Чого насправді хоче Путін від української кризи

Texty.org.ua

Про це пише пулітцерівський лауреат Брет Стівенс у колонці для New York Times.

Mikhail Svetlov/Getty Images

Давайте коротко пригадаємо, як ми до цього прийшли.

■ У серпні 2008 року Росія вторглась у Грузію й захопила контроль над двома її провінціями. Адміністрація Буша висловила протест, проте майже нічого не зробила. Після того, як тієї осені до Білого Дому прийшов Барак Обама, він почав прагнути "перезавантаження" відносин із Росією. Згодом, у 2012 року, він різко зменшив присутність сил США в Європі, до найнижчого рівня з часів Другої світової, й насміхався з Мітта Ромні, який називав Росію головною геополітичною загрозою.

■ У вересні 2013 році Обама відступив від власних червоних ліній щодо використання нервово-паралітичного газу Башаром Ассадом у Сирії, прийнявши при цьому пропозицію Росії стати посередником: це мало призвести до знищення хімічного арсеналу Ассада. Цей арсенал так і не було повністю знищено, зате Путін зазначив собі відчутну неохоту Обами влазити в конфлікт.

■ У лютому 2014 році Росія за допомогою "зелених чоловічків" окупувала, а згодом анексувала український Крим. Знову ж, адміністрація Обами висловила протест, але майже нічого не зробила. Росія скористалася заворушеннями на сході України, щоб відірвати від неї частини двох областей та розпалити війну, яка триває вже сім років і коштувала понад 13 тисяч життів. Обама відповів на це слабкими санкціями проти Росії та послідовною відмовою в наданні зброї для України.

■ Потім, у 2016 році Дональд Трамп під час президентської кампанії поставив під сумнів, наскільки США взагалі хочуть захищати вразливих членів НАТО. А через рік, у 2017, він намагався заблокувати нові санкції проти Росії - проте Трампові в цьому успішно протистояв Конгрес США. Адміністрація Трампа зрештою таки мусила прийняти жорсткішу лінію щодо Росії та схвалити обмежені продажі зброї Україні. Однак Трамп також намагався зробити військову допомогу Україні заручницею, обмінявши її на політичні послуги собі особисто (Трамп вимагав, щоб Україна відкрила справу проти Хантера Байдена, сина його суперника Джо Байдена). Зрештою Трампа викрили, що призвело до його першого імпічменту.

Й це приводить нас до самого Джо Байдена, який вів кампанію, обіцяючи бути жорсткішим щодо Росії. Але аж ніяк не став. У травні 2021 року його адміністрація відмовилася від санкцій проти кремлівського Північного потоку-2, газопроводу до Німеччини, який у разі запуску збільшить важелі впливу Москви на Європу.

Як повне блокування "Північного потоку-2" просто зараз може запобігти новому вторгненню Росії в Україну

З часу приходу до влади Байдена, його адміністрація майже нічого не зробила для збільшення відносно млявого потоку військової допомоги Україні. Перед лицем можливого російського вторгнення вона буде десь настільки ж ефективною, як спроба загасити лісову пожежу, посцявши на неї.

А потім було фіаско з виведенням американських військ з Афганістану. "Після повторення Сайгону, - писав я в той час, - кожен ворог вивчить урок: Сполучені Штати - безпорадна держава". Нинішня українська криза - настільки ж дитина афганської втечі Байдена, наскільки минула українська криза була дитиною сирійської втечі Обами.

Тепер адміністрація посилює меседж своєї слабкості, загрожуючи "масивними наслідками для Росії", якщо та вторгнеться в Україну - й майже всі ці "масивні" наслідки є лише економічними санкціями. Це як взяти ніж на перестрілку.

Уявіть на такий уже й малоймовірний сценарій. Російські війська вторглися в невелику частину України. США відповідають відрізанням Росії від світової банківської системи. Проте Кремль (який накопичив історично рекордний резерв золота і валютних запасів) відповідає на ці санкції, посеред зими припинивши постачання газу Європейському Союзу - а той, як відомо, понад 40% усього газу отримує саме з Росії. Тоді РФ вимагає російсько-європейського договору про безпеку в обмін на відновлення постачання газу. Й тоді США взагалі не матимуть слова в переговорах, принаймні поки Вашингтон не виявить свою добру волю, скасувавши фінансові санкції проти Росії.

Такий розвиток подій змусить Вашингтон або до ескалації, або до приниження - й ця адміністрація майже напевне обере останнє. Й це здійснить давню амбіцію Путіна - переломити хребет НАТО. А це заохотить і Китай до схожих агресивних думок - імовірно, стосовно Тайваню.

Для становища США у світі все це означатиме те саме, що Суецька криза означала для становища у світі Великобританії. Але принаймні "британський мир", падаючи, міг поступитися місцем "американському миру". А чому поступиться "американський мир"?

Що можуть зробити США натомість? Їм слід припинити переговори з Росією негайно. Жодна країна не повинна очікувати на дипломатичні винагороди від Вашингтона, поки вона погрожує знищенням його друзям. США повинні розпочати термінове авіаційне перевезення військового спорядження в Україну в тому ж масштабі, в якому Річард Ніксон у 1973 році постачав Ізраїль - включно з невеликим озброєнням, корисним для партизанської війни. США також повинні посили свою військову присутність у фронтових країнах НАТО, передусім у Польщі та країнах Балтії.

Можливо, навіть усе це це зупинить російське вторгнення - що стане трагедією для українців. Однак Путін грає в цій кризі вищими ставками - й додатковий шмат української землі є лише додатковим призом.

Насправді він хоче вбити західний альянс, яким ми знаємо його з часів Атлантичної Хартії. Що стосується США, то через два десятиліття слабкості міжпартійного розколу перед лицем агресії Штати ковзають у бік геополітичного розгрому.

Байден мусить твердо стояти на боці України, щоб зберегти НАТО.