«Що їде в АТО, він сказав вже на вокзалі. Тоді ми бачили сина востаннє», – батьки Дениса Кози розповіли, яким був їхній син

Forpost

«Сфотографуй дошку. Мені подобається це фото. На школі він в формі, серйозний, а тут посміхається – він такий і був: добрий, усміхнений…». З такими словами Ірина Адамівна звертається до чоловіка.
Вже сім років вони бачать свого сина лише на фото. Командир взводу 25 окремої повітряно-десантної бригади, лейтенант Денис Коза загинув в 2014 році, визволяючи територію України від російських окупантів в смт. Нижня Кринка, Донецької області. Йому був 21 рік.
22 листопада, в день народження Дениса, його батьки приїхали з Херсонської області до Запоріжжя, в ліцей «Захисник», на відкриття меморіальної дошки в пам’ять про сина. «Цілеспрямований і з характером» – таким пам’ятають свого сина батьки. Ірина Адамівна та Євген Іванович згадують, як вперше привезли Дениса до військового ліцею. Кажуть: він з малих років мріяв про військову кар’єру.
«Він з дитинства казав, що хоче бути військовим. Він цілеспрямовано, йшов до своєї мети. В чотирнадцять років ми привезли його в «Захисник», а після випуску він вступив до Національної академії сухопутних військ ім. гетьмана Петра Сагайдачного, що у Львові.
Денис сам обрав десантні війська, і я його попереджав: «Сину, це не те, що ти йдеш красивий в формі і всі на тебе задивляються. Зараз складні часи, ти будеш місяцями в полі. Відповідальність надзвичайна». Але він того і хотів. Він усвідомлював всю важкість військової служби, Денис був хлопцем з характером, в той же час він був порядним, відповідальним і добрим», – розповідає батько Дениса Євген Коза.
Денис Коза потрапив на фронт одразу після закінчення академії. Батьки розповідають, що на випускному він заспокоював їх, кажучи, що в АТО їх не будуть направляти. Про те, що син служитиме на передовій, дізнались за декілька днів, коли Денис проводжав їх зі Львова додому.
Це був останній раз, коли Ірина Адамівна та Євген Іванович бачили сина живим. Як вони потім дізнались, тоді в ЗСУ дуже не вистачало офіцерів. Випускники між собою навіть тягнули сірники – хто їде в АТО. Першим витягнув сірник товариш Дениса, Андрій, а сам Денис тоді сказав: «далі ніхто не тягне, я поїду» .
«Він поставив нас перед фактом вже на вокзалі: «Я сказав, я їду». І на вокзалі ми його останній раз і бачили… Його не зупиняли ні ми, ні дівчина. Він вже у Львові познайомився з дівчиною, вони збирались жити разом. Потім, коли ми приїхали до її батьків, вона питала: «навіщо він так зробив…», – каже Ірина Адамівна. На посаді командира 2-го механізованого взводу 24-ї окремої механізованої бригади ОК «Північ» Денис Коза брав участь у звільненні Вуглегорську, Жданівки селища Комунар, брав участь в боях під Дебальцево. У ніч на 17 серпня взвод проводив пошуково-ударні дії в Донецькій області. В бою, під обстрілами російськими «Градами», загинуло 12 воїнів-десантників, серед яких був Денис.
«Він кожен день телефонував нам о восьмій годині, перед виходом на чергування. Якось він не подзвонив день, два і потім нам принесли похоронку», – розповіла про найтяжчий день в своєму житті Ірина Адамівна.
«Їх обстріляли з мінометів, Денис отримав поранення в скроневу частину, не сумісне з життям. Єдине, що ми зрозуміли, що він не страждав. Загинув раптово…»– поділився Євген Іванович.
Денис Коза нагороджений орденом Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно). Його поховали в рідному селі Чернобаївка, в Херсонській області.
Ім’я Дениса Кози назавжди закарбоване в пам’яті ліцею «Захисник». В день народження воїна в навчальному закладі встановили меморіальну дошку на його честь. Спілкувалась Аліса Сисоєва.