Письменник із Закарпаття Тарас Ващук став лауреатом престижного літературного конкурсу

Varosh

Тараса Ващука на Закарпатті знають як журналіста і письменника. 9 років тому він виїхав до Об’єднаних Арабських Еміратів, де тепер працює за контрактом. Також він пише поезію та оповідання, які увійшли до збірок «Чорна квітка» (2003), «Україна в пісках» (2017) та «Приблуди» (2021). У різні роки Тарас ставав лауреатом різноманітних регіональних конкурсів та премій, а нещодавно своїх переможців оголосило журі Всеукраїнського літературного конкурсу малих прозових форм імені Василя Стефаника. Тарас Ващук із замальовкою «Тлін наших ілюзій» увійшов до десятки переможців.

Співзасновниками конкурсу є Національна спілка письменників України (очільник – Михайло Сидоржевський), ГО «Імпресія» (очільниця – Марія Вайно), Товариство письменників та журналістів ім. Івана Франка (очільник – Євген Баран).

Цього року конкурс присвячений 150-річчю від дня народження новеліста Василя Стефаника. За словами голови журі Михайла Сидоржевського, його приємно вразили твори, в яких відчувається знання малої прози письменника за проблематикою та художнім новелістичним мисленням автора.

Оцінюючи твори, члени журі звертали увагу на лаконізм оповіді, психологічну напругу, чіткість, структурованість тексту, мовне багатство.

[gallery ids="126594,126601,126608"]

«Тлін наших ілюзій» Тараса Ващука - це невеличка замальовка на кілька сторінок. Твір-спостереження про те, як пізно ввечері змучена філіппінська гувернантка курить у вікні дубайського хмарочосу, якраз навпроти вікон головного героя. Вони вдивляються у силуети одне одного. Люди з різних світів і культур. Світів, які навряд чи перетнуться. Такі різні й далекі, водночас такі однакові в своїй самотності, вимученості, мріях, ілюзіях і навіть молитвах.

– Мені надзвичайно приємно стати лауреатом саме цього конкурсу, – поділився враженнями автор. – По-перше, я з дитинства захоплювався Василем Стефаником, досі перечитую його і вважаю чимало речей шедеврами. Його оповідання настільки вразили і вражають досі, що це сформувало мій смак і вплинуло на стиль. Тож для мене навіть згадка поряд з кумиром – вже наче досягнення. А тут ціле лауреатство і ремарка від журі, що вони відзначили саме твори в стефаниківсьому стилі.

По-друге, мені найкраще вдаються оповідання та замальовки, а Стефаник - неперевершений майстер короткої прози. Коли мені закидають, мовляв, ти не письменник, бо не пишеш романів, а з одними оповіданнями відомим не станеш – я завжди парирую: «ви ще б Стефаника звинуватили, бо не написав роман».

По-третє, ми земляки. Хоча все свідоме життя я прожив на Закарпатті, але народився і виріс на Івано-Франківщині. Тому Галичина для мене – така собі втрачена мала батьківщина. І Василь Стефаник настільки тонко описав нерв тамтешніх людей, такою ностальгічною мовою з діалектизмами, що це для мене, безбожника, наче святе письмо.

І по-четверте, Стефаника цікавила тема еміграції та заробітчанства. Тому саме цей твір я подав на конкурс.

Вітаємо Тараса, а зовсім скоро на Varosh – інтерв’ю з ним про нову збірку «Приблуди» та життя в Дубай.