Що показала нова телефонна розмова між Байденом та Зеленським

Президенти Володимир Зеленський та Джо Байден провели вже другу телефонну розмову, особливо важливу тим, що вона відбувається напередодні турне президента США до Європи, його участі у саміті НАТО, а також переговорів у Женеві з очільником РФ Владіміром Путіним.

Це суттєво збільшує вагу кожного сигналу з Вашингтона.

І хоча жодних сенсацій від самої телефонної розмови не очікувалось (і, судячи з повідомлень з обох боків, не сталося), сам факт розмови та аналіз її змісту дають підстави оцінити стан двосторонніх відносин на цьому етапі.

Отже, які сигнали обидва президенти встигли донести один до одного?

Про це для ЄвроПравди пише Володимир Дубовик, інформує UAINFO.org.

Американський консенсус

Перше, що можна констатувати – діалог між США та Україною триває.

Власне, щодо цього і не було сумнівів. Зводити функцію двосторонніх відносин лише до самітів та розмов лідерів завжди неправильно, і українсько-американські відносини не є винятком.

У контактів на вищому рівні є певне символічне значення. Іноді вони дійсно можуть ставати рушіями важливих змін. Але при цьому вони не є єдиним параметром для оцінки відносин між партнерами, і порядок денний та масштаб взаємодії виходять далеко за рамки відносин у верхах.

Взаємодія України та США є постійною та насиченою. Вона торкається багатьох сфер і в принципі не потребує особистого втручання президентів.

Можна сказати, що відносини мають не лише певну позитивну динаміку, а й позитивну інерцію. Звісно, що від людського, суб’єктивного  фактора завжди багато залежить, але є й об’єктивні фактори, які до великої міри визначають характер та напрямок розвитку відносин.

Навіть за часів президентства Трампа, який особисто не дуже розумів, чому США мають підтримувати Україну та навіть спробував тиснути на Київ у 2019 році задля досягнення власної політичної вигоди, курс на підтримку України вистояв, залишився незмінним.

Нова американська адміністрація є більш консолідованою, зрозумілою та передбачуваною. Це, зокрема, виявляється і на українському напрямку її зовнішньої політики.

Ця політика щодо України стоїть на двох основних тезах – про необхідність підтримки нашої країни у протистоянні з Росією та про критичну важливість для нашої країни просування у справах реформ та боротьби з корупцією.

У Вашингтоні вбачають міцний зв’язок між успіхами на фронті та прогресом на "домашньому фронті".

Таке бачення, зокрема, притаманне особисто президенту Байдену, ще з часів його роботи з українською владою на посаді віцепрезидента, але й іншим у його оточенні. Загалом можна сказати, що у Вашингтоні з цього питання існує доволі непорушний консенсус.

Очевидно, що Зеленському, як і його попередникам, неприємно, коли сучасну українську владу наші заокеанські друзі критикують за певні недоліки у внутрішній політиці.

Вони вважали б за краще, якби був лише позитив, безумовна підтримка, без жодної критики. Ба більше, іноді просто критики уже не вистачає, і тому Вашингтону доводиться вдаватися до певного м’якого тиску, підштовхування України у певному напрямку.

На жаль, це уже постало як, можна сказати, традиція двосторонніх відносин.

І це радше позитив, оскільки набагато гіршим було б, якби американці просто махнули рукою на Україну, зневірившись у можливості змінити справи тут на краще.

Розмова на фоні "Північного потоку-2"

Останнім часом Володимир Зеленський дуже активно поводиться у зовнішньополітичній сфері, робить чимало заяв та інтерв’ю. Багато з них спрямовані на США.

Відстоювати свої інтереси та навіть незадоволення певними діями з боку союзників та партнерів – це цілком нормально. Цього, звісно, не треба цуратися. Але важливо те, на якому тлі це відбувається, яким чином впливає на двосторонні відносини.

Зрозуміло, що рішення США не задіювати санкції проти німецького концерну, який відповідає за будівництво газопроводу "Північний потік-2", було негативно сприйнято в Україні.

Критика щодо цього рішення лунає і від багатьох політиків та експертів за межами України, включно з членами Конгресу США.

Але треба розуміти, що адміністрація Байдена виходить зі свого власного розуміння американських інтересів. У США є позиція підтримки України, що вона є пріоритетом, але є й інші пріоритети, зокрема щодо відносин з європейськими союзниками. Можливо, їхня позиція дійсно хибна чи помилкова, але її треба розуміти та поважати.

Важливо усвідомлювати, що рішення по "Північному потоку-2" жодним чином не змінює принципового підходу Вашингтона до України.

Тому висловлювання на кшталт того, що США треба визначитись, на чиєму вони боці, чи то про дипломатичний провал Штатів, не є ані справедливими, ані конструктивними.

Приводів для серйозної кризи у двосторонніх відносинах зараз немає і їх не треба створювати штучно.

Кажучи простими словами,

Києву не треба розхитувати човен або намагатися полагодити те, що не зламано.

Тим більше не треба вдаватись до мови майже шантажу чи то створення певних дедлайнів, у які США або НАТО мають щось зробити. Це аж ніяк не посприяє досягненню поставлених завдань, зокрема наближення України до членства у НАТО.

Треба чітко розділяти, якою мовою ми говоримо з ворогами, а якою – з друзями, і не переходити певні "червоні лінії".

На жаль виглядає так, що українська влада вдається до критики наших західних партнерів у тому числі задля того, щоб відвернути увагу від недоліків власної політики вдома, певною мірою помститися за критику з боку Заходу.