дружина бійця Алла Прибіш розповіла, що відмовляти чоловіка від поїздки на війну не стала, бо знала, що в такий момент потрібно лише підтримати:

"У той час ми просто зустрічались. Якось він покликав мене на побачення і сказав, що є серйозна розмова. Тоді він і повідомив, що йде захищати Україну. Спочатку я була шокована, не знала що робити, але знала точно, що відмовляти його не варто. Тому вирішила підтримати. Коли він був на фронті, я йому збирала передачки, з відправленням мені допомагали волонтери. Іноді й сама відвозила. На відстані ми були рік: було важко, переживала багато. Коли він не підіймав слухавку — це ще пів біди, розуміла, що може бути зайнятий. Але, розмовляючи з ним телефоном, іноді я чула якісь звуки зброї й він в цей момент прощався – от оце очікування наступного дзвінка було найстрашнішим, чекала його кожної секунди".

За словами Алли, очікування тривалістю в рік дали парі розуміння того, що разом можна пережити і здолати все:

"Коли його відпускали на декілька днів відпочити, це були найщасливіші моменти. Це не порівняти з тим, як чекають людей із-за кордону, бо я чекала його з того місця, звідки взагалі можна не повернутись. За рік, коли були на відстані, зрозуміли — якщо ми витримали такий період, ми зможемо разом пережити все".

Пригадала Алла й про поїздку у вісім годин на фронт:

"Якось волонтери їхали у його бік і мене забрали з собою. Своїм батькам боялась сказати, але вони зрозуміли, якщо Павла не було сенсу тримати, то і мене також. Вночі ми виїхали з дому, зранку приїхали на схід. Часу було мало, ми бачились менш як годину, але час пролетів як п'ять хвилин. Але ці декілька хвилин були того варті, я б і довше їхала, аби його просто побачити".

Собака-воювака та спогади про війну

Павло Прибіш зберігає світлини з фронту — на них чимало спогадів:

"Це герб, викладений хлопцями-морпіхами, зроблений із гільз. А це наші машини: ліворуч – волонтерська, праворуч — наша, вона більше стояла, ніж їздила, але завдяки нашим механікам, ще попрацювала", — розповів чоловік.

Розповів чоловік, у яких умовах доводилося жити на війні:

"Зимували у підвалі старого, закинутого хліва. Переобладнали його трохи, оскільки було надто холодно. Однак дірки в стінах не такі страшні, як пацюки — там я вперше побачив пацюка, розміром з половину моєї руки. І їх я боявся найбільше, бо важко було б пояснили вдома, де взялись ті болячки, якщо вони були б, оскільки бували й випадки, коли пацюки поїли хлопцям ноги".

Собака на ім'я Айза з'явилася у житті чоловіка неочікувано та, назавжди:

"У 2014 році у Маріуполі була велика ферма таких собак, яких продавали за кордон. Але з початком війни, господарі ферми виїхали, і в них не було місця, де б можна було тримати цих собак. Військовим вони ж роздавали їх майже безплатно. І наш командир купив цю собаку. Але коли командира перевели, собака залишилася з нами в наметі, із 30-ма дядьками. Айза спала зі мною, тож і вирішила, що її хазяїн — я. І ми з нею відвоювали цілий рік. Я не міг лишити її й ми поїхали додому разом. Я найбільше переймався як сприйме це дружина, але з Аллою вони стали кращими друзями. Зараз собака живе у батьків. Але коли ми приходимо в гості, я, навіть, трішки ревную, бо собака більше радіє дружині, ніж мені".

За словами Павла, тварин на фронті було чимало. Вони шукали собі нових господарів, коли їхні були вимушені покинути домівки:

"У нас було близько десяти тварин, оскільки люди з ближніх населених пунктів кинули свої домівки. Іноді можна було побачити як прямо по дорозі з Павлополя йшли тварини, у пошуках прихистку і зупинялись у нас".

За словами Павла Прибіша, собака Айза весь час перебувала на фронті разом з бійцями і була краще за психолога:

"Обстрілів собака ніколи не боялась, можливо тому, що вона з восьми місяців з нами і для неї це була норма. Вона жила з нами як повноправний член нашого гурту, всі її любили. Хлопці, які потрапляли в місто, купували їй корм, всі з нею грались, фотографувались. Дружина з мене сміється, бо яке фото я не вишлю, скрізь Айза потрапляла у кадр: бо вона завжди поруч. Собака була й за психолога, бо коли ти постійно перебуваєш в одному й тому ж колективі у складних умовах, це трішки нагнітає, а собака підбіжить, лизне, пограється з тобою, якусь дурню зробить — це підіймало настрій".

Із собою на передову Айзу не брав, та це не врятувало її від поранення:

"Поранення було досить серйозне. Це трапилось в ніч, коли я мав повернутись з відпустки. Вона несла чергування на посту, і під час обстрілу так сталось, що вона не сховалась і отримала уламкове поранення, ми навіть не знаємо від чого. Вона не скавчала, а просто заховалась від всіх. І вже коли приїхав я, ми побачили, що вона поранена. Одразу відвели її в Маріуполь до лікаря. Та ветеринар виявився сепаратистом і сказав мені: «Я вас укропів ненавиджу, однак собаку врятую». Айзу ми довго виходжували, їй зшивали м'язи. Однак ця турбота про собаку згуртувала людей, Айза стала нашим символом".

Боєць додав, Айза — добра собака і сильна собака:

"Одного разу я навіть злякався її. Колись із кухні нам передали здорову коров'ячу ногу, м'ясо зняли, а кістку віддали Айзі. І ця маленька собака намагалась пронести в свій сарай здорову кістку, яка була більша за прохід. Та Айза не здалась і силою проштовхнула її так, що кістка склалась навпіл. Ось тоді я зрозумів, що сила в щелепах у неї є, вона її просто не показує. Але жодної агресії від неї ніколи не було".

Після повернення з фронту довелося звикати до байдужості та нових реалій життя:

"Після повернення було трішки моторошно, тому що повернення — це як з паралельних світів. На фронті ти перебуваєш ніби в інформаційній бульбашці — знаходишся у полі серед однодумців, де люди працюють на фронт, наприклад волонтери привозили дитячі малюнки, надихали всіляко. А ось після повернення побачив, що тут всім все однаково. До цього потрібно було звикнути. А потім були пошуки роботи і створення сім'ї, оскільки цей рік очікування показав, що найголовніша — ось ця бульбашка, яка називається сім'я", — розповів Павло.

Чоловік із дружиною заснували власну справу — сімейну кав'ярню. На це надихнув їхній син Павло:

"Наш заклад я б назвав куточком сімейно-дитячого відпочинку, тому що коли ми стали батьками, життя поділилось на «до» і «після». У нас з'явились нові турботи, інтереси, але на той час не було закладу, де ми б могли відпочити з дитиною".

Тож тепер, додав Павло, кав'ярня допомагає налагодити зв'язки між батьками та дітьми.

Читайте нас у Telegram: головні новини Черкащини та України

Читайте також Доброволець батальйону "Донбас" у Черкасах презентував книги про війну У Черкасах стартували національні змагання "Ігри Нескорених" Ветеран АТО з Черкас проводить екскурсії Дніпром для дітей з інвалідністю Черкаський волонтер шукає приміщення для музею АТО. У міськраді обіцяють надати варіанти Їжу, буржуйки та будматеріали відправили на схід черкаські волонтери Черкаський ветеран АТО переміг на Віртуальних військових змаганнях