Запальні хлопці. Гурт Zapal про фінал, Руслану і свої принципи

Бліц-інфо

А ще кілька років тому хлопці з гурту Zapal грали на вулиці, пише Репортер.
Мрія дитинства
Андрій Стовп’юк із Нижнього Вербіжа, що на Коломийщині, Олексій Маркес та Іван Прекаска з Чернівців стали справжніми народними улюбленцями. Кажуть, виступити на популярному телешоу мріяли з дитинства. Тож, коли дізна­лися, що після кількарічної перерви його відновили, – подалися туди.

«Для нас приклад – виступи Петра Сказківа, – говорить Андрій Стовп’юк. – Мені особисто, як цимбалісту, саме він відкрив новий погляд на цей інструмент, що на цимбалах можна виконувати щось сучасне. Після його ефіру я зразу сів за цимбали і почав імпровізувати».

До речі, тяга до цимбал в Андрія від дідуся. Він музикант-самоучка й роками грав на весіллях. Саме з дідовими цимбалами Андрій поїхав на шоу. Але грати його вчив не дідусь. Спершу Андрій нав­чався в музичній школі, а потім поступив до музичного коледжу в Чернівцях. Там і познайомився з Іваном Прекаскою, а потім з Олексієм Маркесом. І так народився гурт Zapal, бо ж справді запалюють. Кажуть, це не тільки драйв, а й щось глибше.
Іван грає на незвичному інструменті – кахоні. Сміється, що часто люди кажуть, мовляв, він грає на тумбочці. Прекаска закінчив консерваторію по класу кларнета, але з дитинства, каже, тягнуло до ударних. Якось його запросили в один колектив перкусіоністом і саме там Іван вперше побачив кахон. Пояснює, що та «тумбочка» повністю заміняє ударну установку, але звучання глибше, сучасніше.

Нині Іван вчиться на магістратурі в Інсти­туті мистецтв у Франківську. Там другу освіту здобуває й Андрій – нав­чається на кафедрі сценічного мистецт­ва і хореографії. Також хлопець працює у драмтеатрі. Його неймовірну гру на цимбалах франківці мали чути у виставах «Гуцульське весілє», «Коляда та й плєс», а ще у мюзиклі «Гуцулка Ксеня».
У гітариста Олексія Маркеса любов до музики від бабусі. Вона також грала на гітарі і дуже гарно співала. Від неї він знає багато народних пісень.
«Гітара, цимбали і кахон – це три акустичні інструменти, – говорить Маркес. – Один ритмічний, другий тримає гармонію, а третій мелодичний, тобто соло. Кожен інструмент займає свою нішу. Таким чином виходить три складові музики – гармонія, ритм і мелодія».
Тримали в секреті
У Києві на відбірковому турі музиканти почувалися впевнено. Кажуть, це для них не просто шоу, аби засвітитися, а щось більше – можливість донести й показати людям свою творчість. І навіть переконали директорів цього шоу, аби дозволили виконати свою авторську композицію – «Семантика».
Хоч, кажуть, спершу ті акцентували на тому, аби зіграти щось сучасне, знайоме більшому загалу, аби переглядів більше, ширша аудиторія й таке інше.

«Але у нас була своя позиція – показати колектив, поділитися своєю музикою і максимально щиро донести її, – говорить Андрій. – «Семантика» для нас не прос­то композиція – це особисте, внутрішнє. Я був задоволений, що ми це зіграли, й воно передалося людям. Після виступу нам говорили, що хтось відчув мурахи по тілу, у когось були сльози».

За словами музикантів, на шоу не було як такого режисерування – усе максимально живо й непередбачувано, як, наприклад, реакція співачки Руслани. Вона розплакалась під час їхнього виступу, а потім вийшла на сцену й заспівала разом з ними. До речі, після шоу хлопці підтримують з нею зв’язок.
Мало хто зі знайомих знав, що вони поїхали на відбірковий тур, а тим більше – пройшли його. А відбувався він ще на початку серпня, при тому, що по телебаченню транслювали аж у листопаді. Тож довгий час це треба було тримати в секре­ті. Музиканти кажуть, дуже хотілося поділитися з усіма. Але чекали, коли вже буде той випуск, щоб можна було анонсувати, що вони там є.
Музична антологія
Далі хлопцям зателефонував один із журі шоу – Сергій Притула. Сказав, що вони проходять у фінал. Це було десь за місяць до прямого ефіру, який відбувся 25 грудня. Кажуть, то було ще більш хвилююче і вони знову повним ходом взялися готуватись. Довго думали над піснею, яка би перевершила їх поперед­ній виступ.
І придумали поєднати п’ять знакових українських пісень у хронологічному порядку. Зробити таку собі музичну антологію.

«Щедрик» Миколи Леонтовича представляв першу половину ХХ століття, «Червона рута» Володимира Івасюка – другу, «Тільки там, де нас нема» Океану Ельзи – дев’яності, «Старі фотографії» Скрябіна – двотисячні, а Kazka – теперішнє, – розповідає Олексій. – Наприкінці Андрій ще наполіг, аби були коломийки. Це ніби повернення до глибин, до коріння. Ми були впевнені, що таке має зайти».

Так і сталося. Глядачі не скупилися на голоси, і хлопці посіли друге місце. Результатом задоволені.

«Друге місце додало ще більшої мотивації, ще більш серйозніше ставитися до того, що ми робимо, й максимально погрузитися в роботу, – вважає Іван Прекаска. – Раніше ми поєднували Zapal з якимись іншими проєктами, але зараз це стало основним».

«Нашу музику можна порівнювати з книгою, – говорить Андрій Стовп’юк. – У ній є якийсь певний зміст, і кожна людина якось сама для себе його пізнає. Ми задаємо певний настрій, емоції, але про що воно – кожна людина може відчути сама, створити свої образи й переживати усе сама».
Після шоу до гурту Zapal вже посипалося чимало пропозицій та запрошень на концерти у різні куточки України.
Автора: Світлана Лелик

Читайте нас у Facebook, Telegram та Instagram. Завжди цікаві новини!