Стягнення процесуальних витрат у кримінальному провадженні: ВС висловив позицію

Процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого; такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли. Разом з тим, невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами рішень, оскільки не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості й призначення покарання. Про це зазначила Об`єднана палата Касаційного кримінального суду Верховного Суду  при розгляді справи № 328/1109/19.

Так, процесуальні витрати виникають та пов`язані зі здійсненням кримінального провадження, є матеріальними витратами органів досудового розслідування, прокуратури, суду та інших учасників кримінального провадження.

Приписами ст. 118 КПК встановлено, що процесуальні витрати складаються з:

витрат на правову допомогу;

витрат, пов'язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;

витрат, пов'язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;

витрат, пов'язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.

Натомість положення, які стосуються цивільного позову, визначені Главою 9 КПК. Це свідчить про різну правову природу процесуальних витрат та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням.

У провадженні, що розглядається, потерпіла ОСОБА_1 висловлює свою незгоду із залишенням без розгляду її заяви про стягнення саме витрат на правову допомогу. Тобто йдеться про вирішення питання, пов'язаного із процесуальними витратами у зв`язку зі здійсненням кримінального провадження, а не у зв`язку  з вирішенням цивільного позову. При цьому процесуальні витрати, понесені у кримінальному провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову до обвинуваченого. Такі витрати повинні бути розподілені судом у межах розгляду того кримінального провадження, у ході розгляду якого вони виникли.

Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 червня 2020 року (справа № 598/1781/17), КПК не обмежує процесуальну форму вирішення питання щодо розподілу процесуальних витрат, у тому числі витрат на правову допомогу, виключно обвинувальним вироком.

Суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат у будь-якому рішенні, яким завершується розгляд кримінального провадження по суті, у тому числі й в ухвалі про закриття кримінального провадження у зв'язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності.

Разом з тим, невирішення питання про розподіл процесуальних витрат не може бути єдиною підставою для скасування прийнятих судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень, оскільки не є істотним порушенням вимог КПК та не впливає на вирішення питання кримінально-правової кваліфікації, доведеності винуватості й призначення покарання.

Таким чином, оскільки це питання може вирішити відповідно до положень ч. 5  ст. 534 КПК суд, який прийняв остаточне рішення у кримінальному провадженні без вирішення питання про розподіл процесуальних витрат, потерпіла може повторно звернутися із відповідним клопотанням до суду першої інстанції, який постановив ухвалу про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності та закрив кримінальне провадження щодо нього.

Відтак у контексті наведеного не можна визнати виправданими, отже й достатніми, доводи в касаційній скарзі щодо скасування оскаржуваних судових рішень. Тому подану потерпілою ОСОБА_1 касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Раніше КАС ВС пояснив, чи є скасування постанови слідчого підставою для дисциплінарного стягнення.

Підписуйтесь на наш Telegram-канал та на Twitter, щоб бути в курсі найважливіших подій.