Винні у катуваннях мого чоловіка не понесуть жодного покарання — дружина Єсипенка

Громадське радіо

Що нового у справі журналіста Радіо Свободи Владислава Єсипенка, якого було схоплено і затримано у окупованому Криму, ми розпитали у його дружини Катерини Єсипенко.

Владислав Єсипенко — український політв’язень, журналіст Радіо Свобода, утримується в окупованому Криму. До арешту висвітлював соціальну та екологічну проблематику, знімав опитування кримчан. 10 березня цього року його незаконно затримали у Сімферополі. Російська окупаційна адміністрація звинувачує журналіста у збиранні інформації «в інтересах спецслужб України», а також зберіганні в автомобілі «саморобного вибухового пристрою». Після затримання Владислава катували і довго не допускали незалежного адвоката. Зараз у його справі тривають судові засідання.

Анастасія Багаліка: Зараз у справі вашого чоловіка йдуть активні судові засідання. Розкажіть, на якому етапі все зараз у окупаційних судах і що відбувається із Владиславом?

Катерина Єсипенко: Дійсно, зараз судові засідання призначають ледь не кожного тижня. 5 жовтня відбулося вже шосте судове засідання у справі Владислава. Суд зараз слухає свідків звинувачення, більшість з яких — це оперативні співробітники ФСБ і тільки деякі поняті. І я щось досі не можу зрозуміти, чому ФСБшники не домовилися між собою, про що вони будуть свідчити в суді, хоча б щоб ці свідчення були дещо схожі між собою.

Ігор Котелянець: Може тому що це не має значення у політичному судилищі?

Катерина Єсипенко: Тут одне з двох: або це не має значення, або вже у судді, який розглядає справу, написано, яким має бути вирок. Тому що співробітники ФСБ приходять на суд, червоніють, губляться у відповідях, на одні і ті ж питання адвокатів відповідають по-різному. Хоча варто відмітити, що на крайнє засідання ФСБшники прийшли вже більш підготовленими, адже в їх промовах вже була присутня юридична термінологія, деякі уривки фраз з матеріалів справи. Хоча що можна очікувати від людей, які всю ніч катували мого чоловіка у підвалі? Це люди без совісті і моралі.

Співробітники ФСБ приходять на суд, червоніють, губляться у відповідях, на одні і ті ж питання адвокатів відповідають по-різному

Ігор Котелянець: А потім прийшли грати іншу роль, яка називається «свідок». Скільки їх таких було і чи не засекречувало слідство їхні покази?

Катерина Єсипенко: Приблизно дев’ять чоловік, але будуть ще, тому що допит свідків ще не завершений. Крім того, деякі судові засідання відбуваються у закритому режимі, де ми не бачимо свідків.

Ігор Котелянець: Що вони розповідають? Чи з’явилися ще якісь приголомшливі супер-історії?

Катерина Єсипенко: Нічого нового вони не сказали. Частіше за все вони вживають фрази «я не пам’ятаю», «я не знаю» або «я стояв далеко». Їх запитують: «Що ви підписували у протоколі?» — «Ну щось підписував».

Ігор Котелянець: Що вам говорить ваш адвокат — скільки ще може тривати цей процес і коли очікувати на вирок?

Катерина Єсипенко: Враховуючи те, що в матеріалах справах фігурує лише одна особа — Владислава Єсипенко і самі матеріали невеликі за обсягом, то адвокати розраховують на оголошення вироку вже у цьому році.

Анастасія Багаліка: Як почувається ваш чоловік? Чи передає він через адвокатів якусь інформацію про свій стан і про те, що відбувається там у СІЗО?

Катерина Єсипенко: Влад бадьорий, активно бере участь у судових засіданнях, ставить питання свідкам, а коли вони брешуть, просить суд врахувати цей факт і говорить про те, як було насправді. Суд вислуховує, не перебиває. Потім побачимо, чи прийме він це до уваги.

Ігор Котелянець: До історії з Владиславом Єсипенком прикуто дуже багато уваги, зокрема з боку країн, які є партнерами України. Чи ви сподіваєтеся, що така увага переросте в якусь більш прикладну підтримку, і чи плануєте ви ще щось робити для того, щоб цю увагу привернути? Можливо, у вас плануються якісь зустрічі або поїздки?

Катерина Єсипенко: Я сподіваюся, що ця увага наших партнерів відобразиться у вигляді тиску на Російську Федерацію, як це було у других справах наших політв’язнів. Тільки через тиск ми можемо повпливати на РФ. Але, звичайно, багато залежить від нашої влади. Зараз українська влада говорить, що Росія не бажає зустрічатися у двосторонньому контакті — президент України і Росії, а Росія зі свого боку у тому ж небажанні зустрітися звинувачує нашу країну. І незрозуміло, на що сподіватися родичам.

Ігор Котелянець: А що ви про це думаєте? Чи були у вас певні контакти з представниками української влади? Можливо, вони  якось проясняють свою позицію?

Катерина Єсипенко: На жаль, останнім часом контакту з нашою владою не було. Була хороша новина про те, що до Верховної Ради внесли законопроєкт про правовий та соціальний захист політв’язнів.

Ігор Котелянець: Це дає певні надії на те, що підтримка з боку держави буде більш потужною?

Катерина Єсипенко: Звичайно.

Анастасія Багаліка: А що у справах щодо катувань Владислава. Як тут просуваються події? Можливо, окупаційна влада якось на це реагує чи не реагує?

Катерина Єсипенко: Коли мого чоловіка затримали у березні 2021 року, його катували. Потім довго до нього не пускали адвоката, аби він не помітив сліди від цих тортур. Хоча на відео, на якому Владислава змусили дати інтерв’ю «із зізнаннями», дуже добре видно сліди катувань — і моральних, і фізичних, і психологічних. Незалежні адвокати все ж таки зустрілися із Владом через деякий час після катувань, подали скарги на встановлення факту тортур і на відкриття кримінальної справи проти співробітників ФСБ. Факт нанесення тортур, очікувано, не підтвердився і у відкритті кримінальної справи було відмовлено. Тобто люди, які винні у тортурах, ніякого покарання не понесуть.

Анастасія Багаліка: У «ЛНР» призначили нову так звану уповноважену з прав людини. Нею стала Вікторія Сердюкова. Так називають у бойовиків ту особу, яка займається, зокрема, і процесом обмінів українських полонених, яких утримують бойовики.

Ігор Котелянець: Зважаючи на те, що на окупованих територіях немає прав у людини, то таку гарну назву вигадали для тих, хто наглядає за ув’язненими та полоненими, торгуються і вирішують їх долі — чи будуть вони звільнені в рамках обмінів, чи  не будуть. Про це ми будемо говорити із правозахисником, засновником «Східної правозахисної групи» Павлом Лисянським. Пане Павле, чому відбулася ротація і що означає це призначення?

Павло Лисянський: Я з вами згоден, там немає прав людини і немає контролю по догляду за ними, але не погоджуся, що ця «омбудсмен» опікується правами полонених. Це технічні люди, а питаннями полонених опікується Кремль і куратори Кремля.

Стосовно цього нового призначення, скажу, що багато моїх знайомих знають цю пані, яку призначили. Вона — кадровий співробітник прокуратури, вона займалася питаннями «військових злочинів» і працювала в прокуратурі на МГЦ. Вона є близькою людиною до так  званого «генерального прокурора» «ЛНР» Сергія Горенка. Раніше теж була така посада, і нещодавно цими питаннями опікувалася Ольга Копцева, але у зв’язку із тим, що там постійно трапляються якісь інтриги — то Пасічника хотіли знімати, то він сам хотів піти, то потім залишився, бо зараз буде об’єднання так званих «ЛНР» і «ДНР»,  Копцева трохи поспішила і відкрито почала критикувати свого ватажка. Звичайно, тому її зняли. Тобто це така абсолютно технічна посада, але коли будуть обміни, ця технічна особа потрібна. Кремлю важливо, щоб ця особа нічого особистого не казала, щоб була без політичних амбіцій. А якщо ми проаналізуємо виступи Ольги Кобцевої, то побачимо, що вона трошки стала більш медійною, ніж повинна бути. Вона перейшла межу, дозволяла собі власні виступи і таке інше.

Загалом, я з вами згоден повністю, що дотримання прав людини на окупованих територіях немає. Ми буквально днями зробили повідомлення, що по двадцять днів мешканці ОРДЛО сидять без води, і це в пандемію. Ну про які права людини ми кажемо? Або ось був випадок, що загинуло дев’ять людей на газовій шахті. За двадцять років існування шахти в Луганській області це наймасштабніша аварія на газових шахтах. Тому немає там нічого про права, це просто технічні рухи, і зробили так, як вигідно Кремлю.

Ігор Котелянець: Як ви гадаєте, чи впливатиме ця людина на перемовини у Тристоронній контактній групі?

Павло Лисянський: У Тристоронній контактній групі залишилася Копцева, звідти її не прибрали. Чи затвердить Пасічник Вікторію Сердюкову як члена ТКГ, поки невідомо. Наскільки «омбудсмени» можуть впливати? Більш інструментально, скажемо так. Потрібно розуміти, що те, що було у 2014, 2015, 2016-му роках — це були польові обміни, віддавалися по 3-4 людини, і це не було публічно. Ці люди, звичайно, впливають, щоб когось можна було внести в списки. На Копцеву виходили, домовлялися персонально, аби вона посприяла внесенню в список одного-двох прізвищ. І первинні списки формують саме вони, потім ці списки вже затверджують або не затверджують. Проте глобальний вплив все ж таки відбувається в Кремлі.

Анастасія Багаліка: Про Копцеву говорили, що вона нібито брала хабарі за включення до списків полонених з їхніх рідних. Я так розумію, що людина, яку поставили зараз, такого впливу не матиме?

Павло Лисянський: У тієї людини, яку поставили  зараз, є пряма лінія до Пасічника.

Анастасія Багаліка: Підсумовуючи нашу розмову, є певні зміни у внутрішній кухні, що має стосунок до обмінів, але все одно останнє слово за Кремлем, я правильно розумію?

Павло Лисянський: Ви правильно розумієте те, що процеси йдуть, незаконні збройні формування постійно працюють над тим, щоб поповнювати обмінний фонд полонених. Вони постійно когось затримують, вони постійно когось засуджують, тобто в них цей процес йде безперервно. У нас не так, тому що ми — демократична держава, ми не можемо схопити якогось громадянина і сказати, що це — шпигун.

Відбудеться обмін чи не відбудеться? За моєю інформацією, Україна намагається, щоб обмін відбувся, але в Кремлі сьогодні не хочуть проводити обмін, тому що вони вважають, що цей обмін підвищить рейтинг правлячої партії та президента Зеленського і посилить його як миротворця. Поки Україна не виконає певні зобов’язання у Тристоронній контактній групі, які хочуть в Росії, Кремль це питання блокує.

Повну версію розмови можна прослухати у доданому звуковому файлі.

Створення цієї програми частково або повністю фінансується в рамках Фонду Прав Людини Посольства Королівства Нідерландів. Зміст та думки викладені в цьому випуску програми є відповідальністю авторів та не обов’язково відповідають позиції Посольства.