Про те, що міська влада Черкас виганяє православних вірян із приміщення церкви, журналістам розповів представник Руху Чесно Назар Обідзінський. До нього звернувся настоятель храму Покрови (Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ)) отець Назарій (на фото).
- Відбулось судове засідання за позовом міськради Черкас, і було ухвалено рішення про розірвання договору оренди будівлі, де зараз діє храм це колишній кінотеатр «Зірка», – повідомив Назар Обідзінський.
Приміщенням колишнього кінотеатру громада користувалась приміщенням упродовж 20 років. Але із приходом у мерське крісло Сергія Одарича, безхмарне життя православних вірян із числа парафіян храму Покрови завершилось.
Одаричу замандьорилось вижити парафіян із храму, щоб відібрати приміщення. У боротьбі із православними Сергій Одарич застосував ту ж тактику, яку колись використовував у боротьбі із ненависною «Молодіжкою». Газета постійно ставила меру незручні запитання, часто ловила градоначальника на брехні і викривала його у діях, які не вели Черкаси до процвітання. «Вільний демократ» Сергій Одарич вів економічну війну.
З його подачі редакції підняли до небес орендну плату, повністю виживши із приміщення Палацу одружень. Другий поверх приміщення, редакція, в якій колись працював поет Василь Симоненко, займала упродовж кількох десятиріч. Мерські «рядовичі», у прагненні виконати волю патрона часто являли «дива». Із подачі одаричівських «гайдуків» зненацька «омолодилась» будівля приміщення, що і стало підставою для підвищення ставки орендної плати. «Одним порухом руки Одарича старі стіни історичної будівлі омолодились і от-от «замироточать», – жартували тоді журналісти видання. Але свій форпост під натиском Одарича їм довелось залишити. Редакція переселилась в інше приміщення.
Точно так само емісари Одарича воювали із храмом. Планомірно збільшували ставку орендної плати, довівши її до абсурдних розмірів – до трьох тисяч гривень на місяць. Де віряни, а це в основному люди поважного віку, серед яких багато вояків ОУН-УПА, візьмуть стільки грошей, Одарича і його команду не хвилювало. Парафіяни боролись як могли. Писали листи до міської влади, збирали підписи. Та все марно. Влада Одарича залишалась невблаганною.
А потім, тихцем від настоятеля та парафіян, міська рада подала позов до суду, і так само, тихцем і виграла. Війну проти православних вірян розпочав та вів вільний демократ Сергій Одарич, а завершив комуніст Віктор Білоусов. Ну із комуністом все ясно. На те він і комуняка. Руйнувати церкви – стара комуняцько-бидляцько-більшовицька традиція. Але щоб так поводився вільний демократ Одарич? Пригадую, що на якійсь із зустрічей із громадою, Одарич бив себе в груди, і публічно називав себе православним. І я б йому повірив, якби Одарич у релігійному питання ще раніше не оконфузився. Років два тому на зустрічі тодішнього губернатора Сергія Тулуба із громадськістю, черкаські афганці запропонували голові Черкаської ОДА стати батьком церкви, яку вони будують в обласному центрі. Тулуб від «батьківства» відхрестився, і перевів стрілки на мера Черкас Сергія Одарича.
- Ви мер, то ж, вам сам Бог велів стати батьком церкви. Ви ж православна людина? – звернувся до Одарича Сергій Тулуб.
- Ні!, – сказав, як відрізав його тезка мер Черкас.
То яку віру сповідує Сергій Одарич? Та у цьому питанні сам чорт ногу зломить.
То він православний, то ні. Чи то його віра різко змінюється в залежності від ціни питання, курсу валют, ситуації в країні, світі чи якихось змін у всесвіті?
- Це показово, що після перемоги революції, активних її учасників перслідує влада, яку представляють ті, із ким боролись на барикадах майдану. Отець Назарій – один із найактивніших учасників майдану. Він відстоював українські патріотичні позиції. А сьогодні, наче у супереч тому, що прийшла нова влада, відбувається отака атака. І не дарма колишні і теперішні комуністи, такі як Білоусов наглядно нам показують, що не зважаючи на те, що ви перемогли, ми вас принизимо, уб’ємо цю віру і врешті-решт уб’ємо цю українську владу. Це ж саме комуністи роблять і у Верховній Раді. Це відкрита війна проти держави, – висловив обурення Леонід Даценко.
Дмитро Чонка