Кадр із фільму Олександра Довженка “Земля” (1930). Цей кіношедевр, що увійшов у сотню найкращих фільмів всіх часів і народів світу 20 століття, став гімном праці на землі, хліборобству та людині, яка працює на землі, і тому є частиною космічного ритму буття. Довженко першим у світовому кіно виразив світогляд нації хліборобської, в якої спокійна гідність зумовлена її способом життя. Середовище і люди — єдине і нероздільне, а їхній спосіб життя є споконвічним, світогляд непохитним.
Без керма і вітрил сільськогосподарська галузь Черкащини летить у прірву. Проте на День працівника сільського господарства грає бравурна музика, передовикам виробництва вручають ордени і медалі, Почесні грамоти, цінні подарунки. Нагороджуються і керівники районів. Мабуть, за невтручання у виробничі процеси сільгосппідприємств, як цього і вимагає діюче законодавство України. Але, на думку Президента ГО “Союз виробників органічної продукції, екс-радника голови Черкаської ОДА Віталія Тереса, ситуація в області така, що не медальки треба роздавать, а садити в тюрми мало не кожного другого керівничка.
Терес підготував і направив до Черкаської облдержадміністрації та Кабінету Міністрів відповідну аналітичну записку, найвражаючі витяги із якої “Дзвін” подає до вашої уваги.
Весь текст документу:
Завантажити (DOCX, 45KB)
Отож, Черкащина, наприклад, у 2010-2014 роках (повного аналізу за 2015 рік у автора немає) по обсягу валової продукції постійно займала 1-5 місце серед регіонів України, по виробництву зерна – 3-5, по виробництву цукрових буряків – 5-9, по виробництву насіння соняшника – 10-11, по виробництву м`яса – 1, по виробництву молока – 7-8, по виробництву яєць – 7-10. У 2014 році сільськогосподарські товаровиробники виробили валової продукції по 11713 гривень на одну особу і зайняли друге місце серед регіонів України, по 2946 кг зерна, 259 кг м`яса (1 місце), 422 кг молока (8 місце), 680 штук яєць (3 місце).
Але, як говориться, за деревами не видно лісу. Згідно статистичних даних валовий збір зернових культур за роки незалежності зріс на 1370,3 тис. тонн і у 2015 році склав 3745,5 тис. тонн (157,7% до рівня 1990 року). Проте, викликає тривогу той факт,
що збільшення валового збору зерна в основному відбувається за рахунок однієї культури – кукурудзи. У 2015 році її валовий збір склав 2106,2 тис. тонн проти 434,2 тис. тонн у 1990 році (у 4,85 рази більше), у 2.8 рази збільшились її площі посіву.
Довідково: у 2013-2015 роках посівні площі кукурудзи сягли 320,6 тис. га проти 106,8 тис. га у 1990 році, валовий збір зерна у середньому склав 2352 тис. тонн. Питома вага зерна кукурудзи у валовому зборі зерна досягла 61,3 відсотка, тоді як зерна пшениці – 29,6, ячменю – 7,8 відсотка. І лише 1,15 відсотка (44,1 тис. тонн) валового збору зерна припало на інші продовольчі культури.
Також, за 1990-2015 роки невиправдано збільшились площі олійних культур: соняшника у 5 разів, сої – у 36,7 раза, ріпаку у 33,9 раза. У структурі посівних площ 2015 року вони склали 30,6 відсотка проти 3,7 відсотка у 1990 році, що суперечить науково – обгрунтованій системі ведення землеробства.
Акцентую увагу на тому, що щорічне збільшення площ посіву кукурудзи на зерно і площ посіву олійних культур відбувається за рахунок катастрофічного зменшення площ посіву важливих зернових продовольчих культур,
скорочення площ цукрових буряків, плодоягідних насаджень, кормових культур.
Так, у 2013-2015 роках в середньому посівні площі жита склали 2,9 тис. га, вівса – 2,2, проса – 0,8, гречки – 2,5, зернобобових – 9,3 тис. га, що відповідно у 3,1; 6,1; 16,2; 7,8; і 11,2 раза менші рівня 1990 року. Відповідно зменшилось і виробництво зерна цих культур, особливо гречки, проса, вівса. У 2015 році, наприклад, гречки було вироблено всього 2,5 тис. тонн, проса – 2,7 і вівса – 5,3 тис. тонн, як кажуть у народі, – « курям на сміх».
Слід відмітити, що і середньорічні площі посіву пшениці протягом останніх трьох років (225,6 тис.га) також не досягли рівня 1990 року (267,3 тис.га), а посівні площі ячменю після 2005 року (207,2 тис. га) стали щорічно зменшуватися і у 2005 році склали лише 74 тис. га, менші рівня 1990 року.
Таким чином, продовольчі культури, новоявленим орендаторам (господарям), виявилися непотрібними. І це тоді, коли виробництво зерна продовольчих культур є не тільки економічним, але й надзвичайно важливим соціальним питанням.
Майже у 13 разів зменшились площі посіву цукрових буряків,
у 4,4 раза плодоягідних насаджень, у 2,8 раза кормових коренеплодів, у 5,2 раза кукурудзи на силос і зелений корм, у 2,5 раза однорічних та багаторічних трав на сіно.
Якщо такими темпами і далі будуть скорочуватися площі посіву продовольчих і кормових культур, то в найближчій перспективі посіви сільгосппідприємств будуть складатися лише з площ кукурудзи на зерно, пшениці і олійних культур.
Вже у 2015 році в області посівні площі кукурудзи і олійних культур склали в середньому 55,2 відсотка, а в Канівському районі – 72,0, Драбівському – 69,1, Кам`янському – 61,6, Катеринопільському – 60,6 відсотка. У 12 районах питома вага олійних культур склала більше 30,0 відсотка. В Жашківському районі, наприклад, цей показник склав 40,8 відсотка, Драбівському – 38,8, Тальнівському – 38,0, Катеринопільському – 36,1 відсотка.
Катастрофічний стан і в галузі тваринництва. Чисельність поголів`я великої рогатої худоби, у т.ч. корів, більш як у двічі менша рівня 1941 року, поголів`я овець і кіз – майже на рівні 1942 року, а поголів`я свиней менше, ніж його було у 1954 році.
Аналіз показує,
що починаючи з 1991 по 2016 рік поголів`я великої рогатої худоби, свиней, овець і кіз щорічно скорочується. Станом на 1 січня 2016 року в області проти 1991 року залишилась лише восьма частина поголів`я овець і кіз, п`ята частина поголів`я великої рогатої худоби, менше третини корів і трохи більше третини поголів`я свиней. Як результат, обсяги вирощування великої рогатої худоби у 2015 році проти 1990 року зменшилися у 5,8 раза, свиней – у 2,1 раза. Вирощування свиней залишилось на рівні 2011 року, а вирощування великої рогатої худоби -зменшилось на 2,9 тис. т. Не виконано завдання програми і по нарощуванню виробництва молока. Завдання виконано лише на 92,4 відсотка, не додано 207,4 тис. т.
Натомість, у 2,44 рази збільшилось поголів`я птиці. Саме за рахунок розвитку птахівництва Черкащина щороку займає перше місце в Україні по виробництву м`яса. У 2015 році, наприклад, у структурі вирощування худоби і птиці, вирощування птиці складає 82,6 відсотка, великої рогатої худоби – 5,9, свиней – 10,8, овець і кіз – 0,19 відсотка, тоді як у 1990 році показник вирощування великої рогатої худоби становив 50,
8, свиней – 34,0, овець і кіз – 0,7, птиці – 13,0 відсотка.
Виходячи з тенденції катастрофічного погіршення показників розвитку галузей скотарства, свинарства і вівчарства, акцентую увагу на тому, що робити ставку лише на розвиток галузі птахівництва – це глибоко помилкова орієнтація. Тим більше, що вплив місцевих органів влади на розвиток галузі нульовий. Тому і не дивно, що після 2011 року з`явилась тривожна тенденція: розпочався щорічний спад поголів`я птиці і обсягів її вирощування: якщо на початок 2011 року птиці нараховувалось 27019 тис. голів і протягом року було вирощено 377,7 тис. т привісу, то на початок 2016 року поголів`я птиці налічувалось лише 23749 тис. голів і вирощено її 349,3 тис.т або відповідно на 12,1 і 7,5 відсотка менше.
Отже, якщо терміново не вжити конкретних заходів по різкому збільшенню поголів`я великої рогатої худоби, свиней, овець, інших видів тварин, то по виробництву тваринницької продукції область в найближчі роки може, образно кажучи, залишитись на задвірках.
Станом на 1 липня 2014 року в області діяло 1925 сільгосппідприємств,
з яких лише 374 (19,4%) займалися тваринництвом. Але, тільки 190 з них мали велику рогату худобу, у т.ч. 181 – мало поголів`я корів і 203 – поголів`я свиней. Тут криється великий резерв у нарощуванні поголів`я тварин, збільшенні виробництва м`яса і молока.
Треба поставити завдання: у сільгосппідприємствах області на 100 га сільськогосподарських угідь мати 70 голів великої рогатої худоби, у т.ч. корів – 20 гол, овець – 18 гол., свиней на 100 га ріллі – 70 голів.
Така щільність поголів`я тварин на стогектарну площу сприятиме не тільки постійному зростанню виробництва різноманітної продукції тваринництва, але і забезпеченню потреби галузі рослинництва в органічних добривах.
Слід відмітити, що кількість збиткових сільгосппідприємств у 2010-2014 роках була досить значною і сягала в межах 15,7-30,0 відсотка. У 2014 році лише у Звенигородському і Христинівському районах не було збиткових підприємств. Прикро, що кожне 5-те підприємство одержало збитки від реалізації зернових і зернобобових культур, у т.ч. кожне 4-те – від реалізації зерна кукурудзи, кожне 3-тє – від реалізації ячменю,
кожне 7-ме – від реалізації пшениці.
В ніяке порівняння не йде рівень рентабельності сільськогосподарської продукції з чорноземів Чорнобаївського району -5,5 відсотка (найнижчий рівень серед сільгосппідприємств області), з рівнем рентабельності сільськогосподарської продукції – 9,1, образно кажучи, з піщаних земель і пагорбів Чигиринського району. У Чорнобаївському районі майже половина господарств (17 з 36) отримали збитки від реалізації зерна; 26,7 відсотка (8 з 30) – від реалізації пшениці; кожне п`яте – від реалізації жита, кожне третє – від реалізації кукурудзи, кожне четверте – від реалізації ячменю, кожне третє – від реалізації вівса, кожне шосте (5 з 29) – від реалізації насіння соняшнику, половина (8 з 16) – від реалізації сої; 30 відсотків (3 з 10) – від реалізації ріпаку, майже половина (10 з 22) – від реалізації молока.
В той час, у Чигиринському районі лише 28,6 відсотка підприємств отримали збитки від реалізації зерна, тобто на 21,4 відсотка менше, ніж в Чорнобаївському районі. Менший відсоток підприємств, які отримали збитки, від реалізації зерна кукурудзи,
насіння соняшнику, сої, ріпаку, взагалі відсутні збиткові підприємства від реалізації пшениці. І це тоді, коли у Чигиринському районі урожайність зернових культур менша на 3,3 ц/га, у т.ч. пшениці – на 6,1, кукурудзи – на 3,6, ячменю на – 1,0, гороху – на 5,0, вівса – на 16,6 ц/га. Урожайність ріпаку нижча на 2,8, овочів – на 64,8 ц/га. Нижчий надій молока від корови на 1678 кг, менші середньодобові прирости великої рогатої худоби і свиней відповідно на 377 і 135 грамів.
Ще гірші результати маємо від реалізації тваринницької продукції. 82,3 відсотка підприємств отримали збитки від реалізації великої рогатої худоби на м`ясо, 65,2 відсотка – від реалізації свиней і овець; 37,5 відсотка – від реалізації птиці; 50,0 відсотка – від реалізації яєць; 32,1 відсотка – від реалізації молока; 41,4 відсотка – від реалізації меду, 25,0 відсотка – від реалізації риби.
Не важко підрахувати, які значні суми коштів не добирають підприємства, в яких урожайність, продуктивність тварин, собівартість та реалізаційна ціна нижча середньообласних показників. Візмем Чорнобаївський район де,
як відомо, з 31 підприємства, які вирощували кукурудзу на зерно, більше половини отримали збитки. Рентабельність виробництва зерна кукурудзи склала аж 1,6 відсотка!!! По області – 34,2 відсотка. Якби підприємства Чорнобаївського району досягли середньообласної урожайності кукурудзи 70,7ц/га, собівартості – 135,68грн та реалізаційної ціни 182,09грн, то додатково отримали б біля 800 тис. грн.
Ще далеко не всі керівники ( орендатори земель) вболівають за ріст заробітної плати своїх працівників та розвиток інфраструктури села.
У 2014 році прибутки сільськогосподарських підприємств склали майже 2,4 млрд. грн. проти 811 млн. грн. у 2010 році, тобто збільшились майже у 3 рази. Не дивлячись на це, витрати на оплату праці зросли лише в 1,69 раза, а на соціальні заходи – в 1,7 раза. Якщо в 2010 році рівень відрахувань на оплату праці був 7,85 відсотка, а на соціальні заходи – 2,87 відсотка, то у 2014 році вони зменшилися і склали відповідно 7,40 і 2,73 відсотка. І це тоді, коли рівень заробітної плати на селі і так не забезпечує нормального відтворення робочої сили.
Спостерігається значна невідповідність ціни робочої сили і вартість життя, а інфраструктура населених пунктів не витримує жодної критики.
В ряді районів ці показники ще більш невиправдано низькі. Так, у Монастирищенському районі витрати на оплату праці склали лише 3,09 відсотка, Канівському – 3,69, Драбівському – 4,64, Жашківському – 5,06, тоді як у Христинівському районі – 11,22, Чигиринському – 10,8. Витрати на соціальні заходи у Монастирищенському районі склали 1,14 відсотка, Канівському – 1,38, Драбівському – 1,74, Шполянському – 1,91, Жашківському – 1,93. Разом з тим, у бідному Чигиринському районі вони становлять 3,92 відсотка, Христинівському – 4,0, Золотоніському – 3,46, Звенигородському – 3,45.
Внаслідок такого безвідповідального відношення до соціально-економічного розвитку сільських населених пунктів, сільські громади і екосистеми руйнуються і деградують, а витрати по їх відродженню в подальшому ляжуть на плечі майбутніх поколінь.
Соціально-демографічний стан села нині не можна характеризувати не інакше, як кризовий. Сьогодні значна частина населених пунктів перебуває за межею демографічного самовідтворення,
села дедалі дрібнішають. У 2002-2015 роках сільське населення щорічно скорочувалося на 8,3 тис. чоловік. У 2015 році у середньому в одному селі проживало 662 людини, тоді як у 2001 році – 793.
У сільгосппідприємствах області надзвичайно повільно впроваджуються біологічні методи захисту рослин від шкідників, хвороб і бур`янів. Натомість невиправдано збільшується внесення пестицидів. В середньому у 2014-2015 роках було використано 2415 тонн, тоді як у 2009 році їх було внесено 1527 тонн.
І не треба посилатися на те, що у нас демократія, що сьогодні керівник сам вирішує як йому господарювати. Але ж демократія у нашій країні виступає у двох ролях: як анархія для обраних і як диктатура для тих, хто їх вже обрав.
Тому не треба зважати на недолугі закони про те, що влада не має права втручатися у діяльність підприємства (це при умові якщо діяльність підприємства направлена на користь народу і держави), а якщо, у нашому випадку, приносить шкоду, то зобов`язана таку діяльність припинити.
Екологічно необґрунтоване ведення сільськогосподарського виробництва призвело до значних втрат гумусового шару грунту,
розвитку ерозійних процесів, збільшення площ кислих і засолених грунтів, зменшення вмісту поживних речовин та корисної мікрофлори, забруднення залишками пестицидів, важкими металами, радіонуклідами.
За даними Черкаської філії ДУ «Держгрунтохорони» у 2009-2013 роках середній вміст гумусу в грунтах Черкащини становив 3,05 відсотка, проти 3,27 відсотка у 1981-1985 роках і 3,11 відсотка у 2007-2011 роках. У 10 районах його вміст менше трьох відсотків. У Канівському, Корсунь-Шевченківському, Чигиринському районах вміст гумусу – 2,27-2,30 відсотка. Найбільші втрати гумусу в останні роки допустили господарства Жашківського, Чорнобаївського, Лисянського, Смілянського районів.
Сьогодні 7,1 відсотка площ мають дуже низький вміст гумусу, 83,7 відсотка – середній вміст, і лише високий і дуже високий вміст 9,2 відсотка.
Разом з тим, згідно Кримінального кодексу України (розділ VIII, ст.254), за безгосподарське використання земель, якщо це спричинило тривале знищення або втрату їх родючості, такі господарі караються штрафом до 250 неоподаткованих мінімумів або обмеженням волі до двох років або займатися певною діяльністю на строк до 3-х років.
Цілком очевидно, що з застосуванням цієї статті ми вже давно запізнилися.
Як не дивно, але питання збереження земель сільськогосподарського призначення залишається поза увагою також і сільських, селищних та районних рад і Черкаської обласної ради.
Прийняття закону про добровільне об`єднання громад – це останній гвіздок, який забила влада в існування українського села.
Укрупнення громад призведе до подальшого відсторонення селян від засобів виробництва, перетворить їх у фактично найманих робітників, які все більше залежатимуть від системи, від реальних власників засобів виробництва. Об`єднання громад веде до дальшого погіршення становища в соціально-побутовій та культурно-освітній сферах села (закриття шкіл, клубів, бібліотек, ФАПів, лікарень тощо). Однак, згідно Концепції Ради Європи передбачається в Україні скорочення територіальних громад з 31 тисячі до 1,8 тисячі, а кількість районів – з 490 до 150.
Механічне укрупнення територіальних громад не призведе до автоматичної їхньої самодостатності, не вплине на якість послуг. Зміна статусу поселень, назви та вивісок не забезпечить жодних гарантій на здійснення місцевого самоврядування на якісному рівні.
На моє глибоке переконання, запропоновані «інновації» суперечать не лише формальним положенням Конституції, але і усій культурно-історичній традиції нашого народу. Латифундистам село не потрібне, їм потрібна лише сільськогосподарська продукція. І це чисто європейський підхід. В країнах Євросоюзу сільське господарство вже стало «каменем на шиї» у держави, так як висока вартість робочої сили робить його продукцію нерентабельною. Всі галузі аграрного сектору, окрім виноградарства, дотуються на 60 відсотків. Багато земель виводяться з обороту під лісові масиви.
На допомогу Європі і США прийшли українські аграрії, внаслідок чого українське село перетворилось у цех по виробництву обмеженого асортименту сільськогосподарської продукції. Це в першу чергу такі продукти як зерно кукурудзи, пшениця, насіння соняшнику, ріпаку, сої. Така політика призводить і вже частково призвела до безробіття, скорочення чисельності сільського населення і його деградації, а в кінцевому наслідку – до передачі земель України у власність латифундистів та іноземного капіталу.
Аргументація:
немає села, немає людей. І що характерно, такий трагічний кінець українського села (а отже і України), відкрито схвалюється Радою Європи.
Сьогодні, як не парадоксально звучить, «вбивцею» села є технічний прогрес у сільськогосподарському виробництві і бажання певної групи людей красиво жити.
Що буде завтра?
Чи зможуть латифундисти і фермери перебудуватися і врятувати Землю-годувальницю, чи зможуть відродити село – фундамент держави і колиску українського народу, чи зможуть нарешті подбати про добробут селян та забезпечити народ України високоякісними продуктами харчування? Гадаю, коментарі зайві.
Сьогодні лише самі селяни можуть врятувати своє село. Таким чином, виходячи з трагічного соціально-економічного стану села та безперспективності у збереженні земель сільськогосподарського призначення у власності українського народу і держави Україна, пропоную безвідкладно розглянути питання адміністративно-територіальної реформи на селі. З цією метою прийняти Закон «Про об`єднання фінансових і матеріальних ресурсів територіальних громад». У цьому зв`язку пропоную на базі земельних і майнових паїв селян та земель запасу створити у кожному населеному пункті області народне акціонерне сільськогосподарське підприємство закритого типу.
Світова практика показує на їхні переваги перед аналогічними приватними підприємствами і на їх здатність вирішувати ті кричущі проблеми, які не під силу приватникам. Це – скорочення безробіття, ліквідація зубожіння, оздоровлення духовного і морального життя тощо.
Сьогоднішня концепція реформування на селі передбачає, що фінансову основу здійснення органами місцевого самоврядування власних повноважень складають податки і збори. Це глибоко помилкова концепція. Фінансовою основою територіальних громад для здійснення своїх повноважень повинна стати земля сільськогосподарського призначення і, в першу чергу, великотоварне сільськогосподарське виробництво. В такому випадку земля для громади, образно кажучи, виступає у ролі друкарського станка, що друкує гроші. Тільки в такому випадку будуть збережені наші поки що родючі чорноземи і будуть збережені наші чудові українські села, а народу України буде гарантована продовольча безпека у вигляді різноманітної високоякісної продукції.
Редакція нашого видання, як і автор документу сподіваються, що обласна влада і Кабмін відреагують на ситуацію і принаймні спробують щось змінити. Адже українці і земля, як доводила вся українська культура, – нероздільні, бо саме наші “сірі воли” та споконвічні землероби і крутять колесо світової історії…
