Як корабель назвеш, так він і попливе. Щось схоже відбулось із пам‘ятником “Варенику”, який кілька років тому встановили біля ресторану “Росава” в Черкасах.
Ідея встановити пам‘ятник страві української кухні — вареникам, належала колишньому директору готелю “Росава”. Тож із його волі з‘явився пам‘ятник варенику, який урочисто із помпою вліпашили біля ресторану “Росава”.
Під час відкриття на площі біля ресторану варили гігантського вареника. Але замість вареника вийшов, чомусь чебурек. Величезного чебурека-вареника порізали і роздали гостям свята. Що, власне, і зіпсувало настрій учасників дійства, бо гігантське чудо кулінарії виявилось сирим.
Всюдисущі черкаські журналісти, які теж прийшли подивитись на дійство, діставали організаторів в‘їдливими коментарями. Привід по зубоскалити дав сам вигляд об‘єкту. Журналісти додивились, що в анфас, пам‘ятник – реально вареник, а у профіль… чоловічий статевий орган. Хоч стій, хоч падай.
Нова назва за пам‘ятником не закріпилась. Зате випендрились журналісти “Молодіжки”, які у всіх ракурсах позбиткувались із здатності декого із городян плодити ідеї про створення недолугих пам‘ятників.
Ще більше “вбивала” назва опусу. “Пам‘ятник сраці” не читали тільки ледачі, сліпі і неписьменні.
Доля “Вареника” склалась драматично. Висміяному витвору не довелось надто довго прикрашати парадний вхід до ресторану “Росава”.
Приміщення готелю за роковим збігом обставин передали на потреби Апеляційного суду і “Вареника” прибрали. Думається, що сусідство із вареником черкаські служителі ще може і стерпіли б, але сусідство із, даруйте, дітородним органом, напевне ні.
Долю свого дітища розкрив автор пам‘ятника черкаський скульптор, голова обласної організації Національної спілки художників України, заслужений художник України Іван Фізер.
– Пам’ятник демонтували. Але мушу визнати: зроблено це було так невміло… Згодом місце варенику знайшлося у Південно-Західному районі Черкас, біля одного з ресторанів. І знову при встановленні припустилися ряду суттєвих помилок. Я був свідком того, як це робилося, навіть спробував сваритися, а потім лише мусив категорично сказати: жодного стосунку до того, що відбулося з цією моєю роботою, не маю, бо, зрозумійте, наскільки мені, як і кожному автору, просто прикро таке спостерігати…, – розповів журналістам “Черкаського краю” митець.
Дмитро Чонка
