Прожив життя сповнене любові: у Хмельницькому попрощалися із Віталієм Поліщуком

Сайт Є

Велосипеди, друзі, кохана, слова про любов і дружбу… усе це було в житті Віталія Поліщука. Усе це було й сьогодні, в день його поховання. Віталій Поліщук загинув 9 травня у Донецькій області.
Він, разом зі своєю дружиною, в перший день війни записалися до складу територіальної оборони. Пройшовши вишкіл Віталій пішов захищати країну разом із побратимами першої бойової бригади. 9 травня вони попали під мінометний обстріл. Там, на Донеччині обстріли часто і регулярно. Міський голова Олександр Симчишин каже, за два дні до смерті Віталіка, був зовсім поряд із ним.
«За два дні до його загибелі я був поряд з ним. Настя передала передачу і я шукав, щоб передати її, поспілкуватися з ним, підтримати. Я тоді зміг відвідати всі бліндажі, які були з правого боку дороги, а Віталік був у з лівого боку. Менш як двадцять кроків я до нього не дійшов. Це дуже важко! Бо тепер, коли Віталік загинув, я бачу його перед собою дві ночі. Є відчуття, що я мав щось йому сказати під час зустрічі», — втираючи сльози розповідає міський голова.

Олександр Симчишин каже, хлопці переконували Віталія перевестися в підрозділ до зв’язківців. Він мав досвід ІТ і його просили бути зі зв’язківцями. Віталій відмовлявся, казав хоче бути зі своєю бойовою першою роботою. Відмовлявся, тому що був справжнім захисником, справжнім воїном. У мирному житті Віталій був радником міського голови із розвитку велоінфраструктури. Серед велоспільноти він був знаний і шанований. Його в останню путь проводили велоколоною ті, з ким він не одну сотню кілометрів проїхав та з ким мав одне захоплення — велосипеди.

Дружина Віталія, Анастасія Ярова каже, він любив наше місто, любив країну і робив все, щоб вони розвивалися. За них і усіх нас він і загинув.

«Віталік казав, що я завжди була сильна поряд з ним. Я була гідною і достойною його. Цінувала його при житті й в мене немає недосказаних слів любові йому, бо я завжди це говорила йому при житті. Цінувала його і поважала. Ми все робили для міста і для країни. В нас не було запитання: а що мені дала держава. Ми казали, що держава це ми, наші вчинки. Ми вірили, що після перемоги Україна буде кращою. Хочу попросити, щоб смерть мого Віталіка і всіх, воїнів, які помирають, були не даремними! Ніякі статки і паркани нікого не врятують. Країну врятують лише щирі бажання змінювати її. Нехай у вашому серці жевріє любов до своєї країни», — каже дружина загиблого.

Любов’ю було наповнене усе його життя, зазначив капелан Олег Макаровський. Любов’ю до дружини, матері і бабусі, любов’ю до своєї велосправи та міста загалом. Любов'ю до країни, за яку він і загинув.
За словами міського голови Олександра Симчишина, від лютого цього року Хмельницький попрощався вже з 28 нашими Героями і 63 — починаючи з 2014 року.