Війна підштовхує до перегляду експорту: що робити із заблокованими морськими портами?

Українське радiо

Україна на 80% забезпечує себе продовольством

В Україні проблем із продовольством немає і за всіма прогнозами не буде. Ми себе на 80% забезпечуємо харчами. З урахуванням того, що аграрії непогано відсіялися у цьому році, також ще лишився урожай минулого року. Аграрії висадили овочі, працює тваринництво, кури несуть яйця — тобто ми забезпечені, а от у світі є проблема. Тому коли йдеться про вантажний гуманітарний коридор, то ми говоримо про світову економіку.

Немає гарантії, що українське зерно не зникне на території Білорусі

До війни вантажний коридор через Білорусь був досить дієвий. Були так звані сухі порти на кордоні між Україною та Білоруссю. Тут нічого немає нового, цей шлях діяв. Навіть більше, білоруська залізниця була зацікавлена у тому, щоб якомога більше йшов товарообіг через Білорусь. Для північних регіонів України (Чернігівська, Сумська, Волинська, Рівненська області) вигідніше відправляти свої вантажі через Білорусь на прибалтійські порти, аніж Укрзалізницею до українських південних портів. Якщо говорити з економічного та географічного погляду, це шлях не новий. До війни він був досить ефективний і активно використовувався. Але є політичні ризики, бо виникає питання, хто буде гарантувати безпеку тих вантажів, що відправлятимуть із України. Ми ж чудово розуміємо, що Білорусь — це сателіт Росії і там перебувають російські війська. Де гарантія того, що через білоруську залізницю йтиме українське зерно чи будь-який інший товар і завтра він не буде зупинений чи конфіскований або просто зникне десь на території Білорусі. Теоретично таке може статися. Тому є політичний ризик і найголовніше питання, хто гарантуватиме збереження цих вантажів.

Такий торговельний шлях може бути, але з мого особистого погляду як експерта, якби мене хтось із бізнесу запитав, чи варто відправляти товар через Білорусь, то я б рекомендував утриматися. Вважаю, потрібно використовувати інші варіанти, не білоруський.

Радикальне вирішення проблеми — розблокувати порти

Є торговельні варіанти через Польщу і південні українські порти, зокрема Дунайський, який йде через Молдову. Хоча вони і пристосовані до перевалки таких великих обсягів вантажів, але все одно вони є. Дуже добре, що європейці зараз максимально спрощують ці процедури.

Найбільш радикальне вирішення цієї проблеми, на мій погляд, полягає у розблокуванні портів. Росіяни їх заблокували цілком свідомо. З одного боку, вони тим самим викликають світову продовольчу кризу, бо для них що гірше, то краще, з іншого боку — росіяни є нашими конкурентами на багатьох ринках і використовують цей момент, щоб потіснити нас із міжнародних ринків і зайняти цю нішу. Ви знаєте, що росіяни просто грабують наше зерно, а потім його продають. Є інформація, що вкрадене на Херсонщині зерно з′явилося у Сирії.

Може допомогти турецький конвой із 10-15 кораблів

На мій погляд, це питання може бути вирішене лише за допомогою Туреччини. Ми тут просто приречені. Ми розуміємо, що з економічної точки зору це не зовсім вигідно, бо турки — люди прагматичні, але з політичної точки зору президент Туреччини Ердоган може натиснути на Путіна за допомогою турецьких військово-морських сил розблокувати і гарантувати безпеку судноплавства. Це як було під час Другої світової війни, коли були такі конвої. От може бути турецький конвой із 10-15 кораблів, які везуть українське зерно в Європу. Хоча б до Дарданелл вони можуть супроводжувати. Для цього потрібно вести переговори з Туреччиною і домовлятися, щоб вона взяла на себе цю нелегку місію. Інших варіантів я не бачу.

Коли почалися в Європі проблеми із забезпеченням комбікормами для тваринництва, які виробляють із української кукурудзи, почалася нестача олії і хліба, — тоді і виникла така метушня навколо цього питання. Хоча ми раніше ставили перед Міжнародною продовольчою організацією питання про те, що буде голод і нестача продуктів. Це цілий клубок проблем, які швидко не вирішуються. До того ж, певно, у Туреччини є свої інтереси. Треба шукати компроміс і домовлятися. Невідомо, наскільки наші зернотрейдери готові поступитися своїми заробітками. Ви ж розумієте, що ніхто у збиток собі працювати не буде.

Україна контролює всі порти, окрім азовських

Україна контролює нині всі порти, окрім азовських. Заблоковані Бердянський, Маріупольський, Скадовський та Херсонський порти. Усі решта працюють. Як виявилося, наші Дунайські порти — "Ізмаїл" і "Рені" — стали ключовими, бо через них відбувається основна перевалка. Також допомагає залізниця через Молдову, Польщу і Угорщину. Однак ці шляхи не пристосовані для перевезення таких великих обсягів, які були у Херсоні чи Маріуполі. Дунайські порти — це були другорядні річкові порти. І тепер за один місяць неможливо переобладнати порт із перевантаження десятків тонн зерна та мільйони тонн.

Потрібно експортували не сировину, а товар

На мою думку, робити акцент на експорт зерна — неправильно. Ми самі загнали себе у таку пастку. Свого часу у 1990-ті роки у нас був дуже популярний експорт соняшникового насіння. Потім були ухвалені обмежувальні заходи і заборонили зі скандалами експортувати соняшникове насіння. Чим це закінчилося? Тим, що в нас розвинулася переробна галузь і ми почали робити олію. І тепер посідаємо провідне місце у світі з виготовлення соняшникової олії.

На мій погляд, треба розглядати можливості, щоб ми експортували макарони, муку, комбікорм, перероблену кукурудзу чи пшеницю. Тобто щоб ми робили додану вартість і експортували не сировину, а товар. Якби ми експортували зараз не сировину, а товар, то в нас було б значно менше проблем. І вартість інша, і технічні можливості інші.

З одного боку війна створила нам проблеми, з іншого — війна підштовхує нас до того, що треба міняти експорт, зокрема і в сільському господарстві. Треба більше переробляти всередині України і давати можливість заробляти тут, а не комусь іншому за кордоном.

Фото: facebook.com/portsukraine