«Те, що відбувається в Україні сьогодні, є надзвичайно важливим для майбутнього Європи»: інтерв’ю з Карлом Андерсоном

Голос українською

В кінці жовтня Україну відвідав колишній очільник найбільшого у світі братерського об’єднання чоловіків-католиків – Лицарів Колумба, Карл Андерсон. Приводом для візиту стала презентація у Києві українського видання книги «Гваделупська Богородиця: Матір цивілізації любові», співавтором якої є колишній Найвищий Лицар. Але не лише це. У 2022 році Лицарі відзначать десятиріччя діяльності в Україні, і Карл Андерсон сповнений великою надією і щодо їх праці, і щодо України загалом. Про Орден, служіння, Гваделупську Богоматір і багато іншого у «Відкритій Церкві» з Карлом Андерсоном розмовляв о. Володимир Мальчин,

– Пане Андерсон, розкажіть про історію цієї найбільшої у світі організації чоловіків-католиків. Чому саме така назва – Лицарі Колумба, і що спільного має Христофор Колумб із братством?

– Перш за все, хочу подякувати: мені дуже радісно відвідувати Україну, я тут вперше. Лицарів Колумба заснував молодий священик о. Майкл МакГівні у 1882 році, у своїй церкві на парафії Св.Марії у місті Нью-Гейвені, штат Коннектикут. При цій парафії були люди, які недавно іммігрували з Ірландії, і отець зіткнувся з проблемами робітників-іммігрантів, які, у багатьох відношеннях, опинилися у ворожому середовищі. Адже Америка була протестантською країною, не дуже привітною до католиків. У о. МакГівні був вибір: він міг запропонувати своїм парафіянам обмежитися територією парафії, тобто, певною мірою, опинитися в ізоляції, або ж влитися у суспільство і змінити ставлення до католиків. І він обрав другий шлях. Засобом його реалізації стала чоловіча організація під назвою Лицарі Колумба, яку він заснував на принципах милосердя та єдності. Це було братерство католиків, які, на відміну від релігійних братств, мали сім’ї і роботу, і які повинні були увійти у життя своїх спільнот.

Чому саме Христофор Колумб? Взагалі, католики в Америці були досить великою іммігрантською групою, але їх вважали чимось на зразок аутсайдерів. І засновники нашого братства подумали: хто перший приїхав до Америки? – Христофор Колумб. А він же був католиком! Отже, католики-європейці були в Америці від самого початку. І тому вони обрали ім’я Колумба для назви своєї організації. Важило й те, що Колумба в Америці вважали героєм і визначним католиком, який вбачав свою роль, зокрема, і у принесенні Євангелія і християнства в Новий Світ. Для нього його власне ім’я, Христофор – «той, хто носить Христа» – мало істотне значення. Ось чому Лицарі Колумба взяли його ім’я.

– Знаємо з історії, що лицарі – це не просто чоловіки зі зброєю в руках, а чоловіки, які керуються вищими цінностями. Якими є головні принципи діяльності Ордену? Чи серед тих принципів можна виділити щось найважливіше для сучасних чоловіків-католиків?

– Багато засновників Лицарів Колумба були ветеранами громадянської війни в США і дуже добре розуміли важливість військових цінностей, розуміли, що означає жертвувати, бути братерством, піклуватися та захищати один одного. Це було однією із причин взяти у свою назву слово і поняття лицарства. Іншою причиною було те, що лицарі історично відстоюють доброчесність: вони боряться за справедливість, допомагають потребуючим і захищають тих, хто не може захистити себе сам. Тому Лицарі Колумба хотіли перейняти і цю ідею. Лицарі-католики покликані до чогось вищого – вони покликані бути доброчесними, справедливими і співчутливими, покликані допомагати тим, хто цього потребує.

– Кожна організація має свою історію, але за кожною такою історією є історії особисті. Чи можете пригадати, як і чому ви стали Лицарем Колумба? Що для вас особисто означає приналежність до цієї глобальної братерської спільноти?

– Я приєднався до Лицарів Колумба дещо незвичайно. На той час я працював помічником президента Рейгана і домовлявся з тодішнім Найвищим Лицарем про зустріч з президентом. Після цієї зустрічі Найвищий Лицар запитав мене: «А ви є членом Лицарів Колумба?» Я відповів, що ні, на моїй парафії не було ради Лицарів. «То чому б вам не приєднатися тепер?» Ось так я і став одним із Лицарів.

Чому я це зробив? Бо вважаю, що ми повинні розуміти: життя Церкви існує завдяки життю парафій. Як католику зробити свій внесок у це, виконати свій обов’язок? У кожного з нас є відповідальність у родині, на роботі, але ми несемо велику відповідальність і за життя наших парафій, і за зв’язок наших родини з парафіями. А Лицарі Колумба сповідують принципи благодійності, єдності та почуття братерства – саме ті цінності і ту діяльність, які мене привабила. Тому я приєднався до цієї організації і продовжую працювати.

– Ви обіймали посаду Найвищого Лицаря понад 20 років. До цього були на високих державних посадах у США, займалися викладацькою діяльністю в Папському Інституті подружжя та родини ім. папи Івана Павла ІІ, були на високих посад у Ватикані. Окрім цього ви – щасливий чоловік і батько п’яти дітей. Що, на вашу думку, у сучасному житті, позначеному невпевненістю, браком надії та втратою сенсу життя, означає бути успішним чоловіком-католиком?

– Дозвольте мені описати мою модель: я бачив її у житті Івана Павла II. Думаю, ви бачите її у життях дуже відданих і святих священиків, у житті Блаженнішого тут, в Україні. Це – прагнення бути справжнім учнем Христовим. Хтось одного разу сказав: Ісус Христос має багато шанувальників, але у нього мало послідовників. Тож треба думати, як у своєму житті із шанувальника стати послідовником, справді могти свідчити.

Думаю, одне із найважливішого для мене стосовно Івана Павла II, – те, як він навчав нас допомагати один одному зробити справжнє християнське життя дійсно можливим. Це і є справжнім сенсом сім’ї, сенсом шлюбу – євангелізація один одного (чоловіка та дружини), допомога один одному у тій подорожі, до якої ми покликані. Тому й парафія є настільки важливою – ми підтримуємо одне одному. Ось чому я вважаю, що таке братство, як Лицарі Колумба, де чоловіки допомагають один одному у цій подорожі, є дуже цінним. Думаю, це схоже на те, коли дивишся на своє життя і намагаєшся все більше і більше бути справжнім послідовником Христа і зростаєш у цьому прагненні. Дивишся на святого Августина, який сказав: «Надто пізно я полюбив Тебе, Красо, завжди давня і завжди нова, надто пізно я полюбив Тебе..», і намагаєшся полюбити цю вічну красу не надто пізно у своєму житті. – Повернімося до 2000 року, коли ви прийняли пост Найвищого Лицаря. Світ з того часу дуже змінився. Як ці зміни вплинули на стиль вашого лідерства? Якими були, на вашу думку, найбільші досягнення і найбільші виклики, з якими вам довелося зустрітися? І чого, можливо, ви хотіли, але не змогли досягти ?

– Я став Найвищим Лицарем наприкінці 2000 року. В наступному, 2001 році, у нас були події 11 вересня – велика і жахлива трагедія для всіх Сполучених Штатів, яка змінила життя кожного американця. Це, безумовно, вплинуло на те, як я бачив свою відповідальність як Найвищого Лицаря. Один із важливих моментів полягав у тому, як зробити Лицарів Колумба ще більш ефективними в суспільстві у час, коли ми спостерігали нове «зіткнення цивілізацій».

У 1989 році ми бачили, як з крахом «залізної завіси» і свободою, що прийшла до країн Східної Європи, ми рухалися в новий світ. Але після 11 вересня ми побачили, що той світ, на який ми сподівалися, руйнується. Це був перший момент. Наступним було те, що ми, католики, підтримуємо справедливість і право, але, водночас, робимо це зі співчуттям, з милосердям і у єдності. Так, наприклад, ми розпочали програму роздачі інвалідних візків серед бідних людей по всьому світу. На сьогодні ми видали понад 75 тисяч таких візків, але перша відправка була до Афганістану. Їх отримали не християни і не католики, їх отримали мусульмани в Афганістані. Ми це зробили для них, щоб показати, зокрема, що нашою метою є милосердя, єдність і братерство.

– 31 жовтня 2020 року, незважаючи на карантинні обмеження, відбулася історична подія – беатифікація засновника Лицарів Колумба, отця Майкла МакГівні. Що означає для нас сьогодні приклад отця МакГівні, який помер у часі пандемії у віці 38 років?

– Є дві речі, про які хочу сказати. Перше: ми дуже вдячні Папі Франциску за те, що він сприяв справі беатифікації. Ми повинні були прийняти рішення: чи варто проводити її під час пандемії, усвідомлюючи, що лише кілька людей зможуть бути там особисто, чи почекати рік-два. І ми відчули, що натхнення і приклад о. МакГівні є настільки важливими для Лицарів Колумба та інших людей в ​​усьому світі, що слід зробити це якомога швидше.

Друге: отець МакГівні був найстаршим із 13 дітей у родині, шестеро з них померли в дитинстві. Потім, коли він був у семінарії, йому довелося залишити навчання, бо помер батько. МакГівні мусив повернутися додому і допомогти родині пережити горе. Отець МакГівні знав труднощі, знав страждання, викликані хворобами і травмами, і дуже наполегливо працював. Він помер у віці 38 років, у 1890-му, в часи пандемії, яка охопила Сполучені Штати та Європу. Помер від пневмонії – так, як і в наш час помирає багато пацієнтів від ускладнень після ковіду. Ми вважаємо, що о. МакГівні – наш заступник у часи цієї пандемії. Також дуже важливим було чудо, яке приписують о. МакГівні та його заступництву, і яке призвело до беатифікації. Лицарі Колумба вже понад десять років мають програму встановлення новітніх ультразвукових апаратів у жіночих консультаційних центрах. Цей апарат – для жінок, які мають намір зробити аборт. Вони бачать ультразвукове зображення своєї дитини і дуже часто змінюють свою думку.

Пам’ятаю історію однієї жінки, яка прийшла у такий центр і сказала: «Я роблю аборт, і прийшла сюди лише тому, що наполягли мої друзі. Але не намагайтеся переконати мене не робити аборт, я уже прийняла рішення». Потім вона дивилася на екран апарату УЗД і, коли її дитинка повернулася і помахала їй ручкою, жінка сказала: «Так, я маю зберегти свою дитину». Так ми врятували сотні тисяч дітей від абортів, просто давши жінкам можливість побачити реальність і відкинути брехню, яку їм говорили ті, хто пропагує аборти.

Яке це має відношення до о. МакГівні? У нас був випадок, коли на УЗД у дитини виявили захворювання, яке було смертельним, і лікарі сказали батькам: «Ми не можемо цьому зарадити. Єдине, що можемо зробити – лікувати матір. Врятувати дитину не зможемо, і за законом Сполучених Штатів повинні сказати вам: багато родин за таких обставин вирішують робити аборт».

Батько цієї ще ненародженої дитини був Лицарем Колумба, мати – дуже побожною і часто молилася до о. МакГівні, а ця ще ненароджена дитинка мала бути тринадцятою дитиною у сім’ї. Вони розпочали дуже інтенсивну багатомісячну молитву до о. МакГівні. Вирушили у паломництво з багатьма іншими братами-лицарями та їхніми дружинами. Коли повернулися, знову зробили УЗД, і побачили, що дитина у лоні матері зцілена. Зараз їй 5 років. Так ми відчули, що це великий знак Господнього благословення, певний сигнал нам продовжувати справу боротьби за життя, йти до жінок, перед якими постає вибір аборту, захищати і свідчити те, що є правильним стосовно абортів і права на життя.

– Це справді дивовижна історія… Але я б хотів повернутися до Найвищої конвенції в Балтиморі, на якій був присутній Блаженніший Святослав, Глава УГКЦ. Пізніше Блаженніший назвав цю зустріч історичною зустріччю, оскільки вона поклала початок служіння Лицарів Колумба в Україні. Пригадуєте цю зустріч?

– Було дві дуже важливі міжнародні конвенції лицарів Колумба. Конвенцію у Балтиморі я пам’ятаю дуже добре, і зустріч, яку ми тоді мали з Блаженнішим, теж. Ми говорили про ситуацію в Україні, про становище Церкви і про потенціал для побудови цивілізації, яка поважала б гідність кожної людини, про становлення нової культури в Україні, про те, як католики могли б спільно працювати для цього. Для мене це була історична конвенція, адже я ближче зазнайомився з Блаженнішим Святославом. Друга дуже важлива конвенція відбулася в Чикаго у 2005 році. На цій конвенції було оголошено, що ми розпочинаємо нашу діяльність у Польщі – це буде перша країна в Європі, у якій ми мали намір діяти. На літургії під час цієї конвенції проповідував Блаженніший Любомир Гузар. Він виголосив надзвичайно емоційну проповідь, у якій говорив про історію України, про страждання багатьох людей. Коли він говорив, я дивився на обличчя наших делегатів – вони були дуже зворушеними. Проповідь він закінчив так: «Нам потрібно відбудуватися, нам потрібне оновлення, і нам потрібні чоловіки-католики в Україні, які зроблять крок вперед і допоможуть нам у цьому. Руйнування, якого ми зазнали протягом останніх 70 років, залишило жахливі шрами і рани, і нам потрібна допомога, щоб залікувати їх, нам потрібна така організація, як Лицарі Колумба». В ту ж мить я вирішив, що ми повинні зробити все можливе, щоб Лицарі Колумба були в Україні. Тому ці дві конвенції справді були історичними.

– Cпільноти Лицарів Колумба зазвичай поширені у країнах, де більшість населення – католики. Україна у цьому сенсі є своєрідним винятком. Чому українцям-католикам варто вступати до цієї організації?

– Ви вже згадали, що я мав можливість служити у Ватикані. І чим більше я спостерігав за Іваном Павлом ІІ, коли він подорожував світом, тим більше він показував нам, що Вселенська Католицька Церква, про яку ми говоримо в Символі Віри, є справді глобальною Церквою. Лицарі Колумба названі на честь великого дослідника і мандрівника, але ми майже сто років не поширювали нашу діяльність в інших країнах. Започаткування діяльності Ордену в Польщі було відповіддю Івану Павлу ІІ, і це було правильним рішенням. Надалі нам потрібно було визначитися, які країни у світі ми вважаємо важливими для майбутнього Католицької Церкви. І ми зупинилися на двох: це Україна (думаю, причини очевидні, хоча католики тут – у меншості), і Корея, яку ми вважаємо важливою для майбутнього Церкви в Азії. Новітня історія показує, що католики в Кореї є громадою, яка зростає найшвидше у світі. Хоча католиків там менше, ніж 10%, Католицька Церква в Кореї, на материковій частині Азії, є дуже важливою в світлі того, що може статися у цьому столітті в Азії. Те, що відбувається в Україні сьогодні, є надзвичайно важливим для майбутнього Європи. Тому Католицька Церква має бути частиною цього майбутнього, вона має допомогти будувати це майбутнє. І Лицарі Колумба хочуть долучитися до цього.

– За Божим провидінням Лицарі Колумба в Україні були засновані якраз перед Революцією Гідності і початком війни на Сході України. Сьогодні у Європі ця війна поступово стає «тихою та забутою». Але не для Лицарів Колумба. Відомо, що Орден надавав вагому допомогу внутрішньо переселеним особам та пораненим солдатам. Чи можете розповісти більше про служіння Лицарів в Україні?

– Я справді вірю, що заснування Ордену Лицарів Колумба в Україні сталося за Божим провидінням: ми це розуміли, коли бачили страждання та героїзм на Майдані, і те, що сталося в Україні потім. Я дуже пишаюся тим, що мої побратими, Лицарі Колумба, допомагали тим, хто страждав. Лицарі сповідують чотири принципи – милосердя, єдність, братерство і патріотизм. Патріотизм для нас дуже важливий. Як католики, ми розуміємо, що громадяни кожної країни повинні бути патріотами, повинні любити свою країну і бути готовими захищати її. Хоча у нашій організації є люди з різних країн, у нас різні традиції, але ми маємо міцне братство. І коли свобода під загрозою, коли військові йдуть на великі жертви, щоб зберегти її і захистити справедливість, так склалось історично, що Лицарі Колумба це підтримують. Ми підтримували це під час Першої і Другої Світових воєн, під час воєн у Кореї та В’єтнамі, в Афганістані, Іраку, інших країнах. Я щасливий, що ми допомагаємо тим, хто несе цей тягар, бо це і означає бути братом і патріотом. – 8 липня 2021 року у Львові відбулася презентація українського видання книги «Ґваделупська Богородиця: Матір цивілізації Любові», співавтором якої ви є. Цими днями відбулася презентація цього видання у Києві. Розкажіть, який стосунок має Гваделупська Богородиця до Лицарів Колумба. Чому цю Богородицю називають Матір’ю цивілізації Любові, і яким є послання Ґваделупської Богородиці до України?

– Думаю, таких послань багато. Коли Іван Павло ІІ прибув до нас, він говорив про Ґваделупську Богородицю як про покровительку Америки і «зорю нової євангелізації». Це дуже цікаво, тому що об’явленню Ґваделупської Богородиці майже 500 років. Тож яким чином вона є зорею нової євангелізації? Думаю, відповідь на це питання стосується часів, коли християнство в Західній Європі занепадає, і багато критиків християнства кажуть, що це щось із минулого, своєрідний «європейський винахід», якого Європа нарешті позбувається. Ґваделупська Богородиця з’явилася корінним мешканцям Західної півкулі зовнішньо не схожою на європейку і говорила з індіанцем Хуаном Дієго його мовою. Зображення її появи і символіка тільми багато про що говорили і символізували саме для корінних індіанців. Тож ким вона є сьогодні, коли Церква стає все більш глобальною? Вона є посланням до кожної культури, кожного суспільства, кожного народу. І, звичайно, це послання Ісуса через свою Матір Марію. Думаю, це її значення на сьогодні і назавжди.

Чому ми назвали нашу книгу «Матір цивілізації Любові»? Тому що першим великим зіткненням цивілізацій у новочасному світі було зіткнення між Європою і корінним населенням Західної півкулі. І послання Ґваделупської Богородиці було посланням надії і милосердя, примирення і єдності для подолання цього зіткнення цивілізацій. Ми називаємо Західну півкулю Новим Світом, але не тому, що його відкрили для себе європейці. Це Новий Світ у тому сенсі, що весь континент, уся півкуля були під впливом появи Божої Матері і таким чином будували нову християнську культуру. – 15 серпня 2021 року під час прощі українців-католиків в США до Слоцбургу, у штаті Нью Йорк, ви стали сьомим кавалером Ордену Митрополита Андрея Шептицького – найвищої відзнаки Української Греко-Католицької Церкви. Яке значення для вас має ця відзнака?

– Для мене це був великий привілей і упокорення. Звісно, у нас є герої Церкви, і Митрополит Шептицький, безперечно, є одним із них. У той час, коли тоталітарні режими один за одним намагалися знищити Українську Греко-Католицьку Церкву, вона дивовижним чином виживала і зростала – можна сказати, що темрява не могла погасити світло. Багато у чому це є результатом свідчення Митрополита Андрея Шептицького. Тому отримати відзнаку його імені для мене дійсно дуже цінно.

– І останнє запитання. Блаженніший Любомир Гузар, який зрікся уряду Глави УГКЦ в 2011 році, на прес-конференції з цього приводу отримав запитання від журналістів: «Ваше Блаженство, і що тепер? Чим ви збираєтесь займатися?» Його відома відповідь була такою: «Я ще не вимурував піч, де міг би посидіти як старий чоловік». Дозвольте поставити і вам подібне запитання: чим ви займаєтеся, відколи уже не є Найвищим Лицарем?

– Як бачите, я не сиджу на печі (сміється) Я тут, в Україні, і дуже вдячний за запрошення. Звичайно, у нас є новий Найвищий Лицар, і, думаю, він блискуче очолюватиме Лицарів Колумба. А я просто шукатиму, які двері хоче відкрити для мене наш Господь. І коли Він це зробить, спробую пройти через них якнайкраще. Перебування тут, в Україні, є яскравим прикладом цього. Вважаю, що мені ще багато чого потрібно і можна зробити.

Пригадую Матір Терезу в Консисторії, коли архієпископ Нью-Йорку О’Коннор став кардиналом. Коли він проходив собором Святого Петра, Мати Тереза зупинила його і сказала: «Дозволь Богові діяти». Якщо ви дозволите Богові увійти у ваше життя, дати вам можливості – Він обов’язково це зробить. І я це досвідчив.

Розмовляв о. Володимир Мальчин