«Сокіл», «Грім» та бойові роботи. Якою є українська зброя найближчого майбутнього

Роботи та ударні безпілотники — таким є сьогодні авангард української «оборонки». До того ж дедалі більшу роль у розробці високотехнологічної зброї в Україні відіграють не державні, а приватні компанії.

Журналісти hromadske провели два дні на Львівському безпековому форумі, щоб зрозуміти, якою є нова українська зброя та чому українська приватна оборонна промисловість має реальний шанс стати однією з найкращих у світі.

Український «Байрактар»«Я переконаний, що майбутнє — за високотехнологічними дронами. У найближчі десятиліття ми побачимо зростання кількості роботизованих систем, які будуть самостійно визначати ціль, вистежувати її та завдавати ударів. А людина буде управляти цими системами з комфортних офісів», — прогнозує директор державного концерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв.

І справді, значна частина розробок українських компаній, що приїхали цього року на Львівський безпековий форум, стосується саме воєнних дронів та роботизації.

«Цього року військово-морські сили отримають пʼять „Байрактарів“. Нам потрібно в десятки разів більше, але це теж не панацея, бо „Байрактар“ має проблеми за використання в певних умовах. В Азербайджані була безхмарна погода. В Україні це зовсім не так, і випробування показали проблеми з цим. Тому є перспектива розвитку нашого безпілотника „Сокіл“, який, можливо, покаже кращі характеристики для наших умов», — припускає командувач підготовки Командування сухопутних військ Збройних сил України Олександр Павлюк. Компанія «Скаетон» із початку війни перепрофілювалася на «оборонку» і виготовляє безпілотники. Її засновник Олександр Степура розповідає, що турецька компанія розробляла «Байрактар» 20 років, в України ж на розробку його аналогу піде значно менше часу.

«Україна будувала одні з найкращих у світі літаків. Нам треба 2-3 роки, і ми зробимо ці системи», — запевняє він.

Згоден з ним і гендиректор конструкторського бюро «Луч» Олег Коростельов.

«У нас є промисловість, яка робить всі складові: двигуни, інерціальні системи, радіолокатори, — перелічує Коростельов. — На основі цього можна спокійно скомплектувати сучасний безпілотний літальний апарат. Говорити, що Україна не здатна зробити креслення дозвукового апарату, — це просто смішно!» І хоча українського «Байрактара» поки немає, інноваційні дрони українського виробництва вже є.

«Щоб контролювати свої території, потрібно мати інформацію про їхній стан. Таку функцію можуть виконати тільки крилаті системи малого класу (до 25 кг ваги). Такі літаки повинні мати можливість літати дуже довго, щоб покривати великі території. Техніка повинна бути надзвичайно надійною, щоб не падати на голови людям. Наш літак може літати понад 24 години і нести на собі різні сенсори», — рекламує свою продукцію засновник «Скаетона».

Наступні кроки — автоматизація злету-посадки та створення системи розпізнавання.

«Вони самі будуть знаходити обʼєкти або аномальні явища, які замовник хоче бачити», — каже Степура. Удар «Грома»«Наша компанія виробляє безпілотний комплекс розвідки та коригування вогню. Це наш флагман. Десятки комплексів працюють у Збройних силах», — розповідає директор «Атлон Авіа» Артем В’юнник.

Саме цей досвід став поштовхом для розробки високоточного засобу ураження «Грім», випробування якого мають відбутися наприкінці 2021 року.

«„Грім“ — не класична високоточна зброя. Фактично, це літальний апарат, який несе на собі бойову частину, має головку самонаведення і наділений всіма властивостями як літака, так і високоточної ракети», — каже В’юнник.

Складність розробки зброї, яка не підпадає під класичні критерії, не лише в інноваційності, але й у бюрократичних перепонах.

«Підписання спільного рішення та розробка тактико-тактичного завдання на „Грім“ розпочались у червні 2020-го, а завершились у липні 2021-го. Все це можна робити набагато швидше. Крім того, процедури розробки авіаційної техніки і високоточних засобів ураження відрізняються і навіть вступають між собою в конфлікт. Але я думаю, що це технічні проблеми і ми їх подолаємо», — переконаний В’юнник.

Наступним проєктом, який компанія збирається реалізовувати, стане доставлення безпілотного комплексу в район цілі всередині ракети.

Ракети як візитівка

Один із надзвичайно потужних складників української оборонки — ракетобудування.

«Ракети — це те, що Україна може робити практично самостійно. Ракети — це те, чого бояться в Росії. Якби ми мали 10 дивізіонів ракетних комплексів „Нептун“ у ВМС, то російські кораблі не ходили б так нахабно, як сьогодні. Перший дивізіон цих ракетних комплексів ми, дай боже, отримаємо всередині наступного року. А „Луч“ і „Артем“ можуть виробляти по три дивізіони. Якби ми зосередилися, то за три роки мали б захищене море», — переконаний директор Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння Валентин Бадрак.

За його словами, вартість нового бронетранспортеру для армії — близько 32 мільйонів гривень. Водночас один маленький наземний роботизований комплекс, якщо на нього поставити протитанкові ракети, які виробляє «Луч», коштуватиме на порядок дешевше — 3,2-4 мільйона.

«Тобто за ціну одного БТР можна отримати підрозділ ударних бойових роботів. Чи витрачатиме противник на такі маленькі роботи дуже коштовну зброю? Є сподівання, що ні. Так само з літаками — один винищувач F-16 обійдеться у 40-55 мільйонів доларів. А якщо вкласти гроші у „Сокіл-300“, то ми колись вийдемо на можливість використання безпілотної авіації замість пілотованої», — каже експерт.

Великі перспективи у ракетобудуванні бачить і засновник «Українського мілітарного порталу» Тарас Чмут.

«Україна робить якісну ракетну техніку, яка продається. Акумулюймо гроші, вкладаймо, розвиваймо. Та ж сама „Вільха“ — розгортаймо це у більші системи. В розвідувальні ударні комплекси. Обʼєднувати “Вільху” з українським безпілотником, який буде шукати ціль та коригувати вогонь», — каже Чмут. Багатопрофільний «Скорпіон»«У нас є не лише грошова мотивація, але й громадянська. З особливою силою нас мотивує лідер країни-агресора. Тому ми дуже зацікавлені в успіху наших рішень», — каже директор запорізької компанії «Інфоком» Едуард Троценко.

Ця приватна компанія спеціалізується на безпілотних роботизованих платформах.

«Ми розробили систему малих роботів, які можуть доставляти вантаж до 150 кг. Їх можна використовувати для диверсій, перевезення боєприпасів, одягу, провіанту. Можна перевозити пораненого. Цей напрям є перспективним, тому що він бюджетний і має подвійне призначення. Наприклад, „Скорпіон“ ми тестували для сільського господарства — зняли з нього турель, під'єднали плуг і змогли обробляти землю», — розповідає Троценко.

Ще одне цивільне призначення «Скорпіона» — гасити пожежі. Приватний сектор — основа «оборонки»«Низка наших продуктів за своїми характеристиками є найкращими у світі. Це і бронетехніка — БТР-4, танк „Оплот“. Це і ракетні системи виробництва конструкторського бюро „Луч“. Це і літакобудування, і радарні системи», — перераховує директор державного концерну «Укроборонпром» Юрій Гусєв.

Але особливого прогресу за роки російсько-української війни досягла саме приватна «оборонка».

«Інфоком», «Скаетон», «Атлон Авіа» і багато інших українських приватних компаній, які працюють на оборонку, зʼявились або активізувалися після початку російської агресії. Вони не так конкурують із великими державними гравцями, як заповнюють ті ніші, куди гіганти не дотягуються.

Це не є чимось унікальним. Ледь не всі найкращі види озброєння розробив саме приватний сектор. Наприклад, ізраїльський «Залізний купол», турецький «Байрактар», американський «Джавелін».

«Приватні виробники швидкі, гнучкі, більш адаптивні, і вони з 2014 року показують величезну динаміку розвитку, — розповідає Тарас Чмут. — Приватні підприємства, які зʼявились у 2014-2016 роках, вже вийшли на азійські, африканські ринки. Починають виходити на європейські».

«Ми, українці, там потрібні, — переконаний засновник приватного «Науково-виробничого об’єднання „Практика“» Олег Висоцький. — Покупці нам кажуть: „Україна відрізняється від німців чим? Навіть не ціною. Німці випробовують у лабораторіях. А ви — у боях“».