Тренування з іграшковим пістолетом, життя в окупації, втрата ваги: як чернігівські дефлімпійці виборювали чемпіонство

UA: Cуспільне мовлення

Троє спортсменів з Чернігівщини, які взяли участь у цьогорічних Дефлімпійських іграх, стали кількаразовими чемпіонами.

Стільчиня Інна Афонченко у всіх трьох вправах, у яких виступила, здобула “золото” і стала рекордсменкою Дефлімпійських ігор.

Дві золоті медалі виборов плавець Владислав Адамович.

Шість медалей (п'ять золотих та одну срібну) виборов чернігівський плавець Олексій Коломієць, який побив рекорд Дефлімпійських ігор на особистій дистанції. Це перший випадок в історії української збірної, коли спортсмен став п’ятиразовим чемпіоном на одній Дефлімпіаді.

Що стоїть за цими результатами? Як в умовах війни спортсмени готувались до виступу на міжнародній арені? І чи розраховували на такі результати їхні тренери? Про це читайте у матеріалі.

Три золота стрільчині Інни Афонченко

Виростила спортсменку з Інни Афонченко заслужена тренерка України Галина Назаренко. Після її смерті у 2017 році, Інну продовжили підтримували чернігівські тренери, серед яких заслужений тренер України Геннадій Авраменко. Він каже, що участь Інни Афонченко у цьогорічних Дефлімпійських іграх доводилось відстоювати.

“Інну взяли до команди з певними труднощами. Бо через брак коштів команду “порізали”, були вимоги, щоби учасники були вже досвідчені, лише ті, хто вже брав участь у Дефлімпійських іграх (а вона вперше). Тому за неї боролися та відстоювали багато тренерів. Бо її результат дозволяв бути чемпіонкою чи призеркою. Ми розраховували на медалі, тому й боролися за її участь. А те, що їй вдалося вибороти “золото” у всіх дисциплінах – вражаю, що це щастя повернулось до нас”, – каже Геннадій Авраменко.

Інна каже, в сама шоці від здобутого результату, бо очікувала вибороти хоча б одну медаль.

“Майже два місяці сиділа вдома. Тренуватися не було можливості. На останніх двох тижнях я приїхала у Волинську область до родичів. Там я тренувалася з іграшковим пістолетом щодня. Потім 12 квітня мене запросили на збір до Польщі, там ми готувалися до Дефлімпійських Ігор 10 днів. Самі змагання пройшли успішно. Чесно кажучи, сподівалась вибороти хоча б одну медаль, бо мало дуже тренувалася. А тут всі золоті медалі виборола в усіх вправах. Сама досі в шоці від себе, я настільки хотіла показати, що Україна ніколи не здається. Що в мене і вийшло”.

Дворазовий дефлімпійський чемпіон Владислав Адамович

Плавець Владислав Адамович – теж дебютант Дефлімпійських ігор. Він взяв участь у двох естафетах, у яких виборов золото. Владислав Адамович – вихованець заслуженого тренера України Дмитра Гунька.

“Щодо спортивного його результату, так, я очікував його таким. Але не очікував, що це буде два “золота” – розраховував на одне-два “срібла”. Але так вийшло, завдяки спортсмену і збірній команді України”, – каже Дмитро Гунько.

Тренер говорить, що доля цього спортсмена була досить "нерівною".

“У 2018 році він зламав шию на річці Десна. Три місяці він лежав у гіпсі, лікарі казали, що він і ходити не буде. Проте ми змогли відновитися. І у 2019 році на чемпіонаті України він здобув уже три медалі. Потім план підготовки був таким, щоби він був у змозі взяти участь у Дефлімпійських іграх”, – каже Дмитро Гунько.

Українська збірна вилетіла на навчально-тренувальний збір у Португалію ще до початку широкомасштабного вторгнення росіян.

“Я відпустив Владислава, щоби він тренувався, домовився із тренерами збірної. Він готувався там, не бачачи, що відбувалось тут. Проте спортсмени, тренуючись там, постійно думали, що родичі у них знаходяться тут, у Чернігові. Тому не вважаю, що це було досить легко”, – каже Дмитро Гунько.

Історичний результат плавця Олексія Коломійця

Ще один вихованець Дмитра Гунька на цьогорічних Дефлімпійських іграх – Олексій Коломієць. Він вже вдруге бере участь у Дефлімпіаді. Цього разу він став п’ятиразовим чемпіоном та срібним призером. За словами Дмитра Гунька, це історичний результат українського Дефлімпійського спорту, Олексій став першим спортсменом, який виборов в одній Дефлімпіаді п’ять золотих нагород. Тренер каже, що Олексій мав потенціал здобути більше нагород, якби не війна.

“Підготовка була спланована на п’ять років вперед. Вона перебігала досить добре до 24 лютого. Цього дня, дізнавшись, що розпочалась війна, я зателефонував мамі Олексія і сказав всій сім`ї виїжджати. Хоча би з міста у село під Черніговом. Вони виїхали, потім за пів доби Чернігів був в оточенні російських військ. В Олишівці спортсмен перебував протягом трьох з половиною тижнів. Він бачив ці всі обстріли вночі і вдень, він відчував їх, ховався у підвалі. Це було важкувато. І психологічно теж. Я збирав інформацію, наскільки це було можливо, про те, як пересуваються російські війська, де відбуваються бої, де є шлях. Знайшов момент, відправив Олексія з батьком до Києва, вони змогли дістатися туди на своєму авто. Потім на захід України. Добиралися туди три доби, проте все вийшло. Потім Олексій сам добирався через Європу до збірної України з плавання на навчально-тренувальний збір, який проходив у Португалії. Звідти 26 квітня вони вилетіли на Дефлімпійські ігри”, – розповідає Дмитро Гунько.

Домовившись із тренерами збірної та оператором, Дмитро Гунько продовжив тренування зі своїм спортсменом онлайн.

“Ефективність таких тренувань 50-60%, наскільки я зрозумів за результативністю. Але це краще, ніж нічого. І ми добре спрацювались із тренерами збірної”.

Через війну Олексій втратив 6 кілограмів м’язової маси. До початку Дефлімпійських ігор їх відновити не вдалося.

“Із тих шести кілограмів, що він втратив, набрав тільки 2,2 кілограми, але і ця маса не була досить функціональною. Це було досить важко. Якби не війна, ми б показали ще кращий результат”.

“Я постійно казав Олексію, що у нас триває війна і наші Збройні сили відвойовують нашу землю. Подивись на них і роби те ж саме на міжнародній арені, щоби прапор України сягав висот”, – каже Дмитро Гунько.

Читайте також:

Чернігів – стійке місто: якою бачить концепцію відбудови міста архітекторка Вікторія Якуша