Поет з Тернопільщини святкує 75-річчя

Вчора відствяткував 75 -річчя від дня народження український поет, уродженець села Серединки Великоберезовицької селищної громади Тернопільського району Тернопільської області – Степан Йосипович Мокрій (Алич – літературний псевдонім).

Зростав у звичайній селянській родині. Незважаючи на нелегке післявоєнне сирітське дитинство (у дворічному віці втратив матір), хлопець добре навчався в школі, був допитливим, слухняним та працьовитим. Та найважчі випробування чекали його попереду. Всього три дні залишалось до закінчення третього класу, коли сталася біда. В один з травневих днів зайшов до товариша, якого застав за обрізанням гілок на високій тополі. Взявся допомогти. І коли закінчували, під ногою відчахнулася гілка. Хлопець упав на оголене коріння, переламав хребет та розірвав спинний мозок. Саме цього дня і закінчилося його дитинство.

Напружена боротьба за життя тривала два роки. Смерть відступила. Але травма виявилася надто важкою, і хлопець на все життя залишився прикутим до ліжка.

Відтоді палата лікувального пульмонологічного санаторію у місті Бережани, що на Тернопільщині, змінила йому клас, а ліжко – шкільну парту. Середню школу закінчив екстерном. Після одержання атестата зрілості дорога юнака пролягла в будинок інвалідів, що у містечку Підгайці на Тернопільщині. Саме тут він написав свої перші вірші, які знайшли місце на сторінках районної газети «Нове життя» у 1973 році, а згодом в обласній молодіжній газеті «Ровесник».

У 1976 році Степана Алича переводять у геріатричний будинок-інтернат для інвалідів, що розташований на околиці села Петриків. Знемагаючи від болю, писав вірші. Тут підготував рукопис першої поетичної збірки «Зоревій».

Час минав. Зневіра огортала душу, а хвороби знесилювали зболене тіло. В умовах, далеких від тих, які ми називаємо нормальними, згасало життя поета. Недуга все більше давалася в знаки. Вимушена нерухомість вилилася в загострення хвороби нирок – пієлонефриту, який важко піддавався лікуванню.

Від розпачу та самотності рятували вірні друзі. Майже щодня приходили Марія Балицька, Олег Герман, члени обласного клубу творчої молоді «Сонячні кларнети». Писали листи Орися Буряк-Довгань (поетеса з Теребовлі), Надія Бейгер (бібліотекар), Іван Складаний (член Спілки письменників України); допомагав з публікаціями Борис Демків (поет).

Та найбільшим подарунком долі була зустріч з Ярославом Гевком (журналіст, редактор, літературознавець), який зробив усе можливе, аби ніщо із створеного поетом, який працював багато і натхненно, не пропало. Саме завдяки пану Ярославові вийшли друком дві збірки Алича. Ще за життя поетові тексти друкували в періодиці. По смерті Степана Алича, стараннями Ярослава Гевка, у київському видавництві «Радянський письменник» вийшла збірка «Сяйво благословенне». Його другу книжку «Розп’ятий промінням», котра вийшла друком пізніше, у 1988 році, теж впорядкував пан Ярослав.

Помер поет 13 жовтня 1984 року.

Багато матеріалів Степана Алича у 2020 році передала Тернопільському обласному краєзнавчому музеєві дружина Ярослава Матвійовича Гевка – Галина. Це - документи (листи видавництва), фото, переписка (Орисі Буряк-Довгань та Степана Алича) тощо. Всі матеріали будуть опрацьовані та передані у фонди музею.

Наталія УКРАЇНЕЦЬ, завідувачка відділом науково-просвітницької роботи Тернопільського обласного краєзнавчого музею