«Хотів побачити Крим вільним»: рідні, соратники й опоненти про Леоніда Пілунського

Радіо Свобода

У Криму помер Леонід Пілунський – колишній депутат кримського парламенту, проукраїнський активіст, журналіст і письменник. Він був одним із небагатьох політиків, хто відкрито виступав у Криму проти режиму Партії регіонів, підтримував кримські акції Євромайдану та був супротивником російської анексії півострова. Попри свою відкриту позицію йому вдалося до останніх днів залишатися в Криму.

Про смерть 74-річного Леоніда Пілунського повідомив його син Ярослав Пілунський, який живе у Києві. Він розповів Крим.Реалії, що хвороба застала батька несподівано всупереч тому, що він «максимально берігся» від коронавірусу.

«Батько давно вів непублічний спосіб життя, мало з ким спілкувався, берігся, як міг. Але десь він заразився, поки не можемо вирахувати, де саме. Хвороба протікала складно, була госпіталізація. Були всі необхідні ліки, був кисень, але нічого його не врятувало», – розповів він.

Леонід Пілунський помер від коронавірусу в лікарні Севастополя. Він не був вакцинований від коронавірусу, оскільки, за словами сина, не довіряв російському «Спутнику V», а отримати вакцину, схвалену Всесвітньою організацією охорони здоров'я, на материковій частині України не встиг.

«Свідома угода»

Сімферополець Леонід Пілунський був одним з активних учасників кримських акцій Євромайдану. Він активно виступав проти режиму Партії регіонів на півострові та був одним із депутатів, хто відмовився голосувати за зміну влади в будівлі кримського парламенту, захопленого російськими військовими 27 лютого 2014 року.

У березні Леонід Пілунський висловлювався проти голосування своїх колег по депутатському корпусу за проведення «референдуму» щодо статусу Криму. Колишній журналіст і проукраїнський активіст пропонував звернутися до міжнародної спільноти за захистом українців Криму від російських репресій.

Тоді ж проросійські бойовики викрали у Криму його сина, котрий п'ять днів провів у полоні.

Після цього Леонід Пілунський зник із публічного поля. Він виїхав із Сімферополя та жив у будинку за містом, обірвавши колишні контакти. Таку свою позицію він пояснював так: «Я живу за принципом: моя персона ТУТ (у Криму – ред.), яка мовчить, краще, ніж ТАМ гавкає. Мені здається, що це взаємовигідна та корисна для мого здоров'я та їхньої політики угода. Не писана, але свідома».

У «добровільному затворництві» Леонід Пілунський продовжував стежити за подіями в Україні. За словами Ярослава Пілунського, в останні роки життя батько дуже хвилювався через те, що, на його думку, євроінтеграційні процеси «сповільнилися».

«Для нього як для учасника Євромайдану було дуже важливо, щоб країна не сходила з європейського курсу. Останніми роками він говорив, що в Україні багато цих процесів сповільнилися і дуже хвилювався через це. Він дуже хотів дожити до того моменту, коли Україна стане членом Євросоюзу і, можливо, розумів, що в нього небагато часу для цього залишається, тому хотів, щоб це було швидше. Батько хотів євроінтеграції також і для Криму. Хотів побачити Крим вільним, дочекатися його повернення (під контроль України – ред.). Сподіваюся, що цього зможемо домогтися ми – його діти», – каже Ярослав Пілунський.

Те, що Леонід Пілунський помер у річницю початку Євромайдану, його рідні вважають «дуже символічним».

«На Сімферопольських погостах знайду свій упокій»

Незважаючи на те, що Леонід Пілунський не визнавав російської анексії Криму, залишити півострів він не зміг. Його тримали багато обставин, у тому числі дім, який він багато років будував, і могили близьких.

Про те, наскільки Пілунський був прив'язаний до Криму, згадується у його збірці публіцистичних статей, оповідань і віршів «Квиток у театр мрій», виданий у Сімферополі 2002 року: «Я, Леонід Пілунський, українець, православний, народився у Сімферополі. До 15 років Крим не залишав жодного разу – це і був Мій Всесвіт, у якому були свої єдині та неповторні гори, непрохідні й таємничі ліси, дивовижні долини, солодкозвучні міста й селища... До 15 років єдиним Вершителем, Громовержцем та Годувальником всіх і вся, хто існував поруч, був мій батько – Петро, а уособленням всього Найдобрішого і Найніжнішого була матінка – Марія. Їх давно немає, вони спочивають на Сімферопольських цвинтарях, де поряд у гігантському місті мертвих на околиці міста, знайшли свій спокій наші численні родичі та їхні друзі, вороги й недруги, і де знайду свій спокій і я».

Ярослав Пілунський повідомив Крим.Реалії, що має намір розібрати архіви батька та видати збірки його творів, написаних у російських реаліях Криму.

«Обов'язково це зроблю. Дуже хочу, щоб світ побачив його цікаві думки та спостереження, про які він писав у Криму», – пообіцяв він.

«Працювати з вами було за честь!»

Один з організаторів кримських акцій Євромайдану, представник Крайової ради українців Криму, головний редактор газети «Кримська світлиця» Андрій Щекун згадує, що був знайомий із Леонідом Пілунським 25 років.

Вони в один день вступили до лав «Народного руху України», який потім Леонід Пілунський представляв у кримському парламенті. Політики кілька років разом організовували акції на підтримку розвитку української мови у кримських школах та дитячих садках, виступали за інтеграцію Криму в українському культурному просторі. Співпрацювали і тоді, коли Леонід Пілунський був головним редактором єдиної україномовної газети у Криму «Кримська світлиця».

2014 року вони, за словами Андрія Щекуна, «на одному подиху пройшли» акції Євромайдану.

«Нас дуже зблизили кримські акції Євромайдану. Леонід Пілунський був єдиним депутатом кримського парламенту, який нас публічно підтримував, приходив на акції та був завжди поруч, допомагав. Під час російського захоплення Криму він також був з нами на передовій. До подій 2014 року Леонід Пілунський був єдиним представником українців Криму в місцевих органах влади. Ніколи не відмовляв у тому, щоб обговорити проблеми, запрошував до себе додому в Сімферополі. Це була людина, яка брала на себе відповідальність бути чесною, мало хто в Криму на це здатний», – згадує активіст.

На відео Леонід Пілунський у перших рядах з учасниками кримських акцій Євромайдану йде вулицями Сімферополя з проєвропейськими гаслами, лютий 2014 року

В останні роки Андрій Щекун та Леонід Пілунський продовжували спілкуватися всупереч відстані. Леонід Пілунський «підтримував і давав поради» для «Кримської світлиці», що виходить у Києві, каже Щекун. Востаннє вони спілкувалися два-три місяці тому.

«Леонід Пілунський був неординарною особистістю, яскравою фігурою не лише у кримській політиці та журналістиці, а насамперед у кримській публіцистиці. Працювати з вами в одній команді було за честь! – написала про нього редакція газети «Кримська світлиця».

«Прикро, що пішов»

Ексдепутат кримського парламенту, ветеран проросійського руху Криму Сергій Шувайников зізнався Криму.Реалії, що йому «важко говорити про смерть Леоніда», оскільки вони були знайомі понад 35 років.

Свого колишнього політичного опонента Сергій Шувайников пам'ятає журналістом, коли Леонід Пілунський вів передачу на кримському радіо «Для тих, хто в морі».

«Дуже талановита творча була людина. Коли зайнялися політикою, він був з іншого боку барикад із радикальними поглядами, тому доводилося сперечатися, було всяке. Але ми з ним завжди намагалися не переступати рамки етики. Я шкодую, що він пішов», – згадує він.

Сергій Шувайников каже, що востаннє спілкувався з Леонідом Пілунським до 2014 року, після «спілкуватися не довелося». Згодом цікавився його долею, але «про нього було чути мало».

Про смерть Леоніда Пілунського повідомили і російські ЗМІ, які назвали його представником «антиросійських поглядів», який запам'ятався «тим, що у стінах кримського парламенту виступав виключно українською мовою і тісно співпрацював із Меджлісом».

Член Меджлісу кримськотатарського народу Гаяна Юксель назвала Леоніда Пілунського «великим другом кримськотатарського народу», з відходом якого «ніби в кримській книзі перегорнули ще одну сторінку і нас поменшало на одну людину».