Підполковник Шепетівського РУП: З війни є такі спогади, які хочеться заховати в далеку шухляду й ніколи її не відкривати

День за днем

14 жовтня — свято мужності та патріотизму — День захисників і захисниць України. Поліція Хмельницької області продовжує історії про героїв-правоохоронців, які у перший рік війни стояли на захисті нашої держави. Сьогоднішня розповідь про заступника начальника Шепетівського районного управління поліції — начальника кримінальної поліції Володимира Роя.

Володимир Юрійович — особистість неординарна. Про таких, як він, кажуть — справжній чоловік. Талановитий, сміливий, впевнений, лідер у колективі, відповідальний менеджер, яскравий та харизматичний по життю, люблячий тато. А також, як виявилося, ще й хоробрий боєць та надійний побратим на війні. У зону проведення ООС Володимир потрапив взимку 2015 року добровольцем у складі зведеного загону правоохоронців. Як і більшість його побратимів, про свої наміри боронити країну рідним спочатку не повідомив. Про участь в АТО/ООС близькі дізнались згодом, та Володимир Юрійович знав, що вдома на нього завжди чекають батьки, дружина та донечка Аня. Саме її малюнки, які надходили листами у гарячі точки, найбільше зігрівали його батьківське серце. За свою першу ротацію Володимир Рой пройшов із підрозділом чималий шлях Донеччиною. Підтримувати громадський порядок, нести службу на блок-постах, виявляти диверсантів стало для нього буденною справою. На щастя, втрат тоді не було. Однак, пережите та побачене назавжди закарбувалося в пам’яті. Нашому герою не раз доводилось потрапляти під обстріли, відчувати потилицею близькість ворожого автомата.

— З війни є такі спогади, які хочеться заховати в далеку шухляду й ніколи її не відкривати, — розповідає підполковник поліції, — бувало воювали перед самісіньким носом у бойовиків, тоді думав лише про одне: аби усі ми повернулися додому цілими та неушкодженими. На згадку про ті часи є у правоохоронця жовто-блакитний стяг, привезений з Донеччини. Він заповнений теплими написами та побажаннями, а також контактами бійців, з якими проходив службу в ООС.

— Хоча ми зідзвонюємося нечасто, однак така дружба тримається роками. На Сході з’явилося багато друзів, близьких по духу людей. Там, у холодних окопах і бліндажах, і зрозумів, що таке справжня чоловіча підтримка, — згадує Володимир Рой.