Бердичівляни вшанували пам’ять Михайла Степанюка: до 100-річчя від дня народження письменника

РіО Бердичів

У переддень 100-річного ювілею від дня народження Михайла Степанюка –мудрої і доброї людини, громадянина-патріота, поета, прозаїка і драматурга, інженера лісового господарства та залізничника, ветерана Другої світової війни – бердичівляни вшанували пам’ять нашого земляка, зібравшись біля будинку по вулиці Білопільській 6-А. На меморіальній дошці – напис, який розповідає: тут із 1953-го по 1986-й рік працював український письменник, керівник Бердичівської дистанції захисних лісонасаджень Південно-Західної залізниці…

Дев’ятнадцятого листопада працівники Публічної бібліотеки з філіями Бердичівської міської територіальної громади запросили на пам’ятну зустріч усіх, хто знав Михайла Івановича Степанюка: рідних, сусідів, друзів і знайомих, шанувальників творчості письменника та педагогів і учнів загальноосвітнього колегіуму № 14. Старий Будинок культури залізничників зберігає спогади про минуле. У правому крилі приміщення працюють люди, які колись спілкувалися з Михайлом Степанюком. Інженер лісового господарства Бердичівської дільниці Жмеринської дистанції захисних лісонасаджень Леонід Чопляк із великою повагою розповідає про свого колегу, котрий дав йому путівку в життя: «Він прийняв мене на роботу у 1981-му. Працювали разом протягом п’яти років. Я пройшов шлях від молодого спеціаліста до інженера і заступника начальника дистанції. У вільний час у неформальній обстановці ми розмовляли про різне. Михайло Іванович слухав і занотовував випадки, про які я розповідав. Він познайомив мене з письменником Володимиром Канівцем. До нього приїжджав письменник-сатирик, публіцист та журналіст Олег Чорногуз. І досі цитую вислови Євграфа Сідалковського – головного персонажу його твору "Аристократ" із Вапнярки"».

Цього ранку мрячив дрібний дощ, зволожуючи опале жовте листя. Але примхи осені не завадили зустрічі. Щороку у день Святого Михаїла, коли народився Михайло Степанюк, учні ЗОК № 14 покладають квіти до меморіальної дошки, встановленої в пам’ять про письменника 21-го листопада 1996-го року. Провулок, де мешкав наш земляк, із того часу став носити його ім’я. Добрі справи Михайла Івановича, який працював інженером на залізниці у системі захисних лісонасаджень, на посаді начальника Бердичівської дистанції захисних лісонасаджень, залишили гарний слід на землі. Здійснилася його дитяча мрія – садити дерева та писати: живуть, посаджені за його участю лісосмуги, квітують численні парки, тішить око яблуневий сад на території ЗОК № 14, читають книги письменника люди різного віку. Твори Михайла Степанюка вивчають учні на уроках учителя української мови та літератури ЗОК № 14 Любові Магди і її колег із Бердичева та інших міст України.

Близько 10-и років у колегіумі діє Музейна кімната письменника. Її ідейна натхненниця та засновниця – заступник директора з навчально-виховної роботи ЗОК № 14 Олена Гринчук – розпочала спілкування з тими, хто прийшов вшанувати пам’ять Михайла Степанюка, розповідаючи про основні віхи його життєвого і творчого шляху: дитинство та юність, батьківське виховання, навчання, фронтові заслуги та професійну діяльність, які відзначені високими державними нагородами – орденами і медалями. У 1955-му році Михайло Степанюк послав на конкурс газети «Гудок» своє перше оповідання «Квартирант» і став переможцем. У пресі один за одним стали з’являтися його твори. Вийшли у друк романи «Пульс» і «Накувала зозуля», збірка повістей та оповідань «Живий захист», комедія- гротеск «Мільйонер» поетична збірка «Ревнивець». У 1983-му році Михайло Степанюк став членом Спілки письменників України…

Його літературна спадщина перейнята почуттям патріотизму і любов’ю до всього живого. «Усе прекрасне на Землі – від землі, а все добре – від людини…» – говорив письменник.На думку відомого поета, прозаїка та публіциста Михайла Пасічника, «про Михайла Степанюка як письменника, людину і громадянина можна було б написати цілу мемуарну повість. Можливо, це завдання котрогось із нас у майбутньому…”

Учасники зустрічі: дочка письменника Євгенія Михайлівна, зять Володимир Халандирьов, невістка Галина Вікторівна, старша онука Ірина Поліщук та інші онуки і правнуки – перебирали в пам’яті дні і роки, згадували випадки та події і цитували рядки творів людини, наділеної «багатьма живими вимірами» таланту. Мудрого, щирого й доброзичливого чоловіка сусіди з повагою називали: «Наш Соломон», а рідні – «совістю родини», Людиною з великої літери, яка по-справжньому, щиро любила рідну землю. Звертаючись до школярів, Євгенія Халандирьова нагадала їм життєві принципи, яким слідував Михайло Степанюк: «Умійте робити свій вибір, цінуйте та бережіть одне одного, здійснюйте добрі справи, людина має право на помилки, і потрібно вміти їх виправляти…»

А зовсім недалеко рухалися залізницею потяги, і долітав розмірений стукіт коліс… До меморіальної дошки лягали квіти на знак пам’яті, пошани та вдячності Людині, трудівнику, письменнику, «що слушні виболів слова», зростивши їх у серці…

Вікторія Кучерява