На Рівненщині колишній студент стягнув з “Укрзалізниці” понад 100 тисяч гривень через смерть свого батька

Своїм рішенням колегія суддів постановила стягнути з акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Львівська залізниця» на користь позивача на період його навчання 144 тисячі 615 гривень шкоди, завданої смертю годувальника.

Рішенням місцевого суду встановлено, що батько позивача помер внаслідок трагічного випадку. Це сталося у листопаді 2006 року на колії неподалік станції Рудня-Почаївська в Радивилівському районі. Чоловік потрапив під електропоїзд, власником якого є відповідач, і транспортний засіб перебував під керуванням працівника відповідача.

У 2018 році син загиблого звернувся до суду першої інстанції з позовом до ПАТ «Українська залізниця» про відшкодування шкоди. Його позовні вимоги місцевий суд задоволив частково, стягнув з відповідача на користь позивача у відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, одноразово 108 566 гривень та щомісячно 7 229 гривень на період його навчання (зі збільшенням цієї суми з кожним збільшенням мінімальної заробітної платина коефіцієнт збільшення). В решті позову відмовлено.

У серпні 2019 року позивач знову звернувся до суду першої інстанції з позовом до відповідача про стягнення шкоди, заподіяної смертю особи, тому що продовжував навчатися.

Оскільки місцевий суд у задоволенні позову позивачеві відмовив, він оскаржив його до Рівненського апеляційного суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що підприємство не несе матеріальних затрат у разі нещасного випадку на виробництві із працівником ні перед ким, оскільки ці правовідносини регулюються нормами спеціального забезпечення, зокрема главою 67 Цивільного кодексу України (далі — ЦК України), Законом України «Про страхування», Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», тому в даному випадку повинні бути застосовані саме ці норми, а не ст. 1200 ЦК України, на яку посилається позивач.

На думку колегії суддів Рівненського апеляційного суду, такий висновок місцевого суду є помилковим, оскільки положення ЦК України та Закону України «Про охорону праці», заподіяної смертю потерпілого, не суперечать одне одному, а тому відсутні підстави для висновку про існування протиріччя між зазначеними нормами права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди має дитина потерпілого — до досягнення нею вісімнадцяти років (учню, студенту — до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним двадцяти трьох років).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 7 травня 2018 року справа № 476/72/17 (провадження № 61-1328св18) зроблено висновок, що «відповідно до частини першої статті 1202 ЦК України відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами. Згідно з частиною другою статті 1208 ЦК України за заявою потерпілого у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати розмір відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю підлягає відповідному збільшенню на підставі рішення суду. Аналіз зазначеної норми закону дає підстави для висновку, що вона спрямована на забезпечення реальності захисту інтересів потерпілого й повноти відшкодування, оскільки відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, є тривалим у часі процесом».

Оскільки на період закінчення навчання позивачеві не виповнилося 23 років, то відповідно до ст. 1200 ЦК України він має право на отримання від відповідача відшкодування в зв’язку із втратою годувальника на період навчання.

З огляду на те, що відповідач вказаний розрахунок витрат не спростував, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги колишнього студента Київського «політеху» щодо відшкодування шкоди до закінчення навчання, але не більш як до досягнення ним 23 років, відповідно до ст. 1200 ЦК України є обґрунтованими і доведеними належними доказами.