Вогонь і сталь. Хронологія війни в Маріуполі

Texty.org.ua

Події в Маріуполі вже увійшли не лише в українську історію, а й у світову — на рівні з сирійським Алеппо. Захисники міста стали героями, хоча поки ми не знаємо всіх поіменно.

Зараз у місті тривають важкі бої й невідомо, як складеться ситуація надалі. Маріуполь без перебільшення став сакральним містом у сучасній російській міфології, що і спричинило його стратегічну важливість для росіян.

З середини квітня до середини травня 2014 року місто було під контролем терористів з "ДНР", потім його відбили ЗСУ та добровольчі підрозділи. За вісім років Маріуполь фактично перетворився на культурний та економічний центр Донецької області, який підтримували численні міжнародні гранти та проєкти.

Водночас Маріуполь був зручною ціллю від міста до “лінії розмежування” — лише 10-15 км. До того ж Маріуполь — це форпост, який не дає змогу організувати “сухопутний коридор” від окупованих територій Донецької та Луганської областей до Криму.

Саме тому Маріуполь піддався нищівним атакам у перші години повномасштабного вторгнення вночі 24 лютого. Атаку проти міста було сплановано: там діяли раніше “сплячі” диверсійні групи. Найімовірніше, плани та карти міста були кращі, ніж у Києві чи десь деінде, адже російська артилерія дуже влучно й цілеспрямовано виводила інфраструктуру міста із ладу.

Буквально з перших годин проти міста розпочалася потужна дезінформаційна кампанія, поширювали фейки, що війська "ДНР" контролюють місто.

Також із перших годин почали поширювати дезінформацію, наче в місто висадився або планує висадитися морський десант.

24 лютого. Перші обстріли та бої в Піщовику

У перші дні війни російські війська могли підійти до міста тільки зі Сходу — від “лінії розмежування”. Зокрема запеклі бої точились у населеному пункті Піщовик — пункті пропуску “Гнутово”, та наступали з північного сходу зі сторони Павлополя.

Паралельно із нападами на передмістя Маріуполя зі сходу російська армія просувалася до міста із заходу.

25 лютого. Бої за Мелітополь

25 лютого російські війська зайняли половину Мелітополя, пізніше — все місто, їх контратакували й вибили, але остаточно вони зайняли місто 27 лютого.

26 лютого. Захоплення Бердянська, Піщовика й Павлополя

Російські війська зайняли Бердянськ, що створило плацдарм для оточення Маріуполя — шлях до міста був “вільним”.

Також у цей час ворог зменшив атаки на Херсонсько-Миколаївському напрямку й зосередився на створенні вузького сухопутного коридору між окупованим Кримом та окупованими територіями Донецької та Луганської областей.

26 лютого Росія заявила про захоплення Піщовика й Павлополя, а також почала більш рішучий напад на Маріуполь з північного напрямку — з боку Волновахи.

Батальйон "Азов" знешкодив у місті кілька диверсійних груп, які мали на меті підбурювати місцеве населення, спричиняти безлад і хаос.

Увесь цей час місто постійно обстрілювали зі ствольної артилерії, але із захопленням населених пунктів у передмісті обстріли посилювалася. Першим серйозно постраждало передмістя Маріуполя — Сартана.

27 лютого. Висадка російського десанту

27 лютого між Бердянськом і Маріуполем висадився російський морський десант — десь до двох тисяч осіб, які планували оточити місто із Заходу. Але росіяни ще збирали своє ударне угруповання в Бердянську. На схід від Маріуполя в цей час перекидали важку артилерію та системи залпового вогню для посилення обстрілів міста.

Російські війська, найімовірніше, збиралися оточити українській війська на лінії розмежування, зокрема на Маріупольському та Волноваському напрямках.

1 березня. Початок блокади Маріуполя

Протягом доби росіяни перекинули війська з Бердянська до околиць Маріуполя, на добу раніше захопили Гранітне на півночі й так перекрили дорогу на Волноваху.

Навколо міста ще залишалося достатньо неконтрольованої росіянами території, що давало нашим військам змогу здійснювати контратаки й розвідки, але основні “артерії”, які живили місто, вже було перекрито.

Саме з 1 березня починається відлік оточення та блокади міста. Хоча у своїх зведеннях Генеральний штаб України зазначав, що ворогам не вдалося завершити повне блокування міста.

Спроби росіян штурмувати саме місто було успішно відбито.

Щодня посилювалися обстріли, зокрема міської інфраструктури, хоча в перші дні війни в місті ще навіть працював громадський транспорт.

Представники "Азова" заявили, що 1 березня житлові квартали міста обстріляли ракетою “Точка-У” з касетною боєголовкою. Ця боєголовка спрямована на знищення живої сили противника. Тобто цілеспрямованого знищення цивільного населення.

Паралельно в соціальних мережах почалися “вкиди”, що російські війська дозволять евакуацію з міста мирного населення. Ми не змогли знайти підтвердження того, що багатьом людям у перші дні окупації вдалось евакуюватися з міста. Міська влада та Збройні сили України застерігали місцеве населення, що такі зелені коридори можуть бути провокацією.

Російські війська цілеспрямовано знищували критичну інфраструктуру міста, змушуючи до капітуляції. Маріуполь опинився на межі гуманітарної катастрофи.

2 березня. 15 годин бомбардувань і зникнення зв’язку

Найімовірніше, метою росіян було швидко захопити Маріуполь, щоб перекинути сили, зосереджені навколо, на інші напрямки. А коли це не вдалося, вони почали його руйнувати.

Армія РФ зупинилася на підступах до міста, ЗСУ здійснювали вдалі контратаки.

За свідченнями австрійського аналітика Тома Купера, у місті перебувало близько трьох бригад ЗСУ та частина батальйону "Азов".

Через посилення обстрілів й авіабомбардування комунальні служби не могли оперативно відновлювати постачання електроенергії, газо-, водо- та теплопостачання, містяни почали відчувати брак продуктів харчування.

З 2 березня в місті повністю зник мобільний зв'язок та інтернет. Лікарні перейшли на автономне забезпечення, а комунальники почали в різні райони доставляти питну воду в цистернах. За водою скрізь стояли черги: і до цистерн, і до колодязів. Росіяни їх обстрілювали, як і черги за їжею до поодиноких магазинів, які ще працювали.

На початку березня в місті почалися заморозки й на тлі відсутнього тепло- та електропостачання люди почали помирати від переохолодження. Готувати їжу доводилося на вогнищах біля будинків, щоб у разі обстрілу можна було швидко сховатися в під’їзді або підвалі.

У місті почався натуральний обмін. Вода стала найбільшою цінністю. Люди пили воду навіть із батарей та збирали дощову.

4-8 березня. Холод, голод і зрив евакуації

Сніг, що випав 8 березня, став справжнім подарунком для містян, адже його можна було топити й отримувати питну воду.

Через перебої з їжею деякі власники були змушені їсти власних домашніх тварин, дехто полював на голубів.

У пошуках дров для обігріву та приготування їжі люди збирали залишки меблів у розбомблених будинках.

З 4-5 березня по місту відновились авіаудари, мешканці навіть заводили собі будильники на четверту ранку, щоб перейти в укриття або хоча б переміститись у коридор чи підвал.

У цей час ні швидкі, ні пожежники не встигали надавати допомогу пораненим та гасити всі пожежі: дев’ятиповерхові будинки після влучень артилерії та важких бомб згорали вщент.

Мешканці міста, яким пощастило вирватися через гуманітарні коридори (почали з перебоями діяти у другій половині березня) розповідали, що на початку місяця містом прокотилася хвиля самогубств — зневірені люди просто вистрибували з вікон.

З кожним днем українським військовим, які перебували на північ від Маріуполя, доводилося відступати все далі від міста. Із заходу на схід лінія фронту почала отримувати сучасні обриси (на 8 травня), зокрема через тиск росіян на інших ділянках фронту.

6 березня мала відбутися друга спроба евакуації з міста. Керівництво міста змогло організувати 30 автобусів, щоб евакуювати п’ять тисяч цивільних і поранених, проте росіяни почали обстріл і пошкодили 21 автобус — евакуацію було зірвано.

Наступного дня захисники Маріуполя змогли здійснити успішну контратаку й навіть відкинути частину російської армії від міста. Найжорсткіші бої точилися на північному напрямку зі сторони селища Старий Крим.

Армія РФ розпочала атаку саме під час “зеленого коридору» і з того самого напрямку, створивши реальну загрозу для життя цивільних, що намагалися залишити оточений Маріуполь. Також армія РФ обстріляла артилерією Міжнародного Комітету Червоного Хреста та українського філіалу Червоного Хреста, які діяли в Маріуполі.

8 березня. Захоплення Мангуша й вихід до моря

Російські війська почали “обхід” міста з південного заходу — вони захопили 8 березня Мангуш і вийшли до узбережжя Азовського моря, створивши загрозу штурму з півдня — з боку Маріупольського аеропорту.

З Маріуполя за цей час ще не відбулося жодної масової евакуації населення і 400 тисяч цивільних виявилися затиснутими між морем і російськими військами, а найближчі українські підрозділи вели бої більш ніж за 15 км на північ і відступали, щоб не опинитись у котлі.

У цей час ЗСУ відбили Волноваху, що за 50 км на північ від міста, але деблокувати Маріуполь не вдалося, до того ж росіяни здійснили обхідний маневр — штурмували село Розівку на північному заході від міста й скували дії 56-ї мотострілецької та 54-ї механізованої бригад, які були змушені одночасно “прикривати лінію розмежування” та свій правий фланг від загрози зі сторони Розівки. Подальше просування Українських військ до міста могло призвести до котла, що обернулося б утратою двох великих боєздатних підрозділів.

“Сьогодні вже 14-й день оборони Маріуполя від московських окупантів. З 1 березня місто в повному оточенні. Російські війська артилерійськими й авіаційними обстрілами нещадно нищать і саме місто, і його мешканців. Через обстріли в Маріуполі немає електрики, води та газу. Відсутній зв’язок. Окупанти не пропускають в місто гуманітарні конвої, а з міста не випускають цивільних по «зеленому коридору». Маріуполь перебуває на межі гуманітарної катастрофи. Люди збирають дощову воду для пиття, їсти готують на вогнищі на вулиці, а загиблих сусідів ховають просто у дворах. Ті, кого нікому поховати, лежать просто на вулицях міста досі, поки комунальники їх не заберуть і не поховають у братських могилах. Величезну кількість будинків зруйновано, а люди знаходять прихисток у бомбосховищах і релігійних спорудах, але ворог обстрілює й ці споруди. Якщо найближчим часом українські війська не деблокують місто, то в Маріуполі розпочнеться голод, а геноцид українців, який задумали росіяни, буде завершено” — зі звернення полку "Азов".

10 березня. Захоплення Найденівки, Ляпіна, Виноградаря, Сартани

Армія РФ, підсилена російськими військами з "ДНР", узяла під контроль кілька населених пунктів поблизу Маріуполя: Найденівку, Ляпіно, Виноградар і мікрорайон Сартану — і фактично наблизилися до малого кільця зовнішньої оборони міста.

У цей самий час починають з'являтися перші повідомлення про те, що ворожі ДРГ прориваються в саме місто, але захисники їх локалізують і ліквідовують.