Дерусифікація вулицьУжгорода триває: замість Добролюбова і Рилєєва – Лук’яненко, Заплетал, Братійчук та інші

Uzhgorod.net.ua

Тож мешканці міста уже можуть висловитися з цього приводу, написавши або зателефонувавши до управління містобудування та архітектури Ужгородської міської ради (617103, 616144, e-mail: [email protected]). Нині ж ми розкажемо про те, які вулиці комісія вирішила переназвати у районі вулиці Загорської, та які назви пропонує.Почнемо з вулиці Добролюбова (названа на честь російського літературного критика і публіциста XIX століття Миколи Добролюбова), котра знаходиться між стадіоном "Авангард" і вулицею Гошовського (колишньою Боженка). Члени комісії мали кілька пропозицій для її перейменування: на честь історика Дмитра Данилюка, котрий 40 років працював в Ужгородському університеті, видавши 14 історіографічних праць; на честь русинського діяча Михайла Алмаші; та на честь українського політика й громадського діяча, дисидента Левка Лук"яненка. Голосуванням комісія обрала останню пропозицію, тож на громадське обговорення буде винесена можливість назвати вулицю Добролюбова вулицею Левка Лук"яненка.Паралельно вулиці І.Франка, починаючи від студентських гуртожитків і завершуючись тупиком, знаходиться наступний кандидат на перейменування - вулиця, названа на честь російського фізіолога Івана Павлова. Тут теж було кілька варіантів нової назви. Спершу членам комісії зачитали звернення ужгородської родини Пелех з проханням вшанувати назвою вулиці пам"ять Юліана Пелеха - головного лікаря Ужгорода чехословацького періоду, одного з засновників товариства "Школьная помощь". Потім звучала пропозиція про те, аби назвати цю вулицю іменем вченого-етнолога, професора УжНУ Михайла Тиводара. Третьою ж пропозицією було вшанування усіх захисників міста Маріуполя. Саме цей варіант - вулиця Героїв Маріуполя - і переміг у голосуванні, тож уже незабаром його запропонують для розгляду на громадських слуханнях.Дуже довга вулиця Салтикова-Щедріна (у місті її чомусь називали просто Щедріна) була створена ще у 1954 році між будівельними кварталами № 12-18 і № 11-19. Тоді її вирішили назвати на честь російського письменника ХІХ століття Михайла Салтикова-Щедріна - це була перша і єдина назва в історії цієї вулиці. У соцмережах ужгородці називали багато можливих варіантів перейменування - від продовження "компотної" теми до мінімальної зміни, наприклад, вулиці Щедрої. На засіданні комісії розглядали інші назви: Івана Нечуя-Левицького (класика української літератури), Йосипа Дзендзелівського (мовознавця, автора "Лінгвістичного атласу українських народних говорів Закарпатської області УРСР"), а колишній мер міста Еміл Ландовський запропонував назвати цю вулицю іменем свого попередника Степана Дьолога. Він зауважив, що Дьолог заслуговує на вшанування, адже очолював Ужгород протягом 10-ти років, з 1970-го по 1980-ий. У цей час місто стрімко розвивалося, відкривалися нові заводи, на яких працювали більше 16 тисяч осіб, зводилися нові будинки, готелі, магазини, розширювалася система громадського транспорту тощо. Еміл Ландовський зауважив, що вшанування пам"яті Степана Дьолога підтримала Рада старійшин міста, однак на засіданні все ж звучали сумніви щодо такої пропозиції, яка може суперечити процесу декомунізації. І все ж голосуванням членів комісії саме цей варіант - вулиця Степана Дьолога - був визнаний таким, що буде винесений на громадські слухання. Наступна вулиця, подана на перейменування, - Рилєєва - є "сусідкою" вулиці Щедріна. І закладені вони були в той самий рік, і назви їм обом дали у 1954-му. Кіндрат Рилєєв був російським поетом і декабристом, страченим у 1826 році. Він симпатизував ідеї незалежної України, та навіть це не може врятувати ім"я декабриста від "вуличної дерусифікації". Ідею нової назви подав у соцмережах краєзнавець Михайло Маркович, котрий вивчає історію краю через старі світлини. Він запропонував назвати одну з вулиць іменем чеського фотографа Флоріана Заплетала. Ми вже передчуваємо запитання читачів про те, чому знову вшановуються не українці, а представники інших держав. Однак Флоріан Заплетал справді заслужив на те, аби його тут пам"ятали і знали про нього більше. У 1919 році він був керівником пресслужби керівництва Підкарпатської Русі, згодом став особистим секретарем першого губернатора краю Григорія Жатковича. Заплетал багато їздив територією нинішнього Закарпаття, фотографував пам"ятки, особливу увагу приділяв дерев"яним церквам, залишивши нам надзвичайно цінну спадщину для подальшого вивчення. Також саме Флоріан Заплетал відкрив світові Горянську ротонду, написавши про неї велику статтю, яка згодом вийшла окремою книжкою. Тож члени ради одноголосно проголосували за те, аби винести на громадські слухання пропозицію назвати вулицю Рилєєва вулицею Флоріана Заплетала. А тепер до вулиці Поліни Осипенко, названої у тому ж 1954 році на честь радянської льотчиці. На минулому засіданні комісії з перейменування були присутні представниці жіночих організацій краю. Вони просили дві речі: не змінювати назви вулиці 8 Березня (оскільки свято це міжнародне, не було вигадане в Росії і стосується Дня захисту прав жінок) і звернути увагу під час перейменування вулиць на "жіночі назви". В Ужгороді, повідомили вони, є всього 13 вулиць з назвами, які стосуються жінок, натомість є чимало кандидаток, котрі заслуговують на вшанування так само, як і відомі чоловіки. Члени комісії пообіцяли звернути увагу на ці прохання і почали з вулиці Поліни Осипенко. Її вирішили переназвати на честь Мотрі Братійчук - астронома, засновниці Лабораторії космічних досліджень Ужгородського університету, жінки, на честь якої названо астероїд 3372 Братійчук (3372 Bratijchuk). Більше жодна українська жінка-астроном не може похвалитися названим на її честь небесним тілом. Тож назви вулиці наша Мотря Братійчук точно заслуговує. Невеличка вулиця Чехова, що знаходиться між вулицями Щедріна і Загорською, теж може мати "жіночу" назву. Члени комісії з перейменування вирішили винести на громадське обговорення можливість назвати її іменем Клари Лабик - талановитої співачки і педагога. Із 1963 року вона була солісткою Закарпатського народного хору, з початку 1990-х викладала в Ужгородській лінгвістичній гімназії імені Т. Г. Шевченка, навчала дітей співу (Клара Лабик знала більше тисячі народних пісень і майстерно виконувала їх різними мовами). Мала звання Народної артистки України, Почесної громадянки Ужгорода.Наступною члени комісії розглядали зміну назви вулиці Гвардійської, хоч у соцмережах і було чимало зауважень щодо того, чи варто її змінювати, оскільки вона не є прямо пов"язаною з чимось радянським чи російським (нині в Україні так само є Національна гвардія). Ця вулиця, до слова, має значно давнішу історію, ніж її сусідки. Вже на картах початку 1930-х років видно шлях, який підписаний просто "до Єнкова" (бо простягався він у сторону словацького села Єнковце). Однак нині Єнківською (чи Єньковською) в Ужгороді зветься інша вулиця, в яку упирається Гвардійська. Тож на засіданні комісії з перейменування була озвучена назва, запропонована медичною спільнотою міста - вулиця подружжя Ганичів. Обидва Ганичі, на думку медиків, є гідними вшанування: пан Михайло був доктором медичним наук, професором УжНУ, виховав сотні акушерів-гінекологів, навчав більше 7 тисяч студентів-майбутніх лікарів; пані Оксана Ганич була першою на Закарпатті докторкою медичних наук, засновницею і керівницею єдиного в Україні Науково-дослідного інституту фітотерапії, авторкою більше 350 наукових праць, багаторічною керівницею обласної організації Союзу українок. Подружжя Ганичів проживало у цьому районі міста, тож члени комісії голосуванням визнали цей варіант назви кращим для обговорення на громадських слуханнях.Цікаво склалася ситуація з вулицею Нікітіна в цьому ж районі Ужгорода. У попередньому списку на перейменування її не було, однак згодом хтось підняв питання: а хто ж такий цей Юрій Нікітін, на честь якого названа вулиця? Історик Сергій Федака зауважив, що йдеться про російського поета, однак спробуйте знайти про такого щось у мережі - не вийде. То чи потрібна Ужгороду назва вулиці, названа незрозуміло на чию честь? Члени комісії вирішили, що не потрібна, і швидко знайшли для неї нову назву, теж жіночу - вулиця Олени Мондич-Шиналі. Ця жінка була чехословацькою скульпторкою, яка дуже любила наш край (позаяк була заміжня за виходцем із Нанкова Іваном Мондичем). У 1920-1930-х вона була авторкою кількох пам"ятників, які стояли по всій Підкарпатській Русі. Для Ужгорода вона створила погруддя Євгена Фенцика, яке досі знаходиться у сквері на площі Фенцика; погруддя Адольфа Добрянського та відомий пам"ятник президенту Чехословаччини Томашу Ґ.Масарику, який стояв на нинішній площі Петефі. Масарик навіть запросив молоду скульпторку пожити у своїй резиденції і погодився позувати їй. Більшість пам?"ятників Ужгорода чехословацьких часів було створені саме Оленою Мондич-Шиналі. І хоч до наших днів зберігся лише один, його авторка, безумовно, заслуговує на нашу пам"ять і вшанування.Наостанок скажемо ще про вулицю Чкалова, яку на цьому засіданні обговорювали позапланово (позаяк вона не належить до району вулиці Загорської). Мешканці цієї вулиці, названої на честь радянського пілота Валерія Чкалова, попросили назвати її співзвучно до старої назви, запропонувавши в якості варіанта постать Євгена Чикаленка - українського землевласника і мецената, автора дуже популярної у свій час брошури "Розмова про сільське хазяйство" (1897). Чикаленко був зразком соціально-відповідального бізнесу, він підтримував українських письменників, україномовні газети, здібну до навчання молодь, фінансував дослідження історії України. Такий варіант до перейменування вулиці Чкалова підтримала міська комісія, тож саме його винесуть на подальше громадське обговорення.Крім того, нову назву отримає площа Дружби народів, яка теж спершу не була внесена до списку на дерусифікацію. Хоча в ній, наче, й немає прямого натяку на російське, всі ми знаємо, коли у Радянському Союзі почали з"являтися такі назви і що вони символізували. Члени комісії з перейменування проголосували за назву площа Захисників України. Говорилося також про те, що в майбутньому цю красиву площу в центрі міста (хто не знає, площа Дружби народів знаходиться одразу за мостом Масарика на правому березі Ужгорода) можна буде відповідно оформити і прикрасити, зробивши її символом пам"яті містян про нинішні воєнні події. Тетяна ЛІТЕРАТІ, "Про Захід"