На Харківщині знайшли могильник залізної доби - зі шкіряним взуттям і дерев’яною скринькою

Про це розповів кореспонденту Укрінформу кандидат історичних наук, доцент кафедри історіографії, джерелознавства та археології історичного факультету Харківського національного університету ім. Каразіна Валерій Скирда.

За його словами, у Верхньому Салтові цього літа, як і в попередні роки, працювали спільно дві експедиції – з Каразінського університету та Харківського історичного музею ім. Сумцова. Досліджували чотири могильники (до великого археологічного комплексу також входять городище, укріплень).

«У цьому році досліджувався четвертий і третій могильники. У третьому і виявили найцікавіше. По-перше, це поховання було не потурбоване, бо більшість поховань ще в давнину були зруйновані, і стоїть питання – чи то було пограбування, чи то було якесь ритуальне порушення кістяків. От якраз знахідки цього року свідчать про те, що поховання руйнувалися в якихось ритуальних цілях», - розповідає Скирда.

У похованні, доволі великому за розмірами, що свідчить про заможність, знайшли рештки чотирьох людей – дорослого чоловіка, двох жінок і дитини. Набір речей, які знайшли, схожий із тими, які знаходили раніше в потурбованих похованнях – бронзові бубенці, підвіски, різноманітні намиста, а також золоті сережки.

«Кістки майже повністю стліли – таке інколи трапляється. А з іншого боку, рідко зберігаються і є найбільш цінними для археології вироби з природних матеріалів – дерева, шкіри. В даному випадку залишилося частково руків’я від мотички та від бойової сокири, за якими можна зрозуміти загальні розміри цих предметів. Також виявили невеличку дерев’яну скриньку чи коробочку – для зберігання коштовностей. І найцікавіше – залишки шкіряного взуття, які дають повне уявлення, як же виглядало це взуття. Скоріше за все, воно було частиною святкового, парадного вбрання, бо для ходіння чи верхової їзди воно було б незручним – м’яке, без жорсткого підбору», - розповів Скирда.

Вчений наголошує, що за багато років своєї роботи не пригадує речей у такому стані збереженості: раніше траплялися невеликі частини шкіри під бронзовими бляшками, а нині – виявили великі цілі шматки чоловічих «напівчобітків» із цілими зав’язками, ремінцями.

«Мабуть, такий випадок… Там своєрідний ґрунт – глина з крейдою, напевно, склалася така мікробіологічна ситуація, що дала нам можливість працювати зараз із цим матеріалом», - зазначив керівник експедиції.

Саме такі знахідки розширюють знання про побут і культуру, адже шкіра й дерево погано зберігаються, а знайдені золоті сережки – для науки не дали нічого нового.

Наразі археолог переймається тим, чи вдасться віднайти кошти на консервацію знахідок, адже вироби з природних матеріалів швидко розсиплються без спеціальних заходів. «Знахідки вилучили, але ж треба не допустити розкладання. З цим матеріалом треба працювати, щоб його зберегти. Це доволі дорого, крім того, фахівців відповідних небагато. Мало хто сподівався, що таке знайдемо», - зазначив Скирда.

Салтівська культура (датується приблизно VII - X ст. н. е.) була поширена у степах та лісостеповій смузі Прикаспію, Нижнього Поволжя, Подоння та Східного Криму, на території України її пам’ятки охоплюють переважно басейн Сіверського Дінця у межах Харківської, Донецької та Луганської областей. Назву культура дістала від могильника, відкритого в 1900 році поблизу села Верхній Салтів на Харківщині, де виявлено також залишки великого (понад 120 га) міста VIII-X ст. із кам'яною цитаделлю і посадом. Основу культури складав аланський етнос.