атюк родом із села Кути Маньківського району. Рано стала сиротою. Дітей не має, але доля компенсувала 2-ма братами, 3-ма сестрами і племінниками. Саме племінниці Ніні старенька завдячує своїм довголіттям. 15 років тому жінка забрала тітку до себе.
– Думаєте, я б жила? Оце попала до добрих дітей, та вони глядять, спасибі. То я ще живу, а щоб вдома, то вже б досі не було, – розповідає бабуся. У свої 100 років Олена Яківна має добру пам’ять, гарно чує і досі сама собі шиє одяг.
Не тягар, а помічниця, каже про свою тітку Ніна Дерев’янко. Поки жінка порається по господарству, старенька і посуд помиє, і їсти приготує. Нагадає, якщо племінниця щось забула, і дасть мудру пораду.
– Порадить, і розкаже, і посміємось. Вона любить і пиріжки з капустою, і хліб домашній пекти, – розповідає племінниця.
Для села таке довголіття – дивина, каже сільський голова Подільського. Каже, найстаршим людям, які жили тут, було за 80. Іменинницю керівник сільради відвідує, а на 100-річчя презентував теплу ковдру.
Зі сторіччям довгоєительку привітав листівкою Президент України. Головне свято ювілярка провела з улюбленими племінниками, які з’їхалися з різних міст країни.
