Стоматологія на фронті: як «Слон» і «Слоненя» рятують українську армію

Львівський портал

Війна на Сході України оголила багато проблем України до яких наша армія не була готовою. У цих умовах справжніми сучасними героями стали не лише військові та волонтери, а й медики.

Одним з них є відомий лікар-стоматолог Мирон Угрин. Медик вже вісім років допомагає військовим на сході, проводить їм безкоштовні операції та лікує звільнених з полону. Разом з іншими волонтерами він домігся відкриття стоматкабінетів на всіх полігонах в Україні, а в зоні ООС облаштували пересувні кабінети для лікування зубів із операційними «палатами» європейського рівня.

Варто також додати, що благодійний фонд Мирона Угрина допомагає дітям вродженою відсутністю зубів, пацієнтам з онкологією та похилого віку.

поспілкувався з Мироном Угрином та дізнався, як стоматологічну допомогу для військових в Україні довелося створювати фактично з «нуля», який сьогоднішній стан здоров’я хлопців на фронті, і на яку допомогу вони можуть розраховувати, а також яких змін потребує стоматологічна служба в Україні. Волонтерський рух стоматологів почався з Майдану

Все почалося з Майдану. Ми приїхали підтримати молодь, якій хотіли закрити Європу. Я маю дітей та внуків і вийшов за їхнє майбутнє, ніхто тоді не думав, що все так обернеться. Коли почали стріляти,то медики самі згуртувались, бо треба було надавати допомогу. Кожен допомагав чим міг: хтось міг каміння кидати, а хтось лікувати. Я приїхав, не встиг навіть переодягнутись, і відразу в перший вечір проводив операцію в Жовтневому палаці.

Коли хлопці поїхали на схід, то за ними поїхали і медики, які були на Майдані, бо вони вже мали досвід. Там відразу зрозуміли, що втрачаємо хлопців через невміння надавати первинну допомогу, бо одна справа робити це в операційній і зовсім інша – на вулиці, де бруд і немає умов. Відтак почали концентруватись на наданні першої допомоги.

Згодом волонтер із Запоріжжя Ігор Ященко зрозумів, що зі сходу багато хто повиїжджав і немає кому надавати стоматологічну допомогу. Так почали об’єднуватись волонтерські організації БФ «Санація», БО «Благодійний фонд «Об’єднання волонтерів Запоріжжя», БО «Благодійний фонд «Укроп Дентал Запоріжжя», ВО «Тризуб Дентал», ГО «Тризуб 2».

Майже 100% військових мають хворі зуби і потребують лікування

Війна показала всю недолугість медичної системи, яка в нас була. Коли на схід почали масово йти добровольці, ми побачили скільки прибуває хлопців з хворими зубами і це була катастрофа. 95-98% хлопців мали хворі зуби і потребували лікування. 52% необхідно було видаляти зуби, а 8% були вже зі знімними протезами. В когось менше, в когось більше, але фактично кожному потрібна була допомога. При тому, що стандарти НАТО не допускають навіть 10% хворих.

На всіх полігонах України відкрили стоматкабінети

Перше, що ми мали зробити – це не допустити несанованих на війну (Санація – ряд процедур, які проводяться для попередження виникнення захворювань порожнини рота, – ред.). Ми вирішили створити проєкт «Санація», щоб на всіх полігонах України відкрити стоматкабінети, куди б волонтери і добровольці приїжджали лікуватись перед ти як іти на фронт. Ми обстежували хлопців на сході разом з військовими медиками, але коли повідкривали кабінети на всіх полігонах, де готують хлопців, то побачили таку ж ситуацію з захворюваністю. Організовували ці кабінети з «нуля», проводили будівельні та ремонті роботи, шукали обладнання та лікарів-волонтерів. В рамках цього проєкту на всіх полігонах України вже пролікували близько 40 тисяч військових. Пересувні кабінети і стоматологічний комплекс на Донеччині

Безпосередньо в зоні АТО почалося все від маленької машини – першого мобільного кабінету, який привіз із Запоріжжя Ігор Ященко. З’ясувалось, ця форма є найдієвішою, бо вся служба була зруйнована. Техніку концентрували у Карлівці, що за 17 кілометрів від Донецього аеропорту, Тут організували сучасний кабінет, ми називаємо його «Домік». Ми аналізували проблеми і старались заповнити всі прогалини. От наприклад, нам потрібно було близько 20 пересувних кабінетів. Ми з’ясували, що на балансі МОЗу є 44 таких і намагались вирішити питання через РНБО написавши до неї листа. Потім Порошенко видав указ про мобілізацію кабінетів, але з них мобілізувалося лише два чи три, бо вони насправді є лише на папері.

Тому, практично, це ми забезпечили весь простір машинами, викуповували радянські авто і зараз орієнтовно 14-16 машин є по лінії фронту. І з того часу почалася більш-менш врегульована стоматологічна допомога, але в основному волонтерськими зусиллями. Згодом отримали лист від департаменту охорони здоров’я Луганської обласної державної адміністрації із проханням «підсилити роботу та вплинути на створення щелепно-лицевого відділення стоматологів на території Луганської області», адже відповідне відділення розташоване в окупованому Луганську. Крім нас цього не було кому робити.

Потім зрозуміли, що нам потрібна високоспеціалізована допомога і діагностика, щоб проводити складніші втручання. Львівське телебачення списувало свою машину, ми взяли цей ЛіАЗ і переробили. Зараз цей комплекс «Слон» має площу 28 кв м, три комп’ютерні томографи, сканер, мікроскоп, всі засоби для діагностики та надання спеціалізованої допомоги, тобто все необхідне обладнання, яке може бути в сучасному кабінеті. В ній я оперую, тут є камери і можна з’єднатись з будь-яким містом в Америці чи Європі, щоб проконсультуватись за декілька хвилин з колегами. Згодом зробили ще «Слоненя» – це цифрова зуботехнічна лабораторія, що обладнана як європейські лабораторії.

Також ми створили єдиний медичний простір, завели електронну медичну картку зі стоматологічною історією для військових. Ця картка дозволяє не втрачати попередні дані, якщо військового демобілізують чи дислокують.

Рік тому мені вдалось зібрати практично майже всіх зацікавлених у цій службі: волонтерів, військових та місцевих медиків, начальників госпіталів і приватних клінік. Все, аби створити загальний військовий простір на фронті, ми повинні знати, хто де працює, щоб ефективніше допомогти нашим військовим. Почали допомагати не лише військовим, а цивільним, оскільки з’ясувалося, що досі батьки возять дітей із стоматологічними проблемами в окупований Донецьк! Як мені переконати маму дитини з Карлівки у Донецькій області, що в Україні добре, коли вона мусить дитину везти лікувати зуби на окуповані території? Раніше дитяча стоматслужба була в Донецьку і тепер треба їхати через блокпости. Не всіх, хто там зараз є справді хотіли залишитись, дехто був змушений. І як їх переконати, що в Україні все добре? Ще один парадокс – дитячої стоматології та ортодонтичної служби на підконтрольній території Донецькій області немає, але є дві державні премії «за організацію стоматології в зоні АТО» і її лауреати жодного разу там не були. Якби премію отримали за наукові досягнення, цього б ніхто не помітив, а її присуджено «за організацію стоматологічної служби в зоні АТО/ООС». Будівництво духовного осередку для захисників Церква святої Анни

Я приїжджаю оперувати на фронт кожні два місяці, зазвичай починаю о 08:00 год.,а закінчую зранку наступного дня. Хлопців щоразу було багато, близько 30 людей, а умов для тимчасового перебування вони не мали. Тому і захотіли зробити місце, де би вони могли чекати на прийом чи просто відпочити. Спочатку виникла ідея звести невеличку капличку, але згодом я познайомився з відомим львівським художником та колекціонером Тарасом Лозинським, який подарував для проєкту іконостас, написаний на склі олійними фарбами. Після цього архітектор Богдан Гринько спроектував величну церкву. Загалом долучилось дуже багато львівських художників як академік Андрій Бокотей та інші, а зводили храм верховинські майстри.

Збудували рекордно швидко – за вісім місяців. Святиню назвали в честь моєї матері, а також дівчинки Ані – доньки волонтерів із Запоріжжя Василя та Катерини Мєцензови. Храм будували за кошти благодійників – кожен охочий міг купити символічний дерев’яний брус, з яких збудований храм. На цих брусах зараз прикріплені таблички з іменами і прізвищами тих, хто долучився до зведення церкви. Церкви святої Анни – це міжконфесійний духовний прихисток для наших захисників. Тут є греко-католицькі капелани, українська православна церква та протестанти. В храмі вже проводили вінчання та хрестини, бо війна триває вже вісім років, а життя йде. Це фактично домівка для наших захисників, яка відкрита завжди. Ми облаштували бібліотеку, в якій книжки можна не повертати, бо постійно поповнюємо запас. Нам в цьому допомагає Оксана Забужко та видавництво «Абабагаламага» і не тільки. Ми з Ігорем Ященко із Запоріжжя проводимо лекції для хлопців про догляд за зубами. Також до хлопців часто приїжджають з концертами різні виконавці, до прикладу, Ада Рогоцева, Віктор Морозов, Сергій Жадан.

Коли закінчиться війна я передам цей осередок в музей АТО під опіку військового капелана Дмитра Поворотного та волонтерів. Нещодавно у нас з львівським художником Петром Старухом з’явилась ідея побудувати біля церкви сучасну скульптуру «Дерево пам’яті». Він з розірваних гільз зробить скульптури птахів, що символізуватимуть душі солдатів. «Дерево пам’яті» матиме висоту більше чотирьох метрів, впродовж місяця вже все встановимо.

Також хочемо написати книжку, в якій опишемо історію волонтерського руху з 2014 року і кожен опише власний досвід. «Якщо ви не можете їсти, ви не можете воювати»

Я часто наводжу приклад з Асоціації стоматологічної освіти США, де чітко вказано: «Якщо ви не можете їсти, ви не можете воювати». Також зазначено: «втрата одного зуба – це загроза національній безпеці країни». От наприклад у нас був випадок з хлопцем з Шепетівки, який менше року тому призвався і спочатку декілька місяців повинен був лікувати зуби, а міг би цей час вже воювати.

Також я якось запитав у посла Ізраїлю в Україні, в чому боєздатність їхньої армії, бо ж вони постійно воюють. Перш за все він назвав повні гарантії військовим, що держава буде опікуватись його здоров’ям і у випадку смерті, сім’ї теж допоможуть. Тобто він не назвав ні техніку, ні вишкіл, а передусім гарантії, що він буде здоровим. А в нас хлопці мають іти за високі ідеї не маючи впевненості, що про них потурбуються. Все краще для фронту

Ми вже змінили декілька речей у своїй філософії. Зрозуміли, що гасло «Все для фронту!» хороше, але люди йдуть в двір і все що знайдуть несуть відправляють на фронт. І ця купа невідремонтованого туди потрапляє, але в тих умовах немає змоги полагодити, тому ми перейшли до іншого: «Все краще для фронту!». Комплекси «Слон» і «Слоненя» про які я розказував мають 80% нового обладнання.

Ще одну річ ми поміняли – це перестали бути добрими волонтерами. Ми лишаємось добрими до тих хлопців, яким треба надати допомогу, але є нетерпимими до тих, хто мав би це зробити не робить до цих пір.

Відсутність інформації – це неможливість допомогти Для того, аби правильно організувати службу в зон АТО, я дав запит на інформацію, скільки стоматологів працює в Україні, а вони (МОЗ, – ред.) не знають. Так було на початку і така ж ситуація залишається і досі. Водночас у Мінветеранів не знають, скільки є ветеранів. Я можу про кожного звільненого з полону розповісти, бо я займався лікуванням, а вони сфотографувались біля літака і завтра вже забули. Немає достатньої проінформованості та єдиної бази. Відсутність інформації – це неможливість допомогти.

Перш за все держава повинна чітко окреслити проблему і проаналізувати, що вона може зробити, а де треба попросити допомоги у волонтерів. Але коли ми робимо роботу за них, а вони в звітах пишуть, що пролікували, то як я можу бути добрим.

Якби це було лікування на рівні кількох пломб, то це було б доступно. Але коли військовому, якому в полоні вибили всі зуби, держава гарантує два знімні протези, залишаючи дорослого чоловіка, практично інвалідом – це вже велика проблема. Йому достатньо поставити 8 імплантатів і він стане знову в стрій. Це реальний приклад і цьому військовому я сам допоміг, бо держава не може. Невже не можна забезпечити тими декількома імплантатами тих, хто служить державі, захищаючи її територіальну цілісність? Був випадок за круглим столом, коли доповідала обласна клініка в Дніпрі, що в них 100 людей працює і вони за рік поставили 30 імплантатів військовим. При цьому я наступного дня їхав у Карлівку і в мене заплановано впродовж доби поставити 70 імплантатів. Це не повинно бути геройством, хто скільки поставив, військовий повинен мати гарантію, що йому це зроблять. Бо виходить так, що хлопцям, які зіткнулись зі мною пощастило, а іншим – не пощастило. Такого теж не можу бути. Окрім того, роблять так, що АТОвці самі не хочуть йти до держлікарень. Кажуть, що «там все одно не зроблять». Якби я навіть працював день і ніч всім допомогти не можу. І тоді ти робиш багато, але все одно відчуваєш себе винним, що от ще одному хлопцеві допомогти не зміг.

Нам необхідно прийняти стандарти НАТО, що на війну не можуть попадати проблемні пацієнти. Тобто змусити поліклініки, міський, районний та обласний здороввідділи проконтролювати, щоб не жоден військовий з проблемами не потрапив на фронт. Водночас, якщо є велика захворюваність, тоді Міноборони і МОЗ мало би цим зацікавитись. Звідки попадають такі несановані хлопці.

Ми хочемо розділити стоматологію від загальної медицини

Ми хочемо відділити стоматологію від загальної медицини як це є у всьому світі. Я поясню чому. Бо коли за круглим столом збираються онкологи і хірурги і інші лікарі і всі стверджують, що є проблеми, що солдати помирають, бо нема фінансування. І коли приходить черга до стоматології і я розумію, що проблеми про які говорю я здаються менш важливими. Але це не так, це теж проблеми зі здоров’ям, але вони інші. Без зубів ж людина може прожити, але як вона буде жити нікого не цікавить.

Допомога дітям, онкохворим і пацієнтам похилого віку

Мій благодійний фонд єдиний в Україні допомагає дітям з природженою відсутністю зубів, онкологічним пацієнтам та пацієнтам похилого віку.

Є така вроджена патологія при якій діти мають нещастя народитися без зубів і є інвалідами з дитинства. Раніше єдиним способом лікування були знімні протези, але це створює проблеми з фізичним розвитком, соціальною та психологічною адаптацією. Якщо дитина не має зубів і носить знімний протез, який може випасти під час ігор, то з неї почнуть сміятись однолітки і вона страждатиме через це.

Відтак ще 20 років тому я запропонував проводити імплантації для шестирічних діток, щоб допомогти їм розвиватись і спокійно жити. Цей проєкт виправдав себе і визнаний у всьому світі. Однак, на жаль, я досі єдиний в Україні, хто оперує цих дітей.

Друга частина проєкту – це допомога старшим людям. Найстарша пацієнтка, якій я ставив імплантати мала 95 років. Ми з моїм колегою і однокурсником професором Ярославом Заблоцьким започаткували соціальну програму для людей похилого віку «Якість життя для наших батьків». Ми боролись за те, щоб для людей похилого віку ввели імплантацію. Це не нормально, коли людина, яка відпрацювала все життя на державу отримує мізерну пенсію і носить знімні протези. В Швеції після 70 років, якщо я не помиляюсь, всі мають право на імплантати. Старшій людині треба 2-3 імплантати, хіба ж держава не знайде вже на них гроші, щоб бабця і дідо не носили знімний протез і не випльовували їх в склянку, а мали хороші зуби.

Третя категорія – це онкологічні пацієнти, які внаслідок операцій втрачають частину обличчя і вдається врятувати їх життя, але на жаль дуже важко відновити якість життя цих пацієнтів. Відсутність пальця, чи руки це важка проблема, але вона є на такою видимою для суспільства як втрата частини обличчя. Тому імплантація є фактично єдиним способом реабілітації та повернення таким пацієнтам якості життя. Іншого способу просто немає. Але держава і для військових, і для дітей та онкохворих має одну відповідь – знімні протези.

Майже всі в Україні мають хворі зуби

В нас від 90% населення мають проблеми з зубами. А, наприклад, в Швеції не знайдеш жодного карієсу до 18 років.

Коли мова йде про дітей, то повинна бути відповідальність батьків. Вони мають до 12-14 років повністю відповідати за здоров’я своєї дитини. Не просто запитати: «Ти чистив сьогодні зуби?» А до певного віку самостійно дітям чистити зуби, щоб вони знали як правильно це робити.

Якщо дитина втратила зуби через неправильний догляд, то в Канаді б вже її забрали з сім’ї. Я не кажу, що це правильно і можливо це теж занадто, але в Америці, Канаді та Ізраїлі така практика є.

Я спілкувався з медикам з Канади і перше, що вони з’ясовують – це кількість пацієнтів, яким треба допомога. Потім у батьків питають, чи дозволяє їхній дохід оплатити дітям лікування. Таким чином пацієнтів ділять на три групи. Перша – це батьки, які можуть повністю оплатити лікування і повинні це зробити. Не полікували? Тоді соцслужба вирішує, що ви не справляєтесь і забере у вас дітей. Друга – це батьки, які можуть оплатити хоча б 70% від суми і держава доплачує решту 20-23%. І лише остання категорія – це батьки, які не спроможні заплатити, відтак держава бере відповідальність за здоров’я тих дітей на себе.

Після 18 років пацієнти вже самі відповідають за здоров’я зубів. Якщо я лікую, а ви не чистите зуби, то відповідальність за ваше здоров’я ми розділяємо порівну. Не кажіть, що стоматологія погана, якщо ви просто не чистите зуби зранку і ввечері. Культура догляду за здоров’ям повинна будуватись на відповідальності.

Як запобігти такій високій захворюваності

Я хочу, щоб в нас був на стоматологію такий акцент, як в Америці. Я вже наводив приклад: «проблема з зубами – це загроза національній безпеці». Треба вимагати достойного лікування від держави. НСЗУ повинна переглянути гарантований мінімум і чітко сказати за що вона платить. Треба вимагати правду і говорити все як є. Не треба розказувати про безкоштовну медицину, а її немає. Не потрібно говорити, що ми платимо гарантований мінімум, а його не вистачає навіть на рукавички.

Потрібна якісна профілактика і чітке окреслення гарантованих мінімумів і я думаю, що цього було б достатньо, аби не допустити таку величезну кількість несанованих хлопців на війні, на яку досі страшно дивитись.

Дізнавайтеся першими найважливіші і найцікавіші новини Львова – підписуйтеся на наш Telegram-канал та на сторінку у Facebook.