На Берегівщині завершив роботу етнокультурний творчий дитячий табір

12–17 липня в селі Карачин Берегівського району на базі Карачинського греко-католицького ліцею імені єпископа Олександра Стойки діяв етнокультурний творчий дитячий табір, організований Закарпатським угорськомовним педагогічним товариством. Творчий табір, який має багаторічну історію, цього разу з огляду на пандемію провели з дотриманням протиепідемічних правил.– Організатори обмежили кількість учасників трьома десятками дітей, яких розділили на різні групи. Через пандемію були посилені умови охорони здоров’я, наприклад, на території цілодобово чергував лікар загальної практики Карл Папп. Педагогічне товариство закупило дезінфікувальні засоби, паперові рушники. Крім того, територія табору була закрита, а учасники могли покинути її лише на час однієї екскурсії, – розповів історик, етнограф, керівник табору Барнабаш Кейс.– Табір з року в рік знайомить дітей з різними історичними періодами. Яким займалися цього разу?– Періодом завоювання угорцями нової батьківщини (гонфоглалаш) та визвольною війною угорського народу під керівництвом Ракоці. Поясню чому. Табір уперше був організований з нагоди 1100-ї річниці завоювання угорцями нової батьківщини як «юрта-табір», і хоча пізніше його перейменували на «Етнокультурний творчий дитячий табір імені Келемена Мікеша», щороку ми традиційно встановлюємо тут юрту. Це спеціальна програма для дітей, яка дає можливість уявити тогочасне життя угорців-кочівників. Стрільба з лука та верхова їзда – також популярні заняття, що проводяться кожного року. Коней цього разу з власного господарства надав Шандор Бота, місцевий житель, він і навчав верхової їзди. А заняття зі стрільби з лука проводив мій син, Барна Кейс-молодший. Ми також організували екскурсію в меморіальний парк «Завоювання» в село Чома, де діти ознайомилися, зокрема, і з гончарною піччю, яку виготовили викладачі історії та студенти Закарпатського угорського інституту, а також оглянули експозицію археологічних знахідок часів угорського завоювання, виявлені на території нашого краю. Крім того, побачили одяг, зброю, дізналися про релігію, похоронні звичаї древніх угорців. Дорогою ми відвідали пам’ятний знак «Турул» у селищі Вилок. Щодо теми визвольної війни угорського народу під керівництвом Ракоці, то вона тісно пов’язана з нашим краєм.Діти мали можливість сфотографуватися, стоячи за екраном із зображенням воїна-куруца, який виготовив колишній учасник табору Габор Фюлеп, нині він студент історичного факультету угорського інституту. За допомогою манекена ми продемонстрували вбрання та озброєння солдата – учасника визвольної війни. Під час вечірніх посиденьок біля вогню дітей знайомили з легендами, народними піснями та мелодіями тих часів. Учасники табору долучилися також до історичних і літературних ігор. Ми розповідали їм і про лицарство та поезію трубадурів, знайомили з баладами.– Якими традиційними ремеслами займалися?– Кераміст Ендре Гіді-старший познайомив дітей із гончарством та ліпленням із глини, вони змогли забрати додому виготовлені предмети. Крім того, відбулися заняття з ткацтва, які проводила колишня учасниця табору, студентка історичного факультету Борбала Ілошвай. З Євою Каланич, головою місцевого осередку ТУКЗ-КМКС села Шаланки, діти виготовляли ляльки-мотанки та фігури з листя кукурудзи. Плели в техніці макраме браслети й інші прикраси, ознайомилися з валянням, виготовленням прикрас та іграшок із фетру.– У нас також були два тематичні ранки, – продовжує вихователька табору Рейка Кейс. – Зокрема Барна Кейс розповідав про герби, геральдику, після чого кожна з команд створила власний герб, який відповідав її назві. Під час другої лекції йшлося про замки та розвиток замкової архітектури. Після цього кожна команда створила власну фортецю з отриманого матеріалу, а потім діти зробили для журі презентацію своєї моделі, її уявної історії, а також герба своєї команди.– Вироби мали й чимало реалістичних елементів, – веде далі Барнабаш Кейс. – Відтак журі обрало найбільш реалістичний, неприступний, комфортний, естетичний замок, який найбільше відображав дух команди.– Цього року етнографічні заняття стали новинкою табору, – продовжує вихователька, педагог Маргіт Кейс. – Я розповідала дітям про угорські народні звичаї, вірування, їхню суть і була приємно здивована, що учасники знають багато звичаїв, які черпають не з книжок, а з домашнього оточення.– Новинкою було й те, що Барна Кейс-молодший познайомив учасників з народними іграми, розвивальними настільними іграми, – додає Барнабаш Кейс. – Крім того, діти займалися спортом, користувалися спортивним майданчиком ліцею, ігровим майданчиком, тренажерами. Велику допомогу нам, вихователям, надали практиканти Берегівського угорського інституту, зокрема п’ять студентів історичного та один – факультету дошкільної освіти.– У чому, на вашу думку, полягає важливість етнокультурного творчого дитячого табору?– Він має історичний, етнографічний напрям. Мета цього табору – в невимушеній атмосфері, у розважальній формі розвивати історичні та етнографічні знання дітей, посилювати їхню ідентичність, зберігати традиції та забезпечувати молоді змістовний відпочинок.Сподіваємося, наступного літа, якщо завершиться епідемія COVID-19, етнокультурний творчий дитячий табір на базі Карачинського греко-католицького ліцею імені єпископа Олександра Стойки відбудеться вже без будь-яких обмежень.Мігай Лайош/Lajos Mihály/Kárpátalja hetilap