Марина Рубайло: Хочемо побудувати у МОБІ структуру із дитячими та дорослими командами

Ukrbasket.net

МОБІ-Бровари - це команда жіночої Вищої ліги України, яка є чинним срібним призером змагань і яка займає нинішнього сезону поточне третє місце в турнірній таблиці. Але це лише одна із частин клубу - структури, що розпочалася із аматорської команди, а нині має у собі дитячі колективи, створює єдину систему функціонування і прагне потрапити до Суперліги. Про це і не тільки - у розмові зі засновницею та керівницею клубу МОБІ, а ще наставницею вищолігового колективу Мариною Рубайло.

- Звідки зявилася ідея створити МОБІ, і чи могли тоді подумати про доволі реальний шанс потрапити до Суперліги, і що клубна структура стане настільки масштабною?

- Я очікувала, що вона розростеться, але не настільки швидко (усміхається). Ідея з’явилася доволі випадково: спершу була аматорська жіноча команда, і був виступ у чемпіонаті області. Потім з’явився перший дитячий колектив, пропозиція об’єднати спільні зусилля, а за місяць набрали взагалі малечу. І ріст продовжується. В потрібний момент дуже сильно допоміг щодо певних рішень та фінансування Михайло Юрійович (Бродський – прим.), тож дав ще один дуже суттєвий поштовх для розвитку. Зараз мене багато хто запитує про Суперлігу. Звісно, я рада подібному, і ми прагнемо цього, адже і потрібно мати вертикаль від дитячої команди до дорослої в елітному дивізіоні. Але поки що головна проблема, як і усюди, - це фінансування. При цьому, нарешті, у Броварах з’явилася стандартна баскетбольна зала MONOMAX, тож гратимемо вдома, і це все завдяки Богдану Барабашу. Також у нас є спортивний коледж, є дитячі команди, діти виступають в юнацьких національних збірних, а ще одна із наших найсильніших сторін як клубу – це тренери, які працюють із дітьми.

- Наскільки реально, що МОБІ виступатиме у Суперлізі наступного сезону?

- Навряд чи саме у наступному, хоча побачимо. МОБІ відрізняється від багатьох інших клубів тим, що ми не створюємо штучну команду. Щоб грати у Суперлізі, ми потребуємо хоча б кількох своїх гравчинь. Ми не хочемо підписувати десятьох баскетболісток, які потім підуть, і колектив після сезону розпадається. Тож потрібно зачекати один – два роки, доки підростуть наші гравчині, які будуть цікаві не лише нам, а й усьому українському баскетболу, будуть перспективними і виступатимуть за національну збірну. Відтак побоююся стартувати раніше, ніж це потрібно.

- Скільки дітей займається у клубі?

- Орієнтовно 150.

- Задоволені організацією процесу щодо них?

- Ще попереду чимало праці, щоб отримати хорошу систему підготовки гравців і команд. Наприклад, у нас немає деяких вікових категорій, адже не вистачає тренерів для такої значної кількості дітей: вони фізично не можуть керувати двома – трьома колективами. Щодо функціонування відкритої у грудні стандартної баскетбольної зали у Броварах: потрібно структурувати графік тренувань. Упродовж тривалого часу діти займалися впереміш, починаючи із 20-тої години у будні дні. Нині вийшли на стабільний графік, і хочеться все організувати якомога комфортніше для дітей. Нібито зроблено дуже багато, а, насправді, це 15% того, що потрібно.

- При цьому МОБІ регулярно проводить дитячі «кемпи» (табори), навіть узимку…

- Це сприяє якісній підготовці та розкриттю не командних, а саме індивідуальних якостей гравця. Я була у США за програмою обміну від держдепартаменту щодо стрітболу, багато спілкувалася із баскетболістами і упродовж першого свого візиту туди щодо того, як працюють місцеві школи. До того ж до нас приїжджав іспанський тренер, тож ми прагнемо переймати більш західний досвід. На подібних «кемпах», які тривають 5 – 7 днів – два тижні, діти справді зростають: навіть ті, хто ніколи не займалися раніше. На жаль, у тренерів упродовж сезону немає часу достатнього часу для індивідуальної праці із гравцями, тоді як у таких таборах він є. Ми розподіляємо діток по групам за віком і обов’язково – за рівнем підготовки. Для кожної з них існує цілеспрямована задача: тренери повинні упродовж короткого відтинку часу навчити їх одному – двом елементам тощо. Особливість МОБІ – кемпів у тому, що ми витримуємо тонку межу між тренуваннями та розважальними моментами, адже їхні учасники віком 9 – 16 років хоч і гравці, але, передусім, вони діти. Відтак їм потрібно давати не лише навантаження та суто баскетбольну працю, але і підтримувати їхню зацікавленість (наприклад, проводимо чемпіонати з футболу та плавання тощо). А ще неодмінно в усіх наших «кемпах» реалізується програма інтеграції для розвитку лідерських якостей у кожної дитини, як це робиться і у США.

- Які найголовніші мета та плани усієї клубної структури МОБІ, починаючи від дітей і закінчуючи командою вищої ліги?

- Певно, ще зарано називати нашу дитячу систему академією, адже у подібних організаціях більш глобальний і серйозний підхід. Ми поки баскетбольний клуб Мобі. Але хочемо побудувати саме таку структуру, в якій будуть дитячі команди, дорослі, з чіткою вертикаллю та підготовкою гравців у межах однієї подібної системи. На зборах, «кемпах» і на змаганнях ми зіштовхуємося з тим, що за наявності в Україні дуже великої кількості тренерів і гравців відсутня єдина система, і, хоча є спільна мета, але усі працюють в «різнобій». Така система дозволила б якісно та в одному ракурсі готувати баскетболістів. Її відсутність, на жаль, дуже помітна на прикладі тих же різних вікових національних збірних. Ще одна із головних цілей клубу – масовість баскетболу, бо без неї не буде і якості. Тому я особисто хочу, щоб було залучено якомога більше дітей і дорослих. Адже інколи телефонують: «Вітаємо! Можна записатися на волейбол?» Відповідаю, що у нас баскетбол. І далі: «А, так. Я це і мав на увазі». Щоб люди хоча б відрізняли вид спорту.

- Хто Вас нині підтримує?

- Наприклад, у перше півріччя завдяки Михайлу Юрійовичу (Бродському – прим.) Київська обласна державна адміністрація виділила для нас 100 тисяч. Також нас підтримує місто Бровари. При цьому у вищолігової команди Мобі спонсорів нині немає. Все інше – це мій внесок.

- Як формувався Ваш підхід, розуміння щодо організації клубу?

- Це моє особисте бачення. Поїздки до США теж. У нас досвідчені тренери і немає диктатури: мовляв, я сказала, і так має бути. Навпаки: завжди існують діалоги між наставниками і гравцями, ми прислухаємося один до одного, підказуємо. Наприклад, я дуже рада, що ми почали працювати з Марією Дубас: вона дуже допомогла мені, а я – їй. Знаходимо людей, які добре співпрацюють. На додачу у мене багато міжнародного досвіду тощо.

- Тобто головне – бажання створити подібне, і його вже достатньо, щоб підтримав бізнес, Федерація баскетболу України?

- Крім бажання, потрібно ще і багато працювати, не очікувати на те, що хтось і колись чимось допоможе. Я не сиділа вдома і мені не зателефонували із пропозицією мільйону, щоб це організувати. У мене було інше місце праці. Коли клубна структура почала розростатися, потрібно було або залишати його і займатися лише баскетболом, або навпаки – відмовитися від подальшого розвитку системи. Я обрала МОБІ. Тож допомога буде, але треба і самотужки щось робити. На будь – яку дію завжди є відгук, і часто – не звідти, звідки його очікуємо. На той момент, коли Михайло Юрійович запросив мене на зустріч, я не була налаштована грати: був намір відпочити, не напружуватися. Але він мотивував, що потрібно продовжувати наполегливо працювати, тож це і робимо.

- А чи мрієте при цьому про участь в єврокубках?

- Я сама дуже цього хочу. До слова, цього року ми заявили свою команду до дитячої Євроліги, щоб спробувати та подивитися, як і що щодо цього ракурсу. Навіть хотіли двома колективами, але низка наших кравчинь потрапила до національної збірної U-15. Є намір брати участь у цих змаганнях і надалі, тому що там усе інакше, ніж в Україні. Звісно, дуже хочеться до Суперліги, єврокубків, загалом, на міжнародні турніри. Ще у мене є мрія провести один «кемп» у США, але це дуже коштовно і потребує тривалої праці.

- Наскільки задоволені поточними результатами нинішнього сезону МОБІ у Вищій лізі?

- Не надто задоволена. Ми зараз треті у турнірній таблиці і мали кілька поразок із різницею в одне очко. Повинні були перемагати, але щось пішло не так. Зокрема, у Вінниці дещо «начудили» арбітри: ми написали лист до Федерації баскетболу України, і технічна комісія ФБУ відзначила, що помилки арбітра вплинули на підсумок поєдинку. Утім, нам від цього ні спекотно, ні прохолодно, адже результат залишився тим самим. За планом нам потрібно закінчити регулярний сезон на другому або третьому місці. Старатимемося це зробити: ще багато ігор попереду.

- Які ж загальні амбіції клубу на цей сезон у Вищій лізі?

- Золото. У нас амбіції завжди лише такі (усміхається).

- До слова, минулорічне срібло – на той момент це був максимум?

- Якби не перенесли матчі плей-оф, ми б могли стати чемпіонами. Адже КСЛІ-Київ-Баскет зміг виставити згодом дуже сильний склад. Ми грали проти трьох чудово натренованих баскетболісток національної збірної України. Утім, ми чудово зіграли у тому ж таки третьому, вирішальному, поєдинку фінальної серії, який був гідний такої стадії, і по справі стали другими. Перемогти саме той склад КСЛІ-Київ-Баскета було майже нереально.

- Наскільки вам легко чи складно було комплектувати команду перед нинішнім сезоном: чи непросто було знаходити необхідних гравчинь і домовлятися з ними?

- Завдання нашого клубу – виховати своїх гравчинь. Наші найменші – це категорія 2006-го року народження. Також є кілька гравчинь 2007-го. Інші – це досвідчені баскетболістки, які виступали у Суперлізі і нині дограють кар’єру. У нас немає середньої ланки. Шукати таких в Україні не бачимо особливого сенсу, адже хочемо, щоб грали свої. Дітки у нас хороші, сильні: у чемпіонаті своєї вікової категорії вони перші у групі, але на дорослому рівні їм поки що важко. Відтак гарантувати нині результат клубу вони поки що не можуть.

- Які ж сильні сторони команди?

- Передусім, це самі гравчині, а ще їхні мотивація, зарядженість на гру, та перемогу, досвід.

- Наскільки цей сезон є цікавим для МОБІ, і як оцінити рівень конкуренції у ньому?

- Сезон дуже цікавий, адже не зрозуміло, як закінчиться той чи інший матч. Є очевидні лідери чемпіонату, є й ті команди, в яких поки що не складається так, як вони хочуть. Наприклад у Дніпрі дуже хороші діти, але грати проти дорослих їм ще доволі складно. При цьому ми, наприклад, поступилися Львову, якому не повинні були програвати. Чимало несподіваних підсумків поєдинків.

- У чому ще можна та варто покращити баскетбол при поступовому наближенні до плей-оф?

- Було б чудово знайти одну – двох гравчинь, які здатні проявити себе на хорошому рівні. Потрібно продовжувати тренуватися, відшліфовувати тактичні схеми. У нас коротка лава запасних: до того ж нинішнього сезону зіштовхнулися із кількома травмами, що позначилося на комплектації команди.