У найбільшій церкві Прикарпаття облаштують інноваційну систему обігріву

Голос українською

У найбільшій церкві Прикарпаття – храмі Святих Володимира і Ольги, що на вулиці Вовчинецькій в Івано-Франківську, облаштують інноваційну систему обігріву. Для того, щоб вірянам було комфортно під час богослужіння, використають каналізаційний колектор та спеціальний тепловий насос.

Це спільний пілотний проєкт Української Греко-Католицької Церкви та науковців університету нафти і газу (ІФНТУНГ).

Новітня технологія

Церква Святих Володимира і Ольги на вулиці Вовчинецькій в Івано-Франківську вважається одним із найбільших храмів УГКЦ в Західній Україні. На її спорудження пішло більше десяти років, і влітку 2021-го відбулося урочисте освячення. Площа будівлі 1100 кв.м.

“Питання опалення у храмі для нас дуже актуальне. Ми поставили підлогову систему. Зараз приміщення обігріваємо двома електронасосами і ще одним газовим, який працює від балонів, – пояснює настоятель храму отець Іван Яковлюк. – Якщо робити газове опалення, то це дуже дорого, адже потрібно і проєкт, щоб під’єднатися, і паливну окрему робити”.

Відтак храм планується використовувати як полігон, наукову лабораторію, у якій науковці ІФНТУНГ випробовуватимуть свої напрацювання щодо обігріву великогабаритних будівель.

Для цього вони залучать наявний у них тепловий насос, який відбиратиме тепло каналізаційного колектора, що прокладений неподалік церкви.

“Вода, яка тече міським каналізаційним колектором, має температуру 15 градусів. Ми ставимо спеціальні теплообмінники, які відбирають температуру на тепловий насос, і так подаємо тепло у будівлю. Оскільки ця будівля є найбільшою у місті, то ми подумали, що варто провести такий експеримент. Якщо він вдасться, то тоді зможемо розтиражувати його і на інші будівлі”, – розповідає ректор університету Євстахій Крижанівський. – Ми використовуємо наявну систему каналізації. Встановлюємо наш насос у відведеному приміщенні, має бути підведена електрика. Особливих додаткових робіт не потрібно”.

За підрахунками науковців, якщо приміщення нагрівати звичайними котлами, то, провівши 100 кВт електричної енергії, можна отримати 90 кВт теплової. Якщо ж використовувати методологію теплового насоса, підключивши 100 кВт електричної енергії, можна отримати теплової 400 кВт. Тобто витрати на оплату опалення зменшуються у 4 рази.

“Припускаємо собі, що якщо запрацює нова технологія, то ми значно зекономимо на вартості обігріву. Насосу потрібно мало електроенергії, але продуктивність більша. Це новітня технологія, і вона має себе виправдати. Такий насос коштує орієнтовно 50 тис. доларів. А нам його передають від університету у користування безкоштовно на умовах договору про співпрацю. Зараз опалення для парафії обходиться в межах 30 тис. грн на місяць. Щоправда, тут мова про обігрів не тільки храму, але й інших приміщень”, – пояснює отець Іван.

Окрім економії, запропонований метод, відзначають науковці, є і максимально екологічним.

“Це нова технологія, де відбирається низькопотенційне тепло. Ми тут нічого не спалюємо, немає ніяких викидів. Це чисті джерела. Теплові насоси є надзвичайно економними, але вони у нас поки що мало поширені”, – додає Євстахій Крижанівський.

Наразі у храмі вже взялися до роботи — шукають місце для монтажу насоса, збільшують потужність електроенергії до 100 кВт і планують, що вже на наступний зимовий сезон інноваційна система запрацює.

Взимку до церкви йдуть менше

Опалення у храмах зараз є однією із найбільших побутових проблем різних конфесій. Нещодавно в Івано-Франківській архієпархії УКГЦ провели дослідження, згідно з яким 53% храмів не мають опалення. Найбільше таких церков у сільській місцевості. Відновні джерела для опалення використовують поки що менше 1%. Як правило, це теплові насоси «повітря-повітря» чи «повітря-вода», лінійка яких потребує відносно менших інвестиційних витрат.

Холоду бояться і віряни. У зимовий період кількість парафіян на богослужіннях зменшується. Про це говорять практично усі священники і пояснюють це тим, що опалення у церквах, які збудовані багато років тому, не передбачалося.

“Малі діти і старенькі люди не йдуть на богослужіння, коли є мороз”, – розповідає отець Богдан Свистюк.

Теперішні церкви проєктують за новими технологіями, але з цінами на газ та електроенергію обігріти велике приміщення теж справа не з дешевих. Відтак доводиться економити або ж вдаватися до альтернативи.

Храм Пресвятої Трійці, що в Івано-Франківську і в якому отець Богдан є настоятелем, теж освячений у цьому році. Поки що тут гріються за допомогою електричних обігрівачів, які вмикають за годину до початку богослужіння, щоб вони підтримували температуру у приміщенні. До наступної зими вже планують провести газове опалення.

“Плануємо провести газ до храму, проєкт вже є. У нас закладено підігрів – циркуляція води під плиткою. В кімнатах 5 батарей. Потрібно тільки монтувати котел і запускати систему. На дровах не підходить, бо тут спальний район”, – додає отець Богдан.

Гріють “дуйки”

Поширеною практикою підігріву церковних приміщень, особливо у сільській місцевості, є електрообігрівачі, кондиціонери або УФО. Отець Іван Гнатюк служить на двох парафіях і каже, що коли приходить зима, то питання, як зігріти церкву, постає дуже гостро.

“В одній із церков — Архистратига Михаїла, що у селі Козина, коли я почав своє служіння, взагалі опалення не було. У ногах стояла «дуйка», що нагнітає тепле повітря. І то була велика проблема, бо взимку, особливо коли сильний вітер, приміщення дуже промерзало”, – каже священник.

Тоді почали міркувати, як вирішити проблему. Газове опалення — дороге, і потрібно було будувати окреме приміщення для котельні. Потужніші обігрівачі потребували постійного нагляду. Відтак змонтували електричну теплу підлогу.

На іншій парафії — Великомученика Дмитрія у присілку Пітрич, де також служить священник, від холоду рятуються “дуйками”.

Екологічне мислення

УГКЦ дуже серйозно переймається сучасними екологічними викликами, серед яких глобальне потепління та необхідність зменшення викидів у атмосферу, тому днями було підписано договір про співпрацю Церкви і науковців ІФНТУНГ. Він торкнеться сфери захисту природного довкілля, підвищення рівня енергоефективності та просвітницької діяльності задля плекання екологічної свідомості та культури поведінки.

Як відзначають у Церкві, питання екології чи відповідальності за довкілля — це передусім питання етики, віри і християнського способу життя.

“Якщо ми віримо в Бога, то це мало б мати вираження не тільки у словах, але у вчинках та щоденній поведінці, в тому числі й у ставленні до природи. Для Церкви питання екології — це питання морально-етичних цінностей і питання душпастирства, в рамках якого, пізнаючи Бога, людина вчиться виявляти Його любов до всього світу. Є такий термін “дияконія” – служіння ближньому, що має знайти місце також у ставленні до природного довкілля. Церква навчає екологічної дияконії. Але тут питання не тільки у глобальних проєктах охорони довкілля, а мова йде передусім про поточне буденне життя, яке має бути максимально дружнім до довкілля”, – пояснює голова Екологічного центру Івано-Франківської архієпархії УГКЦ Володимир Шеремета.

Для подолання сучасної глобальної екологічної кризи надважливими є, з одного боку, наука і техніка, а з іншого — моральні цінності та чесноти.

“Якщо об’єднати знання та можливості техніки із моральною відповідальністю, то отримаємо потужну сталу культуру поведінки, озброєну належними технічними знаряддями, яка здатна дієво оберігати та змінювати світ на краще. І ця екологічно відповідальна культура починається не лиш з використання відновних джерел енергії, підвищення енергоефективності власних помешкань, але й безлічі банально простих речей, які можемо робити щодня, дбаючи про стан нашого спільного природного дому», – додає професор Шеремета.

Також церковні екологи зазначають, що проблема комплексна і у першу чергу потрібно починати зі зміни мислення.

“Коли ми говоримо про споживання енергії, забезпечення теплом, то насамперед слід питання ставити, не як генерувати максимально багато енергії та тепла, а як їх мінімально витрачати, забезпечуючи при цьому необхідні комфортні умови. Тут питання починається не з систем опалення, які б мали бути енергоефективними, а з мислення про те, як зменшити ці витрати завдяки належній екологічній культурі споживання, а також застосовуючи наявні нині технічні можливості підвищення енергоефективності як самих помешкань, так і систем їх опалення”, – підсумовує Володимир Шеремета.