Ціна «миротворця». Що охороняють у Казахстані російські військові

Радіо Свобода

(Рубрика «Точка зору»)

Чому збунтувався Казахстан, що охороняють там російські війська, що спільного у «російської» та «казахстанської» моделей і чим вони відрізняються?

10 січня в Казахстані був днем національної жалоби. Цього ж дня відбулася відеоконференція лідерів країн Організації Договору про колективну безпеку (ОДКБ). Війська цих держав, насамперед Росії, вже кілька днів перебувають на території республіки у статусі миротворців. Причому підстави для введення військ досі виглядають вельми сумнівними. Чинний президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв постійно стверджує про «терористичну атаку з-за кордону». Але уточнити, який саме «закордон» мається на увазі, він не вважав за потрібне.

Для росіян події у сусідній країні мають ключове значення. І річ не лише в участі російських десантників у внутрішньому казахстанському збройному конфлікті. Не тільки в багатомільярдних російських інвестиціях і майбутньому неминучому переділі власності. У російської та казахстанської політичної та економічної моделей дуже багато спільного, щоб можна було це ігнорувати.

Як показує практика, соціальні вибухи відбуваються не там, де високий рівень нерівності або низький (за світовими мірками) рівень життя населення, а там де ці показники починають різко погіршуватися. Важливими є не так абсолютні цифри, скільки їхня динаміка. Дворазове підвищення ціни на пальне, яким люди звикли заправляти свої автомобілі, не могло не спричинити протестів. І це сталося б у будь-якій країні світу. Згадаймо рух «жовтих жилетів» у Франції, який також почався з рішення різко підвищити акциз на бензин і дизельне паливо, після чого ціни різко зросли. Та й у Росії ми вже були свідками протестів, спричинених економічними причинами. Достатньо згадати монетизацію пільг, яку довелося дуже швидко згорнути.

Різниця між Францією (з одного боку) та Казахстаном й Росією (з іншого) – в тому, що французи на чергових виборах можуть змінити президента, політикою якого вони невдоволені, змінити співвідношення сил у парламенті та отримати новий уряд. А жителі Росії та Казахстану цієї можливості позбавлені. І це не єдине, що поєднує пострадянські країни.

Повна відеоверсія програми:

Економіка Казахстану значно більшою мірою залежить від експорту сировини – нафти, газу, чорних та кольорових металів, ніж російська. У надрах країни представлена майже вся таблиця Менделєєва, а за запасами урану в Казахстану і немає конкурентів. На відміну від Росії, у розробці та експорті природних ресурсів беруть активну участь іноземні інвестори – американські, китайські, російські. За обсягом накопичених російських інвестицій Казахстан лідирує із великим відривом серед усіх колишніх республік СРСР. На кінець минулого року російські компанії вклали в економіку сусідньої країни понад 11 мільярдів доларів. Причому майже третина цих грошей пішла до гірничорудного сектора, ще 20% – до нафтогазового.

Ось і відповідь на запитання, навіщо знадобилося у Казахстан вводити російські війська – для захисту інтересів російських інвесторів. Відразу криється і відповідь на запитання, чому дворазове підвищення ціни на газ спричинило соціальний вибух. Минулий рік для компаній, що працюють у сировинному секторі, став одним із найуспішніших за два десятиліття. Вуглеводнева сировина та промислові метали злетіли на десятки відсотків, а то й кратно. Компанії, що контролюють видобуток та експорт сировини, отримали надприбутки. Не залишилася осторонь і держава. Казахстан має свій «Фонд національного добробуту» – «Самрук Казина». Причому, якщо зіставляти з розмірами економіки, він набагато більший за російський. Якщо у Росії урядова «кубишка» лише наближається до 15% ВВП, у Казахстані вона вже перевалила за 40%. І це в порівнянні з російським рівнем бідності і ще більш суттєвому показникові нерівності, зокрема між регіонами. Зрозуміло, що тут жодне почуття соціальної справедливості не витримає.

При цьому я не думаю, що відправлений у відставку уряд навмисно спровокував соціальний вибух. Просто там сиділи такі ж, як у Росії, «технократи», які намагалися вирішувати існуючі проблеми та діяти «економічними» методами. А проблема до кінця минулого року полягала в тому, що штучно занижені ціни на паливо, що субсидуються, в Казахстані зробили їхній внутрішній ринок неконкурентоспроможним. За оцінкою Forbes, казахстанські нафтові компанії лише минулого року недоотримали два мільярди доларів.

І справа не лише у збитках. Інвестувати у переробку на території країни невигідно, ось ніхто й не інвестує. Нафто- та газопереробні заводи працюють на старому обладнанні. Нарощувати виробництво ніхто не поспішає, незважаючи на зростання попиту з боку кінцевих споживачів. Зрозуміло, що в цих умовах найпростіше перейти на ринкові ціни. Влада Казахстану і перейшла з 1 січня. І заступила за «червону межу», яку авторитарний режим не може собі дозволити переступати за жодних обставин. Думаю, цей урок путінське оточення вивчить і зробить усе, щоб жодних різких змін у рівні життя навіть окремих категорій громадян у Росії не відбувалося.

Ще один, набагато неприємніший урок для Путіна і його оточення полягає в тому, що жодні гарантії авторитарному правителю, що йде на спокій, не можуть тривати вічно. Не секрет, що у високих російських ешелонах не без інтересу спостерігали за транзитом влади у Казахстані. Якщо Путін вважається політичним довгожителем, то Нурсултан Назарбаєв – аксакал. Він беззмінно керував країною з 1990 року. Але до весни 2019-го, перемігши всіх ворогів та недоброзичливців, у тому числі всередині власного сімейного клану, постарів та ослабло його здоров'я. І пішов з посади президента, поставивши на цю посаду вірного Касим-Жомарта Токаєва. Здобув довічний титул елбаси – лідера нації. Зберіг за собою посаду голови Ради безпеки республіки, щоб приглядати за силовиками. І став доживати свій вік у названій іменем себе нової столиці – місті Нур-Султані, милуватися пам'ятником собі ж.

Прекрасна, начебто, пенсія. А тут таке! На дев'ятому десятку років людину прибирають з усіх посад, і він залишається простим елбаси. Та й усе оточення перетрушують. А найдовіренішого – Каріма Масімова, який і в прем'єрах за Назарбаєва найдовше просидів, і адміністрацію його очолював, і головною спецслужбою керував, – і зовсім заарештовують за звинуваченням у зраді Батьківщині. Доводиться закликати націю згуртуватися навколо нового лідера та рятувати всі нажиті непосильною працею сімейні палаци та вілли, розкидані у наймальовничіших та найблагополучніших куточках планети. Детальне розслідування нерухомості «назарбаєвського клану» побачило світ незадовго до Нового року. Одним словом, Путіна такий кінець кар'єри навряд чи спокусить. Тож перейменування Петербурга у Володимир-на-Неві і перенесення туди столиці, гадаю, не відбудуться.

В решті досвід для авторитарних режимів можна вважати успішним. Якими б абсурдними та суперечливими не були пояснення Токаєва щодо того, що відбувається в Казахстані, інших просто не було. Від початку в країні був заблокований інтернет, і в інформаційному полі запанував телевізор із офіційними версіями. Ким би не були погромники, які потрошили банкомати та грабували магазини, вони успішно дискредитували протест, зокрема й в очах казахстанського бізнесу. Алматинські підприємці в якийсь момент навіть мали намір розпочати формування загонів самооборони, щоб протистояти погромникам. Незважаючи на те, що протягом кількох днів у країні не працювали автозаправні станції, банки і більшість магазинів, країна не поринула в хаос, і вже до кінця минулого тижня в більшості міст республіки життя почало повертатися в мирне русло.

Офіційні оцінки збитків – а інших поки що немає – напрочуд скромні. На кінець минулого тижня влада оцінювала їх в 88 мільярдів тенге – трохи більше за 15 мільярдів рублів. А оскільки держава в Казахстані, як і в Росії, особливої потреби в грошах не відчуває, ця шкода буде дуже швидко покрита. І у зв'язку з тим, що новому національному лідеру, який зосередив у своїх руках усі можливі важелі влади, необхідно заручитися підтримкою бізнесу та населення, гадаю, компенсації постраждалим будуть щедрими. Як додатковий бонус жителі Казахстану отримали замороження на пів року вартості послуг ЖКГ і на пів року ліміт підвищення цін на автомобільне паливо. Іноземним, зокрема й російським, інвесторам на території Казахстану, гадаю, теж нічого не загрожує. Зміняться їхні партнери та куратори з боку Казахстану, але умови роботи та розмір відкатів, швидше за все, залишаться незмінними.

Єдине, що Токаєву доведеться серйозно скоригувати – це зовнішньополітичний курс. Зрештою, за російських десантників, які охороняють президентський палац, потрібно платити. Але і тут переборщувати не можна: надто вже неоднозначно виглядає «спецоперація», що тривала тиждень. А Токаєву, гадаю, зовсім не хочеться перетворитися на азійського Лукашенка. До того ж, не зовсім зрозуміло, як до цього поставляться китайські товариші. Швидше за все, їх не надто порадує перетворення сусідньої країни на чергового російського сателіта. Про США й казати нічого. Якщо російська військова присутність затягнеться, миротворчий контингент дуже швидко може перетворитись на окупаційний корпус – з усіма зумовленими таким статусом наслідками.

Президент Казахстану Касим-Жомарт Токаєв оголосив про завершення місії Організації Договору про колективну безпеку, відповідно до якої в країну направили військових п’яти держав ОДКБ (окрім Казахстану, входять Росія, Киргизстан, Вірменія, Білорусь і Таджикистан​) у зв’язку з масовими протестами, що переросли у заворушення в низці міст. Виведення сил розпочнеться 13 січня і займе не більше ніж 10 днів, заявив Токаєв, виступаючи 11 січня у парламенті.

Максим Блант – економічний оглядач та публіцист Російської служби Радіо Свобода, ведучий програми​ «Гроші на Свободі»

Думки, висловлені в рубриці «Точка зору», передають погляди самих авторів і не конче відображають позицію Радіо Свобода

Оригінал – на сайті Російської служби Радіо Свобода