Сергій Притула: Ми будемо далі битися, а росіяни далі будуть здихати на нашій землі

Українська правда

За лічені дні до повномасштабної війни з Росією Сергій Притула разом зі своїм найближчим оточенням перебував в офісному приміщенні у центрі столиці. .
Там детально обговорювали процедури запуску нової партії "24 серпня", яка мала запрацювати вже восени цього року. Однак, цифра зіграла злий жарт - 24 лютого всі ці плани стали неактуальними.
Ми зустрілися з Притулою у тому самому приміщенні. Тільки тепер це не політичний офіс, а волонтерський штаб зі складами.
Шоумен може годинами розповідати про те, що йому вдалося купити для армії, та які проблеми йому довелося для цього подолати.
А от про своє політичне майбутнє Притула говорить зараз доволі обережно.
"Зараз я не політик. Я - волонтер", - пояснює він.
В інтерв'ю "Українській правді" Сергій Притула розповів, чому волонтери змушені вчергове допомагати армії, поділився думками про подальний перебіг війни, згадав зустрічі із Валерієм Залужним, зізнався про плани завершити телевізійну кар'єру та відповів на закиди щодо звинувачень у піарі.

"До війни у нас були два роки зірваного державного оборонного замовлення"
- Скільки загалом грошей ти зібрав з 24 лютого?
- Близько 700 мільйонів гривень.
- Після кількох місяців війни люди продовжують жертувати гроші? Питаю через те, що у людей стає менше грошей, багато хто втратив роботу, дім, майно.
- Саме це і є причиною зниження об'ємів донатів.
- Можеш порівняти, як було у лютому, березні, квітні і зараз?
- Не відслідковував динаміку. Це буде важко зробити так чітко, тому що під деякі цільові проекти люди можуть скинути всю суму за один день чи за пів дня, чи навіть за кілька годин, а без акценту на конкретному проекті, можуть надіслати аналогічну суму за тиждень.
У нас були прецеденти, коли просили скинутися на великий безпілотний літальний апарат. Був один проект, де треба було зібрати 303 тисячі євро. Я назбирав за три години кошти на цей комплекс. Потім стояло питання про ще півмільйона євро. Ми зібрали їх за шість годин. Але я не сказав зупиняти збір, тому люди досипали, досипали, досипали і таким чином нам вдалося зібрати майже мільйон.
Ми, окрім цього закордонного комплексу БПЛА, змогли докупити наш PD-2 (безпілотний літальний апарат українського виробництва - УП), який теж дорогий.
- З 2014 року в Україні запроваджений військовий збір. За вісім років - це 130 мільярдів гривень. І зараз лунають справедливі запитання від платників податків - чому знову волонтери змушені збирати гроші, як і в 2014 році?
- Дуже глибоке питання. Його можна обговорювати годин п'ять. Будь-яких грошей, які виділяла держава, було недостатньо для армії воюючої країни. У стані війни ми перебували останні вісім років.
Які б не були бюджети Міністерства оборони, все одно цифра на оборонні закупівлі плавала десь у межах одного мільярда доларів на рік. Вище стелі неможливо було стрибнути.
Що таке мільярд доларів на рік? Це не ті об'єми оборонних закупівель держави, щоб можна було сказати, що ми можемо дуже швидко підготуватися до таких речей, які трапилися 24-го лютого.
Плюс, моє суб'єктивне бачення, що співпадає з великою кількістю людей, які переймалися питаннями оборони та оборонних закупівель: 2020 і 2021 роки - це період, коли державна військова машина не просто забуксувала, а здала назад.

- Поясни?
- Це були два роки зірваного державного оборонного замовлення. 2021 став роком, коли не запрацював закон про оборонні закупівлі (у часи роботи міністра оборони Тарана не виконувався план оборонних закупівель - УП). Тобто били в набат усі - державні громадські організації, профільні журналісти, волонтерське середовище.
На цьому неодноразово наголошував комітет ВР з питань національної безпеки, оборони і розвідки, але чомусь ті люди, які відповідали за цей напрямок, не можуть прокоментувати, чому вони діяли саме так, а не інакше.
Я думаю, що найближчим часом і не прокоментують, бо, як мінімум, одного фігуранта цих подій зараз призначили послом (колишнього міністра оборони Андрія Тарана президент призначив послом у Словенії - УП). Йому буде не до нас.
- Після того, як Резніков став міністром, справи змінилися чи все залишилося, як було?
- Ні, справи зрушили з мертвої точки. Інша справа, що часу до вторгнення залишалося не так багато.
- Яку найбільшу суму тобі жертвували?
- Мабуть, мільйон доларів.
- Хто тебе здивував з числа жертводавців? Можливо, якась людина принесла тобі гроші, від якої ти взагалі такого не очікував? Наприклад, умовний Іван Дорн?
- Ні, з Дорном не перетиналися. Бєдняков був у нас на штабі, якщо говорити про медійне середовище. Він суттєво фінансово допоміг.
Але здивувало мене інше. Тут була ціла спецоперація щодо однієї поважного віку пані з Німеччини, яка вийшла на нашу гарячу лінію. Звідти докопалася до наших волонтерів із запитанням, чи отримав Притула 50 євро. Вона, німкеня, перекинула 50 євро.
Дуже важко шукати на рахунках щось, коли у тебе сотні тисяч переказів.
Виявилося, що вона кидала не на рахунки, а якоюсь платіжною системою на моє ім'я, про яку я вперше почув.
Ми всі включили мізки, почали шукати. Вона перекинула якийсь код, ми ввели його в цій платіжній системі. Якщо все гаразд, гроші мають впасти на рахунок. Мені видавало error, не бачило такого коду.
Ми їй подзвонили сказати, що не виходить. Вона плакала, а потім виявилося, що вона не той код прислала.
Потім прислала правильний, ми знайшли 50 євро і вони були зараховані на рахунок.
На правду, я завжди кажу, що немає жодної різниці, скільки людина кидає.
Знаєте, я бачив SMS про те, що прийшло 5 гривень. Людина має можливість дати 5 гривень? Вона дає 5 гривень. А, наприклад, від Макса Полякова, який відомий IT-бізнесом, ми сумарно отримали десь 1,83 мільйона доларів. Тобто в різних людей різні можливості. Головне, що всі вони хочуть долучитися до процесу підтримки армії.

"Війни не було можливо уникнути, поки живий Путін"
- На твою думку, для чого Путін розпочав широкомасштабну війну?
- На мою думку, це було чимось таким, чого навряд можна було би уникнути. Принаймні, поки був живий Путін.
І філософія російського суспільства взагалі, яка була виплекана за останні 20 років і 8 років окупації Криму та Донбасу безпосередньо.
- Чому ми не могли уникнути повномасштабної війни?
- Я жив у системі координат, що це має рано чи пізно відбутися. Інше питання, що я люблю життя, люблю людей, люблю свою Україну. Я не хотів уявляти, що це може трапитися. Однак те, що ти не хочеш уявляти, не означає, що ти не маєш до цього готуватися.
Тому приблизно останній рік до вторгнення дуже багато уваги було на тих волонтерів, які ще щось могли робити, опираючись на ті бюджети, що давало суспільство. Оскільки люди вже звикли до війни на Донбасі, це не були цифри, якими можна було сильно похвалитися. Я за 2021 рік зібрав 6 мільйонів гривень.
Ми почали багато цих грошей вкладати не лише в закупівлю дронів чи якоїсь оптики, а в роботу з командуванням різних родів військ і забезпеченням штабів усім необхідним.
Коли якось потрапиш в оперативний центр Сил територіальної оборони і поспілкуєшся з бригадними генералами Галушкіним чи Собком, вони тобі покажуть усю техніку та апаратуру і розкажуть, які волонтери їм це все організували.

- Поставлю запитання по-іншому. З того, що ти зараз бачиш й аналізуєш, у якому вигляді продовжуватиметься війна?
- На жаль, це не та ситуація і не та історія, в якій ми жили в контексті війни на Донбасі, умовно, з 2016-го по кінець 2021-го, коли була чітка лінія розмежування, позиційна війна і якесь уявлення про їхні можливості, наші можливості, про потенційний чи реальний рівень втрат.
Зараз це широкомасштабна війна з усіма похідними від цього. Тобто щодня по нас прилітає понад 30 тисяч боєприпасів. Маю на увазі артилерію, авіацію, ракети, системи залпового вогню і тому подібне.
Зважаючи на те, що ми також відповідаємо, щодня понад 50 тисяч снарядів і ракет розриваються на українській землі. Це несе за собою тисячі смертей. Це несе за собою руйнування міст - не просто житлового фонду чи критичної інфраструктури - ні, їх просто стирають з лиця землі.
Війна буде продовжуватися дуже важко з великими втратами, з великою кількістю крові і серед військових, і серед цивільних. Чим швидше до нас буде надходити допомога, яку нам анонсували європейські партнери, те, що ми можемо отримати по ленд-лізу, тим буде краще для держави і для людей.
Єдине, що Росія розуміє, це силу. Ми вже її продемонстрували. ЗСУ, добровольці, Нацгвардія, ВМС, льотчики, всі, всі, всі.
Те, що вони зробили, дало можливість нашим політикам і дипломатам виграти трохи часу, щоб просто пальцями розплющити очі європейському політикуму, який не вірив у нашу спроможність. Не кажу зараз про всіх, але ми розуміємо, про які країни йдеться.
Корумпованість політичних еліт великої кількості європейських країн Москвою була очевидна. Це тривало багато років. Звичайно, якісь методи впливу на їхні рішення з російського боку однозначно приймалися.
Вагання європейців, як відповідати на цю ситуацію, могло би розрулитися в два боки. Перший - сказати: "Сорі, вас уже не стало. Ви - не країна, ви - сателіт якийсь. У вас буде якась тимчасова адміністрація чи окупаційна влада". Другий - те, що ми бачимо зараз.
Коли навіть ті, хто роками в ясна лупився з Кремлем, розуміють, що так далі не може бути. Тому вони потихеньку-потихеньку починають нам допомагати.
- Ти втратив когось з близьких друзів чи знайомих за час повномасштабної війни?
- На жаль, так (робить паузу).
Відверто кажучи, десь із 2015 року вирішив зайвий раз не зближуватися з військовими, з якими регулярно контактую, тому що за період 2014 - 2015 років загинуло багато людей, з якими я перетинався, зустрічався, товаришував. Усі номери телефонів досі в телефонній книзі і навряд колись будуть видалені.
Хочеш ти цього чи не хочеш, впродовж усіх цих років волонтерства з цими людьми починаєш дружити, а потім тобі телефонують і кажуть, що все.
Я думаю, що ти зараз навряд знайдеш в Україні когось, у кого не загинув близький, знайомий чи родич або не сидить у полоні.

- Може, даси рекомендації людям, як це переживати?
- Якби ще мені хтось дав рекомендацію, як це переживати (робить паузу). Я звертався до психолога, бо не міг це перетерпіти сам. Я не думаю, що це якісь універсальні поради. Це був індивідуальний підхід, зважаючи на великий комплекс емоцій, які переживалися в той період, тому що це була тільки частина того, що просто виносило мозок.
Волонтерство співпряжене з великою кількістю негативу, який ти можеш на свою адресу отримати. Після 24 лютого вийшло дуже багато хейту. Було і дуже багато добрих слів, які я почув і на свою адресу, і на адресу нашого фонду.
Чим ти більший, тим тебе здалеку видно, тому люди починають: "Ти ж усім допомагаєш. Нам допоможи". У тебе обмежені спроможності, доводиться відмовляти. А у відповідь кажуть, що ти якийсь не такий.
Це множилося, множилося, множилося і навіть я, який абстрагувався ще в попередні роки, не зміг стримати емоційну реакцію від цього людського болю.
"Думаю, війна триватиме увесь цей рік. Можливо і наступний"
- На твою думку, скільки триватиме війна?
- Я не знаю, хто може дати відповідь на це запитання, крім Збройних сил України. І навіть вони залежать від низки обставин для того, щоб дати якусь відносно конкретну відповідь.
А що ми будемо вважати закінченням війни?
- А що ми вважатимемо перемогою?
- А що ми можемо вважати нашою перемогою? А що ми можемо вважати російською поразкою? А що росіяни будуть вважати нашою поразкою, а що своєю перемогою? Усі ці речі поки що не в одній системі координат і ніколи не будуть. Я не знаю, скільки це буде тривати.
Своїх рідних я десь півтора місяці тому попросив зайнятися облаштуванням інфраструктури саме там, де вони зараз є.
- Ти вивіз сім'ю?
- Сім'я в Україні, але не в Києві. Це захід країни. Я сказав дружині, щоб там знайшла для дітей гуртки, на які вони ходили в Києві. Тому що це надовго.
Учора з дружиною говорив. Вона вже знайшла роботу там, де зараз живе. Діти вже ходять на гуртки. Все окей.
- Що для тебе означає довго?
- Довго, мабуть, увесь цей рік. Можливо і весь наступний.

- Наприклад, мер Львова Андрій Садовий в інтерв'ю "Українській правді" висловлював думку, що літо ми ще повоюємо, а вже восени може бути якась угода. Ти віриш у це? Ти взагалі віриш в угоду?
- Текст угоди покажіть, тоді будемо про щось говорити. Назви мені хоч одну угоду, яку ми підписували з росіянами, щоб вона, по-перше, спрацювала, по-друге, була на нашу користь.
- Не можу.
- І я не назву такої. Сенс підписувати третій "Мінськ", п'яті "Харківські угоди", двадцятий "розподіл Чорноморського флоту" і так далі?
Я би дуже хотів, щоб усі конфлікти в світі вирішувалися винятково дипломатичним шляхом, але людство, яке винайшло Інтернет, відправляє ракети в космос, займається нанотехнологіями, робить синтетичне м'ясо, не позбулося такого гріховного задоволення, як вбивати один одного.
На жаль, ми живемо поряд із абсолютно конченим сусідом, який всю історію свого існування тільки цим і займався.
Є велика радість і гордість, що українці мають генетичну пам'ять, і згадали, що ми теж усе життя воювали.
Просто спочатку радянська пропаганда, а потім так звані українські історики намагалися зробити з нас якихось терпіл, постійно розповідали, що нас тільки поневолювали, вбивали. Але згадаймо козацьку добу - козаки воювали з усіма, проти всіх, брали союзниками, кого можна, і вирішували питання. Це було.
Ми так само все ХХ століття провоювали, починаючи з Першої світової війни, потім період УНР, потім у нас було безліч гайдамацьких повстань проти більшовицької влади, потім Друга світова війна, потім УПА боролися.
Ми - нація воїнів. Тому дуже добре, що люди, які відчули в собі здатність і бажання пішли захищати державу.
Більше тобі скажу, Міністерство оборони не в стані зараз відправити на фронт всіх, хто хоче. Є певна пропускна можливість.
Просто набрати кілька тисяч людей і сказати, що ви бригада, тримайте калаші - це одна справа. Інша справа, що цих людей треба забезпечити бронетехнікою, артилерією та іншими необхідними елементами. Зараз це відбувається, але на все потрібен час.

- Смерть Путіна якось вирішує питання війни?
- Питання вирішує не стільки смерть Путіна, скільки смерть філософії імперського російського суспільства, яка можлива в дуже складний спосіб.
На жаль, у Росії немає абсолютно жодного видимого лідера громадської думки, хто міг би вийти і сказати: "Давайте будемо змінюватися". Бо людей, які все життя живуть у гімні, люди, які все життя живуть на ґрунті, дуже дратують.
Вони хочуть, щоб у гімні жили всі, зокрема "хохли", до яких вони ніколи серйозно не ставилися, ні за часів Радянського Союзу, ні в 90-х, ні в нульових, ні зараз. Зараз вони вже дійшли до пікової точки.
Якщо росіяни раніше нас ненавиділи, насміхалися з нас, то зараз вони хочуть нас убити без розбору. Їм неважливо, куди стріляти, по кому стріляти, скільки нас нищити, вони хочуть нашого фізичного знищення.
Ми хочемо вижити. Тому ми будемо далі битися, а вони далі будуть здихати на нашій землі. Потім ми маємо вибити їх за межі адміністративних кордонів України.
Я свято вірю в те, що це в якийсь момент співпаде з процесами в Російській Федерації, коли вони переріжуть себе самі.
Не кажу, що я великий провидець, але іноді ті речі, про які я довго і нудно говорю, починають відбуватися.
Наприклад, в кожному інтерв'ю прошу західних журналістів тиснути на свої суспільства: "Ви ж бачите, що відбувається. Ви ж носії правди. Зробіть так, щоб росіянам більше ніколи не видавали візи".
Просто, щоб вони сиділи в межах своєї бочки з гімном, щоб це гімно не вихлюпувалося ні в Європу, ні в Америку, нікуди. Тому що вони нічого корисного не несуть. Вони не несуть якихось технологій, не несуть миру, не несуть просвітництва. Вони несуть тільки смерть, зло, корупцію, вбивства.
Через пару тижнів дивлюся: Нідерланди кажуть, що призупиняють видачу довготермінових віз росіянам. Це ще нічого не означає, але наче перша ластівочка полетіла, а далі потрібно це масштабувати.
- Тобто ти прогнозуєш, що в Росії буде великий внутрішній конфлікт?
- Це ж не тільки моя позиція. Говорю з різними істориками. Зрештою, навіть якщо не заглиблюватися максимально глибоко, я бачив розпад Радянського Союзу на власні очі.
Це був "Франкенштейн", а не держава, зшитий із різних клаптиків, народів, які в ніякий інший спосіб, окрім під автоматом, не могли існувати в межах одного державного утворення. Воно розвалилося, але не до кінця, тому що Росія так само зшита з величезних клаптиків, територій, які дуже далеко розкидані від центральної влади в Москві, де вже з'явилися свої еліти.
Це рано чи пізно закінчиться тим, що вони скажуть: досить годувати Москву. Та сама Якутія, те саме Кавказ. Просто десь, хтось має кинути сірника.

"Залужний - бренд. Він людина, яка зараз уособлює собою боротьбу"
- Я пам'ятаю, як у приватних бесідах ми з тобою обговорювали зустрічі волонтерів із військовим керівництвом попередніх років. В одному з останніх інтерв'ю ти розповідав, що раніше Валерій Залужний регулярно зустрічався з волонтерами. Можеш детально розповісти про ці зустрічі?
- Залужний - один із тих офіцерів, які не страждають на присутність "совкового" мислення. У нього немає освіти, де б викладали "паркетні" полковники. Він абсолютно сучасний, із західним типом військового мислення чоловік.
Залужний, максимально володіючи ситуацією, розумів, що попри те, що волонтерів станом на 2021 рік залишилося мало, вони все одно мають певні можливості, які далеко не співпадають із бюджетами Міністерства оборони. Також у нас є певна логістика, ми набагато оперативніші в сенсі закупівель, нам не треба проходити тендерні процедури. Ми точково можемо забезпечувати потребу війська там, де це найпотрібніше.
Він із нами комунікував. Ми мали можливість оголити теми і проблемні ділянки, які бачили, але у спілкуванні з попередніми главкомом та міністром оборони на це ніхто уваги не звертав. Тобто була закритість цих структур до спілкування.
Умовно кажучи, я за шість місяців 2021 року провів два круглих столи з питань оборонних закупівель, тому що це була максимально кричуща тема. Вони раніше не відбувалися, вони саботувалися. Армія відкочувалася назад. Не купувалося ні пальне, ні снаряди, нічого.
Валерій Федорович неодноразово зустрічався з волонтерами. Ми спілкувалися. Він off the records говорив нам якісь речі, якими або спростовував наші підозри, або підкріплював наші підозри. Відповідно, було сформовано кілька груп людей, які почали комунікувати з його людьми для вирішення певних поточних питань.
- Яке враження на тебе справляє Залужний?
- Позитивне враження справляє. Він - бойовий офіцер.
- Є інформація, що деякі близькі до влади люди ревно ставляться до того, що Залужний заснував благодійний фонд, мовляв, вбачають у цьому бажання зайнятися політикою. Як ти вважаєш, Залужний справді хоче займатися політикою?
- Я не бачу, принаймні, поки що в Залужному якихось потуг до того, щоб займатися політикою.
Я чув про історію створення його фонду, але не знав, що він уже створений.
Залужний - бренд. Він людина, яка зараз уособлює собою боротьбу України проти російської агресії. Таких брендів, які видимі не лише в Україні, а й за кордоном, кілька. Зокрема, Володимир Олександрович Зеленський, якому стоячи аплодують парламенти, конгреси.
Якщо Залужний своїм ім'ям зможе залучити ті кошти в Україну, які підуть на закупівлю чогось необхідного для нашого війська, які не можуть залучити Притула, "Повернись живим", "Армія SOS", "Разом", "Коло" і так далі, у чому проблема?
Якщо хтось переживає щодо політичної конкуренції із Залужним, зробіть щось краще, ніж Залужний, і не переживайте.
Але ще раз кажу, що я в цьому воїнові не бачу якоїсь спроби впливати на політичні процеси в країні.

"Зараз не маю відповіді, чи займатимуся політикою після перемоги"
- Зараз ти політик?
- Зараз ні. Я зараз волонтер і батько.
- Після перемоги плануєш займатися політикою?
- Найперше, що я хочу, це дожити до перемоги. Бо не так давно, сидячи вдома, я спостерігав з вікна приліт в один об'єкт на відстані 800 метрів від мого дому. Зважаючи на те, що росіяни достатньо криворукі і їхня "високоточна техніка" зазвичай летить, куди завгодно, тільки не туди, куди треба, я так само, як і пару мільйонів киян та мільйони українців, щодня ходжу з думкою, що я зараз іду, а через мить мене може не стати. І мені буде дуже прикро.
Тому всі питання, чи буду займатися політикою після перемоги… давайте дочекаємося перемоги, а після того сідаємо і розкладаємо пасьянс.
Я не знаю, що буде потім. Я бачу, як за останні кілька місяців у мене в житті теж усе змінюється.
Я розумію, що мені буде дуже важко або практично неможливо повернутися до телевізійної роботи. Планував цього року завершити свою телевізійну кар'єру, відзняти останній випуск "Хто зверху?" з Нікітючкою, красиво піти.
Можливо "Форт Буаяр" ще цього літа мав би зніматися. Я думав, що красиво гримну дверима і далі буду займатися тими справами, які за цим столом неодноразово обговорювалися.
- Це був партійний штаб?
- Так.
- Я так розумію, що ви не встигли ще зареєструвати партію "24 серпня"?
- Ні. Ми планували на середину березня робити установчий з'їзд. Мали з'їхатися сотні людей з 18 чи 19 областей, де ми вже напрацювали команди, заручилися якоюсь підтримкою, де знайшли порозуміння з людьми, верифікували їх. Потім у планах була активна кампанія з розїздами всією Україною.
Десь 2,5 місяці я відводив на збір підписів, потім подачу в Мін'юст. Можливо, осінь 2022 року міг відбутися великий з'їзд, обрання керівництва партії і так далі.
Але твої плани і плани Путіна не завжди співпадають. Ця латексна жопа трохи все поналамувала. Як буде потім, я не знаю.

- До речі, чому "24 серпня"?
- Тому що для мене це основа основ. Ми говоримо про Україну як про державу. Вона неодноразово з'являлася на карті Європи, світу, але не завжди втримувала свою державність з огляду на велику кількість причин.
24-го серпня 1991 року у нас всіх з'явилася надія, що це надовго. Те, що відбувається навіть зараз, це захист того дня, коли ми народилися.
У мене всі діти народилися в цій країні. Я з ними щороку 24-го серпня виходжу на парад. Вони одягаються у вишиваночки, тішаться, що живуть в Україні, радіють, коли ми мандруємо державою, дивимося, яка вона красива. Я хочу, щоб 24 серпня був тим днем, на який більше ніхто не буде зазіхати.
Зараз у нас усіх 24-те серпня - це спільний знаменник.
- Звучить гарно, але для партії трохи дивна назва. Напевно, ти бачив меми про те, чому не назвав партію "3 сентября"?
- І що мені тепер? Заламувати руки, бо комусь щось не сподобалось? Я вже майже 41 рік регулярно комусь не подобаюсь, але ж якось живу, щось трохи досяг у житті, трошки вмію якісь процеси налагоджувати.
Критика - це нормально, особливо, якщо вона аргументована та об'єктивна. Якщо це просто емоція - якось переживу.
- Чи правильно зрозумів - ти поки що не знаєш, чи будеш займатися політичною діяльністю далі?
- Я не маю відповіді на це запитання з огляду на те, що ми проговорили попередньо.
Я дупля не ріжу, скільки буде тривати війна, що буде далі, в якому стані я буду на момент оголошення нашої перемоги. Зважаючи на те, які в мене були плани до 24 лютого, і як вони зараз не мають навіть середньо тривалої перспективи. Це життєвий період, коли дуже короткотривала перспектива.
Єдине, де я застосовую елемент середньо чи довготривалої перспективи, це ті закупівлі, які ми робимо.

- У Facebook під коментарями люди звинувачують тебе в тому, що ти використовуєш волонтерський фонд для політичної капіталізації. Що ти можеш відповісти на це?
- (Сміється) Нехай кожен трактує так, як хоче. Я просто не розумію, чому мені це не закидали в 2014 році? Чому не закидали в 2015 році? Хтось скаже, тому що я не займався політикою?
А хто сказав, що волонтерство - це не політика? Ми не говоримо зараз про політику в чистому вигляді, як люди звикли, що політиком має бути людина при краватці, бажано із животом, на трибуні Верховної Ради.
Слухайте, ми волонтерським фронтом забезпечуємо армію. Армія забезпечує виживання держави. У державі є політики, які розбиті на законодавчу, виконавчу, судову гілки влади, які мають щось робити далі для суспільства.
Останні роки, об'їжджаючи всю Україну, я ловив волонтерів за лапи і казав: "Будь ласка, чому ви не йдете депутатом у місцеві ради?". Відповідають, що там бруд, там усі погані.
А звідки там візьмуться хороші, якщо ти туди не прийдеш? Чому ти віддаєш можливість якомусь чуваку, який "відслюнявив" за те, що його включили в список якоїсь партії, зайти туди і відбити касу за п'ять років каденції?
Чому люди засівають округи, щоб потрапити депутатом у міську раду, де ти на безоплатній основі працюєш депутатом міської ради, а ти стоїш і за цим спостерігаєш?
Ти маєш коло людей, які тобі довіряють. Ми ж зараз говоримо про достатньо примітивні речі.
Волонтерство - це довіра. Довіра до тебе капіталізується в певну фінансову спромогу. Люди дають тобі гроші і вірять, що ти їх правильно використаєш. Ти ці гроші правильно використовуєш. Ти показуєш людям, куди пішли гроші. Хтось каже: "Піариться".
Сука, навчи мене правильно звітувати перед людьми, щоб не показувати, куди воно пішло, а я тобі дам Нобелівську премію.

- Для тебе це не піар?
- Ще раз кажу. Тобі люди дали 100 гривень і попросили купити щось для армії. Ти купив, відвіз, віддав. Люди запитають, що купив. А ти їм: "Не скажу, бо піаритись не хочу". Хто тобі дасть цього ще?
Хто тобі дасть гроші, якщо ти не будеш показувати, куди вони йдуть? Якщо хтось вважає, що це піар, прийдіть, сядьте на моє місце.
Спробуйте керувати структурою в двісті людей із хабами в Перемишлі, Львові, Дніпрі, Києві і зараз філіями від Тростянця до Миколаєва, покажіть, як це має бути так, щоб ви всім вгодили. Покажіть, як ви 10 тепловізорів можете поділити на 300 запитів. Навчіть мене, як це робиться!
Роман Кравець, УП