Проти України та НАТО: що стоїть за скандальними заявами президента Хорватії

Європейська правда

Понад два роки в дружній нам Республіці Хорватія існує дивна ситуація: обраний на початку 2020 року президентом країні Зоран Міланович дивує всіх незрозумілими заявами з питань внутрішньої та зовнішньої політики, ображаючи главу уряду Андрея Пленковича, Боснію і Герцеговину, Україну та Велику Британію і ще багато кого.
Наприклад, хорватський президент вже пообіцяв ветувати вступ Фінляндії та Швеції у НАТО. А до того - виступав категорично проти підтримки України.
Своєю напівклоунською поведінкою він чимось схожий на Жириновського. А іноді виглядає як ображена дитина.
Дійшло до небаченого. Після чергової образливої заяви на свою адресу прем’єр-міністр Хорватії заявив, що оголошує бойкот президенту та разом з членами уряду зупиняє комунікацію з ним!
Що ж там, у Загребі, відбувається? І чи здатний Міланович завдати шкоду, зокрема, європейським прагненням України?

Діди воювали
На першій погляд, у біографії президента Хорватії практичного немає нічого незвичайного, і кожен може знайти її і інтернеті, і в бібліотеці.
У нього загалом була звичайна кар’єра. Студент-юрист Загребського університету. Працював юристом, в МЗС Хорватії та за кордоном. Був прем’єр-міністром країни.
Але є декілька цікавих моментів, на які доцільно звернути увагу в контексті пошуку відповіді на питання, винесене у заголовок.
Перший - діди. Народився пан Зоран у жовтні 1966 року в Загребі. Але батьки його були з маленького міста Сінь на узбережжі Адріатики.
Це місто до початку Другої світової війни мало і другу, неофіційну назву - Мала Москва.
Настільки потужними там були комуністи та симпатики радянської Росії. У тому числі один з його дідів із Сіня, який приєднався до партизанів Тіто у 1942 році та воював за звільнення Югославії від фашистів.
Але був і другій дід, пише хорватський журналіст-розслідувач Роберт Байруч, інформація про якого практично відсутня. За словами журналіста, цей дід був у підрозділах усташів (хорватська праворадикальна, з часом - фашистська партія, яка воювала на боці Німеччини та Італії під час Другої світової війни) та загинув у 1945 році під час масових розстрілів партизанами захоплених усташів у Блайбурзі (Австрія).
На думку Байруча, саме тому Міланович не раз відвідував меморіал загиблим усташам у Блайбурзі та брав учать у церемоніях хорватських радикалів.
У 1990 році Міланович вступає до Соціал-демократичної партії (СДП), створеної на базі Союзу комуністів Хорватії, яку очолив у 2004 році. Мабуть, переміг перший дід, з Малої Москви.

У серпні 2011 року хорвати почули про "Кукуріку". Так називалася створена Мілановичем передвиборча ліва коаліція, дещо дивна назва якої пішла від назви ресторану, де її задумали за келихом вина. І вже восени того ж року коаліція здобула перемогу над Християнською демократичною співдружністю (ХДС) на парламентських виборах, а Міланович очолив уряд.
Оцінки його діяльності на посаді глави уряду дуже неоднозначні. Мій знайомий хорватський дипломат у 2014 році так оцінив Мілановича-прем’єра: "Поки нічого хорошого. Популіст, яких мало. Йому вдалося посварити Хорватію з усіма сусідами". Таке вдається не кожному.
Проте, не дивлячись на досить неоднозначні оцінки підсумків його діяльності, в січні 2020-го Мілановича обирають президентом Республіки Хорватія.
Показовими були тези, які забезпечили йому перемогу.
На виборах Міланович позиціював себе як політика, який підтримує ЄС та НАТО.
Це вигідно відрізняло його від суперниці та на той момент чинної президентки Колінди Грабар-Кітарович, яка почала загравати з Путіним.
Більшості хорватів це не сподобалося і вони обрали Мілановича.

Ображений президент
То чому ж, ставши президентом, Міланович так змінив риторику?
Перед тим як відповісти на це запитання, слід відзначити, що обидва - президент Міланович і прем’єр Пленкович - в головному нібито разом працюють в ім’я Хорватії - за покращення життєвого рівня громадян країни, боротьбу з корупцією, перехід на євро, вступ в Шенгенську зону, посилення НАТО та вдосконалення механізмів Євросоюзу.
При цьому в Хорватії президент є фігурою представницькою, а реальна влада належить прем’єр-міністру.
Коли чуєш виступи Мілановича та аналізуєш його дії, іноді створюються враження, що він обурився на всіх.
Образився на прем'єра Пленковича, хорватів, увесь світ. Що шкодить Хорватії, оскільки веде до протистояння двох гілок влади.
Вже один з перших виступів Мілановича-президента був відзначений різкою та некоректною критикою Пленковича, де він майже опустився до особистих образ на адресу прем’єра. Але це був лише початок.
Дійшло до того, що президент заявив, що правляча ХДС, лідером якої є Пленкович, створена сербськими спецслужбами. Той, хто обізнаний з дуже непростими сербсько-хорватськими відносинами, знає, що таке звинувачення не тільки для хорватського політика, але й для будь-якого громадянина смерті подібне.
Втім, абсурдність цієї заяви була настільки очевидною, що в Хорватії на ці слова майже ніхто не звернув уваги. Окрім лівих.

Декілька разів президент намагався відкрито впливати на кадрові призначення та, всупереч законодавству та існуючим правилам, намагався призначити "свою людину" суддею Верховного суду та вплинути на кадрові призначення в армії.
Намагаючись добитися підтримки армії, він помилував декількох офіцерів, яких суд приговорив до довічного ув’язнення за організацію вбивства.
Не дуже сподобалися президенту і обмеження, які запровадив уряд під час боротьби з пандемією COVID-19.
Але улюбленою іграшкою Мілановича залишається зовнішня політика.
Це підтверджує велика кількість його заяв на ці теми, які часом не сприяють підвищенню міжнародного авторитету офіційного Загреба. Ось лише декілька прикладів.
Для зовнішньої політики Хорватії пріоритетними є відносини з Боснією і Герцеговиною. Точніше - становище у БіГ хорватів, які там складають 13-14% населення.
Багато хто у хорватській політичній еліті вважає обмеженими права хорватів у БіГ, особливо в частині обрання хорватського представника тричленної Президії БіГ, та змагається у кількості висунутих пропозицій з цього приводу, аж до зміни конституції іншої країни.
Міланович також вирішив внести свої пропозиції, але вони були негативно сприйняті бошняками, викликали незадоволення Туреччини та країн Перської затоки, міжнародної спільноти, і це завело переговори політиків БіГ щодо цієї проблеми у глухий кут.
Підтримка президентом Мілорада Додіка (члена Президії БіГ від сербського народу та найбільш системного захисника російських інтересів на Західних Балканах) та великосербських націоналістів викликає не лише здивування, а й занепокоєння міжнародної спільноти та Пленковича.
Прем’єр заявив, що кроки Мілановича у цьому контексті завдали інтересам Хорватії в БіГ такої шкоди, що її "не відмиють дощі Мостара" (найбільше місто в Герцеговині, де не рідкість потужні зливи).

Не обійшов Міланович своєю увагою проблему Косова, що не тільки не сприяло переговорам з її врегулювання, але і зберігає напругу в досі непростих сербсько-хорватських відносинах.
А нещодавно він категорично заявив, що не підтримує вступ Фінляндії та Швеції до НАТО, про що дві країни повідомили після початку широкомасштабної російської агресії проти України. Але як Міланович це пояснює?
Відповідь вражає. На Західних Балканах досить багато проблем, включаючи неприєднання Румунії та Болгарії до Шенгенської зони, постійні відстрочки вступу Албанії та Північної Македонії до складу Євросоюзу, а також невизнання Косова. А отже, поки питання закону про вибори в БіГ не буде "врегульовано", парламент Хорватії не може ратифікувати вступ до НАТО будь-якої країни.
Не дивно, що така заява стурбувала союзників по НАТО, а міністр закордонних справ був змушений дезавуювати слова президента.

Український інтерес
А яке нам діло до суперечок між Мілановичем та Пленковичем?
Відповідь проста: нам, українцям, не байдуже, що відбувається в країні, уряд та громадяни якої роблять чимало для допомоги у боротьбі з російським агресором.
Хорватія - одна з небагатьох країн, яка в повному обсязі виконала українську заявку щодо військової допомоги та надала стрілецької зброї на 16,5 млн євро, якої вистачить для озброєння чотирьох бригад.
Крім того, за два місяці нашого супротиву надано гуманітарної допомоги більш ніж на 5 млн євро. 85 дітей з Академії ФК "Шахтар", 15 мам та декілька тренерів отримали притулок у Хорватії завдяки Даріо Срні, одному з тренерів клубу, колишньому капітану хорватської збірної та "Шахтаря".
Загреб одним із перших підписав з Києвом Декларацію щодо підтримки європейської перспективи України та системно підтримує нашу інтеграцію до ЄС і НАТО. Хорватія чітко підтримала створення Кримської платформи. Нам важливий безцінний досвід Хорватії з реінтеграції звільнених територій.
Саме тому Україна зацікавлена у стабільній Хорватії та збереженні підтримки нашої боротьби.
Але позиція президента Мілановича щодо агресії проти України та щодо нашої держави в цілому, скажімо обережно, викликає здивування.
Окремі аналітики прямо кажуть, що його позиція щодо України відверто вороже-зневажлива та неприховано проросійська. І це підтверджує, наприклад, його точка зору про недоречність допомоги Україні в її боротьбі за незалежність.
Для Мілановича тільки Росія (яку він жодного разу не назвав агресором) може забезпечити стабільність Європи та ЄС. На додачу він також звинуватив Велику Британію у "підбурюванні" України до "конфронтації" (так він називає війну) з РФ.
Андрей Пленкович був змушений вибачатися за подібні опуси президента, за що той назвав його "українським агентом".
Відповіддю став візит Пленковича до України 8 травня, під час якого він запевнив у подальшій безперечній підтримці Хорватією боротьби України проти рашизму. Не дивлячись на позицію Мілановича.

* * * * *
І, нарешті, останнє питання: ну чому він, Міланович, такий?
Таке питання задають себе чимало хорватів. Дійсно, дивні його заяви та поведінка, як розповідав мені хорватський знайомий, наводять на думку: а чи все у нього гаразд із психікою, можливо, він приймає якісь серйозні ліки або ще щось?..
Журналісти та політологи зазвичай називають дві ймовірні причини такої поведінки Мілановича. Одна з них - зміна політичних поглядів, коли від лівих поглядів він різко почав дрейфувати в бік популістів націоналістичного забарвлення.
Друга версія: вони не виключають впливу на Мілановича з Москви, що підтверджують його зв’язки з Додіком та сербськими націоналістами, яких можна назвати агентами впливу Росії на Балканах.
Колишній посол Чорногорії при НАТО, нині професор університету Бостона Веско Гарчевич йде ще далі.
Він пояснює дивну позицію Мілановича певною його залежністю від грошей російських олігархів, що інвестують у Хорватію.
Але є ще одна причина того, що Міланович образився на увесь світ. І це особисте несприйняття Пленковича.
Свого часу вони разом працювали в МЗС Хорватії та разом були членами елітного "Boys club", що відкриває пряму дорогу до відповідальних посад у МЗС та сприяє політичній кар’єрі. Але вони опинилися в різних партіях: Пленкович - у ХДС, Міланович - у СДП.
Важко розшукати коріння того, чому після одних із парламентських виборів Міланович образився на Пленковича. Щось сталося. Чуток багато, але це лише непідтверджені чутки, тому не будемо про них…
І до речі, в Хорватії часто кажуть: Пленкович вирішує проблеми, Міланович каже, що погано.
Тож, ймовірно, Міланович і надалі буде критикувати Пленковича за підтримку України. А Хорватія все одно залишатиметься нашим другом та помічником на шляху до ЄС.

Автор: Володимир Цибульник,
кандидат історичних наук, тимчасовий повірений у справах України в Боснії і Герцеговині (2018 рік)