07.06.2017 р. Верховний суд України під час розгляду справи № 6-282цс17 в черговий раз дослідив питання цивільно-правової відповідальності, яка випливає із договору страхування.
Перед усім необхідно вказати, що 21.12.2016 р. Верховний суд України, вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норми матеріального права, при розгляді справи № 6-1003цс16 в черговий раз підтвердив правову позицію висловлену у справі № 6-927цс16 від 01.06.2016 р. суть якої зводиться до наступного - страховик несе цивільно - правову відповідальність: індекс інфляції за весь час прострочення та 3% річних - ст. 625 ЦК України за заборгованість по страховим виплатам.
Так, у частині другій статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення,
в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 901 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 8 Закону України від 7 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування» (далі - Закон № 85/96-ВР) страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
При цьому потерпілий не є стороною договору страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів,
але наділяється правами за цим договором: на його або третьої особи користь страховик зобов'язаний здійснити страхове відшкодування.
З огляду на викладене можна зробити висновок, що правовідносини, які склалися між сторонами у справі на підставі укладеного між страхувальником та страховиком договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, є грошовим зобов'язанням.
Таким чином, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань, на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.
ВИСНОВОК: Отже,суди дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення суми страхового відшкодування, пені, 3% річних таінфляційних нарахувань, оскільки правовідносини, які склалися між сторонами у справі, є грошовим зобов'язанням так як відповідно до приписів статті 16 Закону № 85/96-ВР в разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату страхувальникові або іншій особі. А тому до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 625 ЦК України.
