Фігурка дня. «Порцелянові історії». 13 січня 2022

Факты и комментарии

Доля героя нашої сьогоднішньої історії, на перший погляд, виглядає просто неймовірною, практично неможливою. Судіть самі. Народившися 13 січня 1763 року у Парижі в аристократичній дворянській сім'ї, Олександр змалку присвячує себе військовій службі. Спочатку він вирушає за океан, де у складі французького корпусу під командуванням графа де Рошамбо бере участь у битвах у війні за незалежність США. Він виявляє себе там відважним та безстрашним воїном і на батьківщину повертається вже у чині полковника.

Французька революція 1789, захоплено сприйнята полковником Олександром Ланжероном, невдовзі змушує його розчаруватися у щирості устремлінь революційних вождів. І тоді він вирішує поїхати у Росію, де не пропускає буквально жодної гучної кампанії, беручи участь то у війні зі Швецією, то разом зі своїм другом герцогом Рішельє у взятті Ізмаїла (де як нагороду за хоробрість отримує золоту шпагу). Потім досвідчений вже генерал Ланжерон відзначається у битвах на Дунаї та на Кавказі, у битвах під Аустерліцем та під Лейпцигом. Потім бере участь у битві під Варною та у штурмі Парижа, міста, в якому багато років тому народився.

Незважаючи на те що особливих адміністративних талантів легендарний бойовий генерал не мав, це не завадило його призначенню на посаду градоначальника Одеси та за сумісництвом Херсонським військовим губернатором. Граф Ланжерон і на новому терені швидко зумів завоювати визнання жителів довірених йому територій. Це за його безпосередньої участі було відкрито знаменитий ліцей Рішельє, почалося створення одеських ботанічних садів і будівництво Приморського бульвару. Не кажучи вже про історичне введення у 1819 році порто-франко, що дозволяло ввозити та вивозити з Одеси товари, які не обкладаються митом.

Про Олександра Ланжерона під час його перебування у Південній Пальмірі ходили легенди, достовірність яких не завжди знаходила документальне підтвердження. Розповідають, наприклад, що під час урочистого прийому градоначальник поклав перед собою золотий годинник, приготувавшися виступити з промовою. Проте поривом вітру раптом зірвало штори з відчинених вікон, задуло свічки і світло пропало. Коли свічки знову запалили, золотого годинника на столі не було. Запропонувавши негайно повернути коштовну річ, Ланжерон попросив на кілька хвилин погасити свічки. Але він погано знав одеситів. Після того, як знову з'явилося світло, зі столу зник і старовинний срібний свічник, що стояв просто перед графом. Кажуть, ця історія його лише потішила.

Пішовши у відставку за станом здоров'я та переїхавши до Санкт-Петербурга, Олександр Ланжерон заповів поховати себе в такій близькій його серцю Одесі. Що й було зроблено у липні 1831 року після його відходу в інший світ.

Усім сьогоднішнім іменинникам дозвольте побажати добра та щастя. А вам, друзі мої, доброго дня. Як завжди, щиро ваш.