Місько Барбара: «Мертвий півень», «Арабески» і Янголи. Друзі згадують про музиканта і актора

Радіо Свобода

ЛЬВІВ – Вістка про раптову смерть у Харкові українського музиканта гурту «Мертвий півень» і актора театру «Арабески» Михайла Барбари (Місько Барбара) шокувала сотні українців в Україні та світі. Місько Барбара, як сам себе називав і кликали друзі, не дожив п’ять тижнів до свого 50-річчя, яке мало б відбутися 14 листопада. В осінні дні музикант планував концерт у рідному Львові.

Спонтанне створення у 1989 році українського гурту у Львові «Мертвий півень», спонтанні концерти, пісні, творчі рішення, спонтанний переїзд Міська Барбари у 1998 році у Харків, спонтанні культурні проєкти і така ж раптова смерть.

«Все, як було у нього в житті – все вибухово у «Мертвому півні». Отак і пішов. Ми всі перебуваємо у шоці. Я не міг вчора відкрити фейсбук, інші мережі, там стільки фото, про які я навіть не знав, стільки пісень виклали люди. Це, як спалах у кімнаті, де здавалось була одна людина, а насправді їх так багато, тих, із одного середовища», – говорить музикант гурту «Мертвий півень» Роман Чайка.

Роман Чайка і Місько Барбара познайомились у 1989 році. Тоді група львівських студентів і створила гурт «Мертвий півень».

«Студентська тусовка на каві, де ми перезнайомились. То був Любко Футорський, Місько Барбара, Ромко Рось, я і Ярка Якуб’як. При чому всі були університетські студенти, окрім Ярки. Ми з першої секунди, це ще не була група, а тусовка, зійшлись. Мали купу спільних інтересів – хор «Євшан», університет, вечори поезії, «Бу-Ба-Бу, «Лугосад», література, всі події у Львові, театральний вибух. Любко завжди носив гітару. Ромко міг мати сопілку і скрипку, і ми під прикольні вірші дурачились на каві. Коли оголосили про фестиваль «Вивих» у Львові, тоді ми, фактично, вперше вирішили вилізти на сцену, як група. Так і почалось», – пригадує Роман Чайка.

Місько Барбара навчався на філологічному факультеті університету Франка у Львові. Він казав про факультет: «Я і багато дівчат». Втім у якийсь момент йому стало нецікаво і він покинув університет.

«Місько почав співати значно пізніше у гурті. Перші альбоми «Мертвого півня», то були вокальні партії Ярини Якуб’як, Любка Футорського, Ромка Рося. Місько з’явився у декількох піснях, а так грав на сопілці. Трансформація відбулась десь у 1992-1993 роках, коли він стає фронтменом, солістом. Наш гурт був певною кузнею кадрів. Любко і Ромко пішли з гурту, бо життя підкидало інші речі. А у нас постало питання, хто співатиме і випірнув дует – Місько-Ярина. А потім Місько став солістом», – каже Роман Чайка.

Український гурт «Мертвий півень» відрізнявся від інших рок-гуртів тим, що експериментував, пропонував альтернативний варіант рок-музики.

Переїзд у Харків

Наприкінці 90-х Михайло Барбара повідомив друзям, що переїжджає у Харків працювати в театрі «Арабески». Його запросила Світлана Олешко, засновниця театру.

«Я тоді ніяк не міг це зрозуміти, тому що я любив Харків і Жадана, але ненавидів совєтський Харків Кернеса. Але я міг зрозуміти Міська, тому що він страшенно загорівся театральною грою, і я зрозумів, що «Арабески», оце маленьке середовище у Харкові, йому замінює весь здоровенний совєтський город», – говорить Роман Чайка.

Майже 23 роки, до 2011 року, гурт «Мертвий півень» був не просто музичним проєктом, а командою однодумців. Сцена і концерти давали музикантам відчуття потрібності, тримали їх разом. Попри те, що учасники гурту жили у різних містах, раз у рік Львів прокидався з «Півнями» у дворику Ратуші.

«Ми були всі одним середовищем, затребованим у Львові. Крива липа, як феномен, коли з 12 до 15 години, фактично, всі музиканти збиралися, приходили художники, студенство початку 90-х, митці театру Курбаса. Ця тусовка – львівський феномен 90-х – виявилась цікавою для великої частини України. У нас був один конфлікт – із совком», – розповідає Роман Чайка.

Друзі говорять про те, що Місько Барбара бачив Харків іншим, творив довкола себе харківське українське середовище. Харків’янин Борис Захаров співпрацював із Міськом Барбарою. Вони робили спільні мистецькі, правозахисні проєкти.

«Місько Барбара – блискучий актор і рок-зірка. У Харкові з захопленням сприйняли його приїзд, тому що у місті завжди була така дуже класна українська мистецька тусовка. Тут він творив українську культуру. Харків взагалі у побуті це на 90% російськомовне місто, а щодо культури, то зараз україномовна переважає. Звичайно, Місько Барбара був одним із рушіїв української культури в Харкові протягом двох десятиліть.

У мене якраз був мистецько-правозахисний проєкт «Музика свободи», коли він приїхав. Ми пропагували свободу слово, творчості. «Мертвий півень» завжди співав класні тексти, як Міська, так і українських поетів. Це справжній рок, тому що це бунт, це щось нове, авангардне. Він дуже харизматична і яскрава особистість. Енергетика у Міська була надзвичайна. Він пішов, а всі його пісні, ролі – це все і є ця енергетика, жива», – говорить Радіо Свобода правозахисник Борис Захаров.

Реакція соцмереж

Повідомлення про раптову смерть українського музиканта, актора Міська Барбару шокувала багатьох людей в Україні та світі. Люди поширюють численні фотографії митця, написано і продовжують писати теплі спогади у соціальних мережах.

Серце перестало битись

Віктор Морозов назвав 11 жовтня фатальним днем. Бо рівно 6 років тому у цей день відлетів на небеса його побратим по театру «Не журись!», бард, батяр і кум Андрій Панчишин.

У 2003 році Місько Барбара запросив Віктора Морозова заспівати разом із «Мертвим півнем». Вони з концертами об’їздили багато українських міст і видали спільний альбом «Афродизіяки» з піснями на вірші Олега Лишеги, Віктора Неборака, Івана Малковича, Сергія Жадана, Костя Москальця.

«Мене просто приголомшила і вбила новина про раптову смерть чудового співака, музиканта і актора, мого побратима по духу Міська Барбари. Новина була шокуюча і несподівана насамперед тому, що всього лише 5 днів тому Місько прислав мені послухати нову, як він написав, «дорослішу» версію моєї старої пісні на поезію Павла Тичини «О, панно Інно», яку він записав разом із чудовим музикантом Юрком Єфремовим для майбутнього свого альбому «13 ППЛ». Місько дуже тішився, що мені сподобалася ця версія і запросив мене у листопаді до Львова на святкування свого ювілею, як він написав, на «ТриДніСьв’ят з нагоди 50-ки»…

Мені також пригадується, як у січні цього року Місько раптом запитав, скільки мені було років, коли я написав музику до «Панни Інни», а коли я відповів, що це було в 1974 році, тобто, коли мені було 24 роки, він дуже втішився і повідомив, що Тичина написав цю геніальну поезію в 1915 році, коли йому теж було... 24 роки!

Місько завжди був захоплений «Панною Інною», а мене завжди захоплювало те, що він по-справжньому любив і цінував поезію, а не просто якісь дебільні «тексти», тому й бард-, а потім рок-музика його славетного «Мертвого пісня» завжди вдало поєднувала ці два елементи, два крила – музику й поезію, починаючи з дивовижної і пророчої композиції на вірш Наталки Білоцерківець «Ми помрем не в Парижі» і закінчуючи численними іншими рок-мозаїками на вірші Олега Лишеги та інших чудових поетів», – каже Радіо Свобода музикант, перекладач, актор театру «Не журись!» Віктор Морозов.

Віктор Морозов зауважив, що судячи з записів, які йому нещодавно прислав Місько Барбара, його співпраця з Юрком Єфремовим тяжіла вже більше до електронної музики, але знову ж таки небанальної, експериментальної і високопоетичної.

Міськові Барбарі не вдалося дати у Львові концерт з нагоди своєї 50-ки. Можливо, друзі, яких він запросив на своє 50-ти річчя, зберуться у Львові на концерт уже пам'яті Міська Барбари.

Дружина музиканта Світлана Олешко повідомила ЗМІ, що чоловік не хворів, але раптово погіршилось його самопочуття. Вона викликала бригаду швидкої. Медики надали медичну допомогу і поїхали. На ранок серце Міська Барбари перестало битись.

«Твоя невгамовна душа і там, на небесах, продовжить свої пошуки і експерименти, тільки цього разу вже не з мертвими півнями, а з вічноживими янголами...», – зауважив Віктор Морозов.