Одягнули 3 500 бійців: киянин у Чернівцях організував пошиття бронежилетів та військового одягу

Молодий буковинець

До війни 21-річний киянин Юрій займався незвичною справою. У нього була вертикальна ферма. Разом із друзями на фермі під Гостомелем Юрій вирощував зелень і навіть представляв проєкт на виставці президенту Володимиру Зеленському. За рік ферма мала вже давати прибуток, але почалася війна. Юрій переїхав до Чернівців, де тепер шиє бронежилети. "Мене з дитинства цікавили різні технології. Якийсь час я жив в Ізраїлі, і мене тоді вразило, що там дуже багато інновацій та технологій. Ми з друзями вирішили поєднати аграрність з ІТ-технологіями. Ферма була розміром 120 квадратних метрів. Вирощували руколу, базилік, зелень для ресторанів. Могли збирати у рік до десяти урожаїв. Кожен урожай, з використанням сучасних технологій, міг сягати чотирьох тонн. Наша продукція була цілком екологічною. Вклали у ферму 150 тисяч доларів. Працювали сім місяців. Справа була прибуткова. Та 24 лютого о п’ятій ранку мене розбудив телефоном друг і сказав, що почалася війна. Я побачив у небі на Києвом спалахи. Як згадував уже, до цього я певний час жив в Ізраїлі, тож одразу зрозумів, у чому справа. Наша ферма працювала під Гостомелем, вона була повністю автоматизована. За кілька годин отримали повідомлення на телефон, що на фермі займання...", – розповідає Юрій. Відтоді про свою ферму Юрій нічого не знає. Планує наприкінці травня поїхати туди й подивитися, що і як. А потім повернеться до Чернівців, щоби волонтерити. – У Чернівцях живе моя знайома, тому поїхав сюди. Довго думав, чим займатися, – продовжує Юрій. – Дуже багато знайомих зверталося щодо бронежилетів, військового одягу, тож я розумів, що армія велика, і її потрібно одягати. Почав шукати, як робити бронежилети. Об’єднався ще з одним волонтером Андрієм у Чернівцях і почалася робота. Юрій запевняє, що їхні бронежилети якісні й пройшли сертифікацію. – Зробити якісні бронежилети важко, – зазначає Юрій. – Була ціла епопея з тим, щоби знайти плити для бронежилетів. Якось із Туреччини прислали пластини четвертого класу, тобто з максимальним захистом. Та коли їх простріляли, кулі пройшли наскрізь. Зрозуміли, що так справи не підуть. Знайшли хлопців із Києва, які переробили свій завод із виробництва металу на виготовлення пластин для бронежилетів. Бронежилети волонтери не продають. Роблять їх безкоштовно і передають на передову. За два місяці виготовили 386. – Наша основна умова, щоби бронежилетами користувалися ті, хто потребує захисту, – каже Юрій. – Хочемо, щоби наші вироби були саме на фронті, бо у нас є сертифікати якості, є проходження балістичних випробувань. І буде неприємно, якщо такі корисні на війні речі будуть припадати пилом десь на складі. Ми обслуговуємо не по одній людині, а частину цілком. Нам пишуть офіційний запит, і ми відсилаємо бронежилети. Також у цеху шиють фліски, балаклави, бафи, аптечки, які одразу наповнюють ліками. Одягнули заразом десь 3500 бійців – Усе робимо за благодійні кошти. Нещодавно придумали класну "фішку": будь-яка компанія може надати нам гроші, а ми напишемо їхнє ім’я та логотип на бронежилеті, – розповідає Юрій. – Зараз закуповуємо тканини для літнього одягу. Отримуємо тканину і допомогу з Туреччини. А нещодавно волонтери запустили в продаж "військове" печиво. Гроші з його прибутку будуть передавати на ЗСУ. – Ми запустили новий бренд – печиво "Бабця Фрайда". Пачка з шести штук коштує 400 гривень. На кожному напис "Джавелін", "Байрактар", "Привид Києва" тощо. Ми почали його продавати в Україні, згодом плануємо робити це ще й у Польщі, а весь прибуток переказуємо на ЗСУ. Усе почалося з того, що ми знайшли історію про те, що у козаків був свій рецепт печива. Відшукали його, приготували, скуштували – смачно. Вигадали назву "Бабуся Фрайда" (на галицькому діалекті "фрайда" означає радість). І запустили його у виробництво. Випікаємо на одному з кондитерських цехів у Чернівцях, – провадить Юрій і ділиться планами. – Перше, що я зроблю після нашої перемоги, поїду в Ізраїль, щоб перейняти досвід, як розвиватися державі у період війни. Адже треба навчитися швидко відбудовувати наші міста, – каже Юрій. – Я дуже люблю Україну і не хочу звідси нікуди їхати. Моя країна – найкраща.