Це особиста історія людини, яка прийняла рішення залишити свій дім втікаючи від конфлікту на Донбасі, розпочавши нове життя при непростих обставинах, перегорнувши сторінку минулого.
Він один з понад 30 тисяч нових жителів Полтавщини, які раніше проживали на Донбасі.
Зустріч з Павлом Коряко відбувається в його майстерні по ремонту комп’ютерів. Коли заходиш туди, одразу зрозуміло, що це живий і успішний бізнес
Під час нашого візиту заходять клієнти, і Павло, для того щоб сконцентруватися на спілкуванні з нами, бо видно, що для нього це важливо, зачиняє свою невелику майстерню на перерву.
«Мій дім залишився у мене в серці»
Так каже Павло про свій дім на Донбасі.
- Той дім, який я любив і пам’ятаю, і той, який я залишив, поіхавши звідти, - це два абсолютно різні міста. Тому немає сенсу за всім цим ностальгувати.
Місто, яке стало новим домом для Павла ще називають Полтавським Донбасом через його індустріальний характер і молодий вік. Це і є ті самі «славнозвісні» Горішні Плавні. Таку нову назву невздовзі здобуде місто Комсомольськ. Наразі Павло мешкає у місті населення якого складає 53 тис.
жителів, і сам зазначає, що це як один район Донецьку, де він народився і виріс. Для порівняння: приблизно таку ж кількість населення має наша Умань.
Павло із самого Донецька. До 2014 року проживав і працював там. Там також займався комп'ютерами. Був приватним підприємцем з 2012 року.
- Коли авіація почала наносити удари по аеропорту, а моя майстерня знаходилась поряд, - тоді й виникла думка, що потрібно втікати. Прийняв рішення, придбав білет і прибув до Комсомольську.
Політика…
- Мене всі ці політичні питання не цікавлять. В принципі, хто правий, хто не правий – мені все одно. Я зацікавлений лише у своїй безпеці, у своїх інтересах, - каже Павло.
Адаптація
Адаптуватися до нового життя було неважко. Павло каже, що відчував стрес, перебуваючи в Донецьку. Також він розумів, що як тільки поїде з Донецька, то все, що мав там, втратить. Але мама залишилась в Донецьку, бо все що вона нажила за все життя сподівається зберегти. Іноді приїздить до сина. Відпочити від обстрілів і побачитися з рідними.
- Коли я приїхав у Комсомольськ, я перестав бачити озброєних людей, не літали військові літаки над головою,
і стало набагато легше психологічно і я, напевно, перші дні три просто ходив без причини посміхався. Просто тому, що мені все навколо подобається, ніхто не стріляє і все чудово.
Як Павло відновив свою майстерню
- Виїжджаючи з Донецьку Павло провів мінімальні роботи з підготовки: дав об’яву на olx стосовно ремонту комп’ютерів вже у Комсомольську. Роздрукував близько 150 листівок формату А4 з текстом «ремонт комп’ютерів у Комсомольську». І, приїхавши сюди, якраз і почав з того, що в першій половині дня ходив і розклеював. Після обіду, якщо були замовлення, відповідно обробляв ті заявки, які поступали. Так пройшли перші місяць чи навіть два. Поки не з’явилася можливість орендувати приміщення для здійснення підприємницької діяльності.
Про цінність дружби і роль щасливого випадку у порятунку бізнесу Павла
- Денис – він також з Донецька, - розповідає про свого напарника Павло. - Він приїхав зі мною в 2014 році, буквально через деякий час після того, як приїхав я. Він переслав сюди обладнання як тільки я знайшов приміщення для майстерні. А потім приїхав сам.
Вони знайомі вже довгий час.
В Донецьку займалися виготовленням комп’ютерних корпусів під замовлення. Деякі роботи займали призові місця на міжнародних виставках. Працювали з дуже великими компаніями.
- Все це Денис міг собі привласнити, але він вислав це все мені Новою поштою, яка по збігу щасливих для нас обставин, працювала в той час останні дні на окупованому Донбасі.
На запитання що було під час нового етапу життя найважчим виникає затяжна пауза. І Паша говорить, що такого періоду не було. Хоча ця пауза між запитання та відповіддю досить затяжна…
- Якщо говорити про життя, про розміреність та масштаби, то все місто за розмірами, як один район Донецька, і мені в цьому плані воно подобається. Я вважаю перевагою те, що з однієї точки в іншу можу дійти пішки, для мене, як для донеччанина, ці відстані нічого на значать, мені пройти три кілометри – це раз плюнути, я з роботи ходив чотири, просто щоб прогулятися після роботи, відпочити. А від відсутності клубних вечірок я взагалі не страждаю. Я і в Донецьку ними не цікавився. У мене дім - робота, робота - дім.
За словами Паші, ще один плюс розміреного життя – відсутність натовпу народу.
- Я нещодавно по роботі їздив до Києва, то був в шоці: метро, народ снує, я відчув себе, як наляканий кіт із серцем, що вистрибує з грудей. Ще один плюс - щоб покупатися десь у великому місті – треба кудись їхати. А тут, ви мене вибачте, я можу плавки вдіти і йти пірнати, мені тут 100 метрів пройтись до річки.
Донецьк - дуже велике місто і він просто витісняє всю дику природу за свої кордони, тоді як тут я можу бачити білочок у парку або черепах на озері. Щоб щось таке подібне побачити на Донбасі, потрібно їхати в якесь село чи зоопарк який-небудь.
- Я був би радий працювати в Комсомольську і отримувати великі замовлення з тих міст, де люди живуть серед всього цього мурашника.
Квартирне питання
З осені 2014 року Павло вже живе окремо, у своїй орендованій квартирі.
- Завжди, коли підшукував варіанти по оренді, починав розмову з того, що казав, що з Донецька. І люди не відмовляли.
Були проблеми з ціною. Оскільки в Комсомольську ціни майже як у Донецьку, то Павла це здивувало. Він розраховував зняти квартиру до 1000, а тут виявилося, що за 1000 гривень можна зняти тільки якийсь наркопритон у минулому,
а щоб жити - це вже ближче до 2000.
Ставлення місцевих жителів
- Коли я працював майстром і ходив ремонтувати комп’ютери по адресах, я завжди людям казав звідки я, хто я, ми спілкувалися, я відчував навпаки якесь співчуття, справді люди співпереживали тим складнощам, які були в мене, а такого щоб хтось мені щось негативне казав, то такого не було, мабуть, навіть ні разу. Може позаочі хтось щось і говорив, але так, щоб прямо – то ні, такого не було.
Переосмислення життя
Павло каже, що багато чого переосмислив. Передивився ставлення до життя, до роботи, до цінностей. Перестав переживати за матеріальні блага, вони тепер не мають першочергове значення для Паші.
- Я знаю, що цінне моє життя, я хочу піклуватися про свою маму і про сім'ю, яка в мене з’явиться в майбутньому, а всі ці матеріальні речі, я зрозумів, що можна втратити. Головне піклуватися про близьких. От це важливіше за все. Квартиру можна заробити, а от воскреснути ніяк.
Марина Гур'янова
