Диригентка Оксана Линів організувала флешмоб на підтримку пам'ятника Франца Ксавера Моцарта у Львові

UA: Cуспільне мовлення

Упродовж години Линів опублікувала на своїй сторінці 40 дописів різних людей, які говорять про цінність модерністської скульптури. У серпні львів'яни зареєстрували одразу дві петиції із вимогою демонтувати пам'ятник.

Зовнішній вигляд пам’ятника виклав суперечки серед львів’ян, про цю дискусію Суспільне писало більше в матеріалі У Львові зареєстрували петицію із вимогою демонтувати пам'ятник Францу Ксаверу Моцарту. Натомість музиканти, скульптори, видавці, мистецтвознавці, актори та інші митці, думки яких опублікувала Оксана Линів, відстоюють скульптуру і пишуть, що її поява важлива для Львова, а традиція руйнувати те, що просто не до смаку — радянщина.

ДахаБраха, етно-гурт, лауреати Шевченківської премії:

"Раді, що зовсім не чуже нам та надзвичайне місто Львів стає ще цікавішим для нас і для світу. Поява скульптури Францу Ксаверу Вольфґанґу Моцарту на площі Євгена Маланюка звичайно стало подією для міста Лева. І, як часто буває з непересічними культурними явищами, цей випадок нікого не залишив байдужим.

Що найважливіше для мене в появі цієї скульптури у просторі Львова? Це те, що Україна перебуває в європейському контексті. Цей арт-об'єкт стає однією із ниточок, що тонко, але міцно єднають нас із Європою у просторі мистецтва, а це як показують століття, найміцніші зв’язки, що витримують нищівні бурі соціальних і політичних змін. Окрім того, сучасне мистецтво - це вир різних стилів, як і вир різних думок, - кожен має своє бачення арт-об‘єкту. То в цьому ж і сила - чим більш різнобічне мистецтво, тим більше ідей та ініціатив".

Лев Скоп (Україна), художник, мистецтвознавець:

"Я з самого початку був прихильником скульптури. Цей жорстокий бруд, котрий виливали на пам’ятник, дуже мені нагадував радянські часи і вислови парторгів та секретарів КП. Котрі знали, яке має бути мистецтво для народу. Тому вони знищили масу творів українського постмодерну, включаючи праці всесвітньовідомого скульптора Архипенка та малярство Бойчукістів.

Я вже писав, що я настрашився, коли побачив пам’ятник Степану Бандері ві Львові, бо то копія тиражованих скульптур Леніна, але жодної критики не чув. Совок породив неосвіченість у сучасному мистецтві, і в тому і полягає проблема. В церквах тішаться компіляційним калькам ретро-візантійсько-російського малярства, і мови не може йти про щось сучасне українське.

До прикладу, в одній із церков нещодавно були знищені розписи Тетяни Думан, бо священику не сподобалось. І так далі. Демонтаж пам’ятника буде знаком, що львів’яни живуть у радянському часі".

Мар'яна Савка, поетеса, літературознавиця, головна редакторка і співзасновниця "Видавництва Старого Лева":

"Ми, львів‘яни, до останнього часу не знали, що в нашому місті жив, творив, кохав рідний син великого генія. А як не знаєш - то і серце ні за що не болить. А коли ми нарешті дізналися про великого музичного діяча Франца Ксавера Моцарта, який так багато зробив для розвитку музичного життя у Львові, вирішили привласнити його і причесати на свій лад, щоб був, як усі. Але він не причесується. Ну аж ніяк. І ось таким не вписаним у рамки нашого уявлення про те, як має бути, постав пам’ятник Себастьяна Швайкерта. Ми можемо вічність сперечатися стосовно того, чи такий має бути пам’ятник синові Амадея, чи інакший. Але таким його побачив сучасний австрійський митець, втіливши у свій витвір чимало сенсів і алегорій. Так, цей пам’ятник гротескний, але він точно не нудний, не прилизано традиційний і не схожий на величезну кількість скульптур-близнюків. Я гадаю, що геніальний батько точно оцінив би сміливість такого творчого рішення".