Міська рада Христинівки подала до суду на свого депутата Світлану Скрипчинську, яка наважилась критикувати мера. При чому жодного рішення про спрямування подібного позову не було, хоч кошти на судові тяганину було витягнуто із бюджету. Про це сама Світлана Скрипчинська написала на своїй сторінці у “Фейсбук”.
“Маю привід згадати події 21 березня , після котрих навколо моєї скромної персони розгорілись справжні пристрасті, адже як виявилось саме я -“депутат міської ради Світлана Скрипчинська зупинила розвиток міста”. Ну, от а тепер Христинівська міська рада подала на мене, на фізичну особу, до суду про захист ділової репутації юридичної особи. Зовсім не зрозумілий суб’єкт позову, якщо це міська рада, що складається з 26 депутатів, то я не пригадую, щоб це питання піднімалось на сесії, якщо це міський голова та його сімейно-кланова структура, то хто їм дав право звинувачувати мене від імені міської ради та ще й використовувати бюджетні кошти на проплату судового збору?! Це як? Демократія по-Христинівськи?До речі, стаття досить толерантна і насправді не містить жодних звинувачень та образ,
а скоріше за все спонукання до дії”, – пояснила Скрипчинська причину образи міського голови.
Депутат також навела статтю, яка, на її думку, стала предметом позову. Мова там ішла про те, що “районна рада провалила погодження проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж міста Христинівка.
“Справа зовсім не в поганих депутатах районної ради, а в зухвалості вирішення даного питання, яке пропонувалось за старою методикою: обідрати меншого, щоб старшому жилося краще. Рішення проводилось поспіхом: 17.03.- було попереджено міських депутатів про екстрену сесію на 18.03. (при цьому хочу зауважити, що проект десь блукав ще з 2010 року) і вона відбулась, і міські депутати проголосували «За», інакше і не могло бути, адже ми від початку нашої роботи в раді намагались пришвидшити процес встановлення меж міста, розуміючи важливість цього рішення – це нам надає можливість вирішити ряд земельних питань, можливість ефективного контролю та планування. В такому ж екстреному порядку була скликана сесія районної ради – в п’ятницю 18.03. – повідомили, 21.03. – провели, президія відбулась в цей же день за годину до сесії.
Одним словом хотіли протиснути . Та не так сталось, як гадалось. Сільські голови Орадівки (у них місто хотіло відтяпати бюджетонаповнююче підприємство – заправку) та Верхнячки (котра не хоче втрачати землі, що дають дохід від оренди) почали відстоювати своє право, право своєї громади, жителів об’єднаних спільною власністю. Депутати після обговорення прийняли рішення – «18»- проти, «3» – утримались – проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж міста Христинівка не погоджено.
І що далі? – запитаєте ви. Все дуже просто. Тут повинна включитись мудрість і розважливість керманича міста, вміння домовлятись і відстоювати інтереси своєї громади .
Що ми маємо зараз : кволий бюджет, недієздатний апарат міської ради на утримання котрого передбачено 1 млн. 769 тис. 504 грн., при чому на оплату праці 14 штатних одиниць 1 млн. 442 тис. 243 грн. (середня 8 тис. 585 грн./ на одного), програми – котрі не мають нічого спільного з програмами розвитку, за винятком школи мистецтв. Щоб не бути голослівною наводжу програму «Спорт для всіх»: обсяг фінансування – 266 тис. 794 грн.
– оплата праці з нарахуваннями 6-ти штатних одиниць в розмірі 235 тис. 314 грн., на оплату енергоносіїв – 16 тис. 480 грн. і лише 15 тис. на придбання товаро-матеріальних цінностей. Звіту про роботу міського центру фізичного здоров’я, за вимогою депутатів, ми до цього часу так і не почули (не важко здогадатися чому).
В нас є (хоча і досить обмежені, в зв’язку з тим, що основні землі розпродані, підприємства розвалені) резерви наповнення бюджету міста, але для цього треба працювати, а не тільки розподіляти те, що якось там капає в бюджет. На жаль, всі пропозиції що надходять від депутатів просто ігноруються і навіть не розглядаються на сесіях міської ради.
Дуже шкода, що наш голова разом і своєю командою не хоче зрозуміти, що весь цивілізований світ живе по Закону, по правилах. Тільки за таких умов можна будувати суспільні і людські стосунки. І ще одне – навчання і самовдосконалення! Не соромно не знати, соромно і шкідливо не хотіти знати”, – йдеться в статті.
