Поділ, Лавра та Печерський каток: Київ зимовий очима художників

Большой Киев

Вільний учень Петербурзької академії мистецтв та добрий приятель Тараса Шевченка Михайло Сажин прожив у Києві майже 10 років. Двоє друзів-художників мріяли замалювати всі визначні місця міста, але реалізувати цю ідею завадив арешт Шевченка. Та дещо в свій київський період Сажин все-таки встиг. Зокрема, видати альбом “Види Києва”, до якого увійшли сепієві та акварельні роботи, та написати олією картину з зимовим видом на Володимирську гірку. Український пейзажист і карикатурист Сергій Світославський, кажуть, дуже любив вимальовувати відблиск сонця на сліпуче білому снігові. Й дійсно, зимових пейзажів у його колекції дуже багато. За одну з таких робіт – картину “Дворик” – він навіть отримав у 1900 році бронзову медаль на Всесвітній художній виставці, що проходила в Парижі.

Костянтин Паустовський згадує майстра у своїй книзі “Далекі роки”:

“У парку я зустрів лише старого художника. Він сидів під великим полотняним парасолем і писав етюди. Художник ще здалеку так сердито поглядав на мене, що я жодного разу не наважився до нього підійти”. Втім на картинах Світославського міський парк чи інше людяне місце побачиш не часто – здебільшого художник писав глухі київські вулички з їхньою незайманою природою. Він присвятив окрему серію робіт київським околицям. Воістину був правий поет, коли сказав, що велике бачиться на відстані. Художник Петро Левченко вчився малюванню у Петербурзі, в пошуках нових знань та натхнення відвідував Париж, а народився і все життя працював у Харкові. Але зрідка все-таки навідувався у справах до Києва, переважно взимку. Й саме тут він багато і натхненно пише зимові пейзажі.

Помер Левченко невизнаним і самотнім у злиднях, його роботи були достойно оцінені лише після смерті. Нині вони зберігаються у Національному музеї українського образотворчого мистецтва у Києві, художніх музеях Харкова, Херсона та Одеси, а також у приватних колекціях. Спробуйте пригадати першу-ліпшу ілюстрацію до будь-якого твору Тараса Шевченка – і з високою долею вірогідності це буде малюнок Івана Їжакевича. Саме йому запропонували зробити ілюстрації до ювілейного видання “Кобзаря”. Вони вийшли вдалими й згодом потрапили до мало не всіх шкільних підручників. (Їжакевич також ілюстрував твори Миколи Гоголя, Івана Франка, Михайла Коцюбинського, Лесі Українки та Григорія Квітки-Основ’яненка.)

Народившись у вкрай бідній родині на Черкащині, йому годі було й мріяти про столицю, достойне навчання, успішну кар’єру та визнання. Та Їжакевичу вистачило таланту й наполегливості. Його взяли в учні до найпрестижнішої на той час київської художньої школи Миколи Мурашка, а згодом – і Петербурзької академії мистецтв, яку він закінчив зі срібною відзнакою. Під час навчання в Києві за запрошенням Михайла Врубеля брав участь у реставрації фресок XII століття в Кирилівському монастирі, а через кілька років потому в Києво-Печерській Лаврі розписував Церкву Всіх Святих і Храм преподобних Антонія та Феодосія Печерських.

У вільний час майстер пише чудові станкові роботи з зображенням київських краєвидів. В серії зимових – “Аскольдова могила” та “Покровський монастир”. Покровський жіночий монастир, розташований на київській Кудрявці, був заснований у 1889 році. До приходу більшовиків при монастирі діяла не лише церква, а й церковно-приходська школа, безкоштовна лікарня з терапевтичним і хірургічним відділеннями, притулок для сліпих і немічних та аптека з безкоштовним відпуском ліків. Український живописець Микола Бурачек був одним із засновників та викладачем Української академії мистецтв. Він закінчив Краківську академію образотворчих мистецтв і був професором Харківського художнього інституту. Та його перша альма-матер – Київський університет св. Володимира. Як учасника студентських заворушень Бурачека виключили з закладу та вислали з Києва до Симбірської губернії. Та саме Київському університетові художник присвятив картину, написану в 1914 році. На межі ХІХ-ХХ ст. випускник Петербурзької академії мистецтв Валентин Фельдман залишив Харків та оселився в Києві, де викладав спочатку в політехнічному, а потім – в архітектурному та художньому інститутах. Валентин Августович більше відомий як архітектор, разом з тим він залишив по собі ще й близько 800 малюнків та начерків. На згадку про київський період – чудові акварелі. Серед однокурсників Абрама Маневича по Київському художньому училищу значиться Казимир Малевич, а в числі прихильників його таланта – Альберт Ейнштейн. У Києві художник-модерніст жив лічені роки – після остаточної перемоги більшовиків він перебрався до Лондона, звідки емігрував до США. Та це не завадило Маневичу залишити по собі картину з зображенням зимового київського Подолу: на ній з вулиці Боричев Тік видніється дзвіниця церкви Миколи Доброго та будівля Третьої чоловічої гімназії. Колишній ректор Київського художнього інституту та багаторічний очільник творчих майстерень Академії мистецтв УРСР Сергій Григор’єв за радянських часів отримав чимало відзнак і нагород за ідеологічно “правильні” картини типу “Прийом до комсомолу” чи “Обговорення двійки”. Втім, він писав і для душі. Згадаємо його чудові акварелі з зимовими київськими пейзажами.

Сергій Григор’єв. У дворі Київського художнього інституту. 1938. Папір, акварель. Навчання Миколи Глущенка в Берлінській вищій школі образотворчого мистецтва оплатив особисто гетьман Павло Скоропадський, а організувати у Берліні першу особисту виставку робіт юного художника допомагав Володимир Винниченко. Та й у подальшому в біографії Глущенка будуть не менш гучні прізвища. У Франції він товаришуватиме з Пабло Пікассо та Анрі Матіссом і напише портрет Ромену Роллану, а у Німеччині отримає в подарунок від міністра закордонних справ Йоахіма Ріббентропа альбом літографій акварельних робіт самого фюрера. Справа в тому, що Глущенко працював на радянські спецслужби, а участь у мистецьких заходах слугувала лише прикриттям для відвідування інших держав та отримання секретної розвідувальної інформації.

Після звільнення Києва від фашистів у 1944 році Глущенко остаточно оселився в Україні. Викладаючи образотворче мистецтво у Київському художньому інституті, він і сам багато пише. Нині його роботи зберігаються у фондах музеїв України, Росії, Франції, США й Канади. Український графік Борис Гінзбург, майстер акварелі й олівцевого малюнку, був прийнятий до Спілки художників України у 25-річному віці. На той момент він вже був відомим і визнаним. “Ескізів дуже багато, тем багато, працювати є над чим…”, – писатиме він батькам у 1962 році. А вже за рік у віці 30 років художника не стало.

Натомість залишилися його малюнки, на яких застиг зимовий Київ. Роботи Іларіона Плещинського були в експозиціях виставок усіх рівнів – від республіканських до міжнародних. Й звісно, колишній викладач Київського художнього інституту не залишив поза увагою зимові київські пейзажі. Народний художник УССР Сергій Шишко створював серію “Київська сюїта” близько сорока років. До неї, зокрема, увійшла написана олією картина, на якій зображено перспективу сучасної вулиці Богдана Хмельницького у бік Хрещатика. Вона володарка трьох Державних премій і золотої медалі Академії мистецтв, Герой України та екс-депутат Верховної Ради УРСР. ЮНЕСКО оголосило 1997 рік роком Тетяни Яблонської, в 2000-му в Кембриджі її оголосили Жінкою року, а в 2017 Національний банк України присвятив їй монету в серії “Видатні особистості України”. Та на могильному камені на Байковому кладовищі – лише одне скромне “художниця”. Таким було її побажання. Втім, і без зайвих слів відомо, що вона була чи не найвизначнішою фігурою в історії українського образотворчого мистецтва. “Художник не там, де побачив, а там, де додав”, – казав україно-американський художник Самуїл Каплан. Іноді майстер додавав себе. Наприклад, на картині “Велика зима на Солом’янці”. Й нарешті, надзвичайно світлі роботи нашого сучасника Івана Пилипенка з його справжньою київською зимою.