Крапка в суперечці про морську славу України і Росії

(Рубрика «Точка зору»)

Цього року Росія готувалася до 325-річчя свого Військово-морського флоту, на честь якого випустили медаль, різні нагрудні знаки, вимпели, іншу медальєрну і поліграфічну продукцію. У Севастополі, як зазвичай, готувалося військово-морське свято. Але цього разу «непереможний» флот підкорив коронавірус, що вразив морські підрозділи.

Пресслужба Чорноморського флоту Росії повідомила: «Військово-спортивне свято з демонстрацією бойових можливостей сил флоту і традиційне театралізоване дійство в акваторії Севастопольської бухти у зв’язку з чинними на території міста Севастополя обмеженнями на проведення масових заходів не плануються. При цьому, проте, формування строю військових кораблів у Севастопольській бухті й привітання екіпажів цих суден від командувача Чорноморського флоту Росії Ігоря Осипова скасовано не буде». Сумна поразка «великого» флоту…

Як відомо, історія Чорноморського флоту Росії почалася після 1783 року, коли Російська імперія, «приєднавши» Крим, під керівництвом Григорія Потьомкіна почала вирубувати вікові дуби й будувати кораблі в Севастополі, Херсоні й Миколаєві. Російська історіографія, як і Володимир Путін, автор гучної статті «Про історичну єдність росіян і українців», стверджує, що все українське розвивалося спочатку в російському середовищі. Так і історики російського флоту стверджують, що до них ніякого флоту не існувало, ніяких подвигів і походів на море ніхто не робив. Чи так це?

Із 2005 року існує книжка, зміст якої замовчується тому, що автор книжки «Флотоводці України» Мирослав Мамчак переконливо спростував псевдоісторію російського флоту. На широкому історичному тлі конкретними прикладами він показав, що морські походи проводилися князями і флотоводцями Русі, яку значно пізніше назвуть Київською, задовго до того, як у Московії та її суто сухопутному князівстві навчилися видовбувати човни для ходіння по річках. Книжка Мирослава Мамчака поставила крапку в суперечці про історію російського флоту: якщо російським ВМС цього року виповнюється 325 років, то історія українських морських походів налічує понад 1200 років.

Морські походи українців діляться на кілька етапів. Це, перш за все, походи київських князів, другий етап – походи українського козацького флоту, третій – походи флотоводців Української Народної Республіки, а також розвиток Військово-морських сил України після здобуття Незалежності.

Візьмімо не перший, але значущий приклад, бо і до нього були походи, відмічені в літописах. У другій половині IX століття греки Візантії порушили договір із Руссю, нападаючи на рибалок біля острова Березань і на Тендрівській косі. І ось, як свідчить візантійська хроніка часів київського князя Аскольда, 18 червня 860 року 360 лодій – кораблів того часу – з 8 тисячами київських дружинників на їхніх бортах несподівано з’явилися в Босфорі і взяли в облогу Царгород (Константинополь). Місто витримало облогу лише тиждень, а потім здалося. Був підписаний мирний договір, згідно з яким руси отримали велику компенсацію за недотримання договору, а сам Аскольд і багато воїнів прийняли християнство. Як бачите, і святий Володимир не був першим київським князем, який прийняв християнство – він просто першим хрестив Русь, приніс до Києва грецьку віру.

Так що російські історики мають велику спокусу приписати цей шматок історії собі: як же, дружина руська, князь руський, «місто Київ – мати міст руських». Тільки справа в тому, що Московія стане Росією тільки в 1721 році за відомим указом Петра I, і ні Аскольд, ні Володимир не були князями московськими, а були київськими, тому що Москви тоді ще взагалі не було.

Літописи свідчать, що це не єдиний приклад, а морська справа була частиною політики, економіки й інфраструктури Київської Русі. За допомогою флоту київські князі не тільки воювали, але й вели велику торгівлю з безліччю приморських держав того часу. Тоді в Києві добре знали географію близьких і далеких морів. І флотські операції київських князів не обмежувалися Чорним морем. Наприклад, арабський історик Ібн-ель-Хасан пише, що після 862 року флот князя Аскольда здійснив похід до південних берегів Каспійського моря, взяв в облогу узбережжя Персії. Морякам Русі вже в той час була добре відома тактика далеких морських переходів і десантних боїв.

«Повість временних літ» розповідає вже про похід на Візантію князя Олега в 911 році. Літописець свідчить, що в поході брало участь 2 тисячі лодій і 80 тисяч дружинників. Візантійські хроніки описують прихід 1 тисячі лодій і 40 тисяч дружинників, які, мабуть, складали лише частину флоту князя Олега. Це той похід, після якого князь Олег прибив на воротах Константинополя свій щит і пошив шовкові вітрила для своєї флотилії.

Цей похід можна назвати історичним, бо князь Олег і правителі Візантійської імперії вперше в історії склали обопільний договір про правила взаємин Візантії та Русі, а також про правила мореплавства. Таким чином, цей факт є чи не першим актом народження першого в світі морського права. А в Царгороді в результаті договору було засновано посольство («двір») Русі.

Пізніше розпочату Олегом справу було продовжено під час походів у Візантію князя Ігоря в 941 і 944 роках. Відомими в світі мореплавцями були князі Святослав, Володимир Великий, Ізяслав Мстиславович і інші.

Флотоводцем козачого флоту був Дмитро Вишневецький, який у 1552 році побудував на Дніпрі козацьку флотилію і навіть отримав прізвисько Байда-Вишневецький тому, що байдами в той час називали козацькі кораблі. Іншими відомими флотоводцями були Самійло Кішка, Фока Покотило, Богдан Ружинський, Іван Підкова, Семен Скалозуб – знамениті своїми походами проти турків.

Легендарним флотоводцем був Петро Сагайдачний, який узяв Кафу, здійснив багато походів по всьому Чорному морю. Той самий, який у 1617–18 роках разом із польським військом узяв в облогу Москву і міг узяти сам Кремль, але сприяв укладенню польсько-московського договору і зберіг тим самим незалежність Московської держави. Може б, Володимирові Путіну потрібно за цю справу, як і за багато інших, Україні подякувати?

Тобто цілком можна стверджувати, що за часів козацької Гетьманщини московська держава переймала від українців науки, політику, освіту, визнавала на той час першість державного управління і руської, тобто української, мови, яка, як доведено, і в давнині, і зараз є ще значно багатшою від російської мови. Але чомусь Володимир Путін пише, що українство розвивалося в середовищі московської культури, яка на той час була менш розвиненою, ніж українська…

Так, подяки від Путіна, звичайно, чекати не варто. Замість подяки російська влада захопила Крим, і перше, що зробила, – це демонтувала в Севастополі пам’ятник Петрові Сагайдачному, своєму рятівникові…

Відомим мореплавцем був Богдан Хмельницький. Світову популярність йому здобув похід 1621 року, під час якого він підкорив Очаків, Варну, Созополь, Стамбул.

Як українських флотоводців тодішній світ знає Івана Сірка, Пилипа Стягайла, Сидора Білого, Антона Головатого і багатьох інших отаманів і гетьманів.

Українська Народна Республіка, створена після розпаду Російської імперії, мала своє морське міністерство, яке очолював Дмитро Антонович. У 1918 році Українська Центральна рада ухвалила закон про Український державний флот, в якому Чорноморський флот, який багато в чому був створений на території України і мав на службі переважно українців, був проголошений українським. Але беззаконні дії більшовиків перервали нормальний розвиток флоту, призвели до трагедій і війни.

Автор книжки докладно розповідає про адмірала Андрія Покровського, контрадмірала Михайла Остроградського, В’ячеслава Клочковського, Михайла Бєлінського і багатьох інших діячів, які багато зробили для розвитку морської справи в Україні. Але закінчилося все руйнівними діями більшовиків.

Автор детально розповідає і про людей, які відроджували і розвивали Військово-морські сили в незалежній Україні. Не буду на цьому зупинятися, читачі самі можуть ознайомитися.

Скажу тільки, що сама лише хронологія морських походів Русі та України, складена дрібним шрифтом, займає 9 сторінок. Ці сотні походів і боїв, що увійшли в світову історію морських подій, підтверджують, що Україна – морська держава з більш давньою, ніж у Росії, морською історією, славою і традиціями. Що таке 325 років на тлі 12 століть?! І сперечатися після виходу цієї книжки нема про що. Крапка!

Микола Семена – кримський журналіст, оглядач Крим.Реалії

Оригінал публікації – на сайті Крим.Реалії

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода