Працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю: позиція Верховного Суду

Виконанням нормативу робочих місць у розумінні Закону вважається саме працевлаштування підприємством інвалідів, а не лише створення робочих місць для таких осіб.Працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю є за своєю сутністю створення робочих місць у кількості, визначеній згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», і для вказаних осіб таке місце роботи є основним. Створення відповідачем вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю на посади з окладом нижчим від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі є свідченням того, що така пропозиція відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю не відповідає гарантіям щодо працевлаштування інвалідів.

На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 920/474/20(5021/2509/2011).

Обставини справи

У квітні 2020 року Сумське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до ПАТ «С» про стягнення 3 688 582,39 грн, в тому числі: 3 687 476,15 грн адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2019 році та 1106,24 грн пені за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій.

Рішенням Господарського суду Сумської області у задоволенні позовної заяви відмовлено.

Постановою Північного апеляційного господарського суду рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове рішення, яким позов задоволено частково і вирішено стягнути з Публічного акціонерного товариства «С» на користь Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 3 687 476 грн 15 коп. адміністративно-господарських санкцій, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, оскільки відповідачем не дотримано чинного законодавства щодо соціального захисту інвалідів у частині невиконання квоти з працевлаштування інвалідів, не вжито усіх залежних від нього заходів для виконання обов`язку із виконання нормативу з працевлаштування інвалідів, не сплачені адміністративно-господарські санкції, що передбачені за невиконання нормативу працевлаштування інвалідів, передбаченого чинним законодавством України, суд доходить висновку, що позовні вимоги Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в частині сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3 687 476,15 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Висновок Верховного Суду

Судді ВС підкреслили, що частиною п`ятою статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» визначено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Також ВС зазначив, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Дискримінація за ознакою інвалідності забороняється.

Відтак, виконанням нормативу робочих місць в розумінні статті 19 цього Закону вважається саме працевлаштування підприємством інвалідів, а не лише створення робочих місць для таких осіб, що зумовлено загальною спрямованістю законодавства про соціальний захист та реабілітацію інвалідів на забезпечення реалізації ними трудових прав та обов`язків нарівні з іншими працівниками без додаткових соціальних гарантій у сприянні їх працевлаштування.

Так, суд апеляційної інстанції встановив, що за змістом поданої відповідачем до Сумського міського центру зайнятості звітності за формою «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» в період січня-грудня 2019 року вбачається, що відповідач звітував перед центром зайнятості щодо наявності у нього 21 вакансії для працевлаштування на посади «діловод 0,5 шт.од.» – 1 вакансія, «підсобний робітник 0,5 шт.од.» – 10 вакансій та «прибиральник службових приміщень 0,5 шт.од.» – 10 вакансій.

З урахуванням того, що працевлаштування підприємством осіб з інвалідністю є за своєю сутністю створення робочих місць у кількості, визначеній згідно із Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», і для вказаних осіб таке місце роботи є основним, створення відповідачем вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю на посади з окладом нижчим від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі – 4 173 грн, який встановлено Законом України «Про державний бюджет України на 2019 рік» (про що встановлено у постанові суду апеляційної інстанції) є свідченням того, що така пропозиція відповідача щодо працевлаштування осіб з інвалідністю не відповідає гарантіям щодо працевлаштування інвалідів на умовах виконання роботи з одержанням заробітної плати не нижчої від визначеної законом (частина 4 статті 43 Конституції України) і вказане свідчить, що відповідач не створив належних умов для працевлаштування осіб з інвалідністю.

ВС наголосив, що вказане є підтвердженням правильності висновку суду апеляційної інстанції про те, що відповідачем не вжито усіх залежних від нього заходів для виконання обов`язку із виконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів, а тому позовні вимоги Сумського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів в частині сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 3 687 476,15 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Враховуючи обставини справи, Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.

Сергей Попов

“Судово-юридична газета”