Не зрозуміло, чому в той час, коли погода сприяє проведенню ремонтних робіт на автошляхах Черкащини, ці роботи не ведуться масово. Як приклад, Чорнобаївський район, де при наявному бюджеті розвитку це могло б стати справжнім порятунком для жителів, які вже втомились рахувати «п’ятою точкою» всі ями і приямки, добираючись із села в село. Адже, як ми вже нещодавно писали, дороги в цьому районі претендують на першість із «убитості» серед усіх автошляхів області.
Тож, напевне, керівництву району варто було б в поті чола шукати вихід із «ямкового колапсу», можливо, навіть просити місцеві сільськогосподарські товариства підключитися до таких ремонтів, оскільки не таємниця, що перевантажені машини господарств найбільше і розбивають дороги у сільській місцевості.
Правда, кілька сільгосптовариств таки виділило кошти на ремонт доріг на Лукашівку – Бурімку та Нове Життя. Однак полатані дві дороги ситуацію явно не змінюють.
Напевне, чорнобаївцям доведеться чекати уточнення піврічного бюджету, а, може, й річного, якщо за півроку не буде перевиконання. Зате, з огляду на «філософське вичікування» районних керівничків,
потім (ні не завтра, краще – післязавтра, а то і після дощику у четвер) – як перевиконаємо, та як віднайдемо кілька мільйонів, ще з сільських рад субвенції позбираємо, а вже з осені, а ще краще по першому снігу – як забабахаєм дорожні ремонти! А те, що асфальт, з першим снігом покладений, з останнім снігом і зійде – то ж не біда. Наступного року ще бюджет перевиконаємо, ще раз восени гроші під дощем відмиємо – та й по-всьому!
А сьогодні, в вочевидь, щоб терпіння селян остаточно не луснуло, на Чорнобаївщині почали подекуди підсипати найбільш розбиті дороги осколом, який зняли при ремонті доріг у Черкасах. Справа, звісно, непогана, якщо грошей на новий асфальт немає. Одначе турбує те, що той оскол у ямки накидають… віниками. За технологією і відходами можна ремонтувати автошляхи більш-менш якісно, та, мабуть, у районі подумали, що і це занадто клопітно. Це ж треба відвезти знятий асфальт на завод, витримати всі необхідні норми переплавки, знову покласти, як потрібно, а не з допомогою «лопати і якоїсь матері». Але ж цього якраз районним вождям і не хочеться, бо тут свої люди контролюють якість ремонтів, свої люди кладуть асфальт, за своєю, роками виваженою (чи недоваженою) технологією – і всі задоволені і при доходах.
Тому чорнобаївцям, якщо їхні спини втомились від дорожної трясці «по-новому», як у тому анекдоті, треба вже думати не про зміну «лежаків» у владних «номерах», а про заміну «обслуговуючого персоналу»…
Іван Сірко
