Володимир Педько - бізнесмен, спортсмен, вихователь у таборі для дітей і досі холостий 33-річний черкасець. Своє наповнене подіями життя чоловік поєднує ще й із Православною Церквою України, де він - ієрей черкаської єпархії.
Чому амбітний юнак обрав життя з обмеженнями, святкує нехристиянський Новий рік і як засинає під час служби - він розповів журналістам “Про все”.
Володимир Педько - священник, який стрибав із парашутом, зробив собі татуювання, грає на гітарі і мріє зробити домашнім улюбленцем вовка.
- Чому молодий і амбітний юнак вирішив стати церковним служителем?
- Вперше я з церквою познайомився у 14 років, коли прийшов у табір “Пласт”. У ньому був позаконфесійний предмет “духовне виховання”, в якому потрібно розвиватись у своїй вірі. І там я на свою голову заявив, що православний.
Довелося ходити на службу кожну неділю і десь до 16 років це відбувалося через силу. А потім вирішив у ньому детальніше розібратися. Потрапив у середовище віруючих, яке вибивалося зі стереотипних шаблонів. Зрозумів, що церква - це круто, а не те, до чого ми звикли. І з часом лишився “у системі”,
щоб показать іншим прихований бік християнства і змінити церкву зсередини.
- Під час служінь у вас виникали гріховні думки?
- Звісно. Набагато рідше виходить молитися нормально, не думаючи ні про що, ніж навпаки. У нас служба триває дві години і весь час концентрувати увагу неможливо. Інколи я навіть засинав на кілька секунд на службі. І це все вибиває з налаштування до молитви. А все, що вибиває із налаштування і не потрапляє в ціль, - це гріх.
Якщо я йду готувати сніданок і відволікаюсь від нього на перегляд кінофільму, то це вже є гріх (у повсякденному, а не духовному плані). Тому що прийняв одне рішення, а потім порушив його і зробив інше.
- Якщо священнику зізналися у вбивстві, він може піти в поліцію й розповісти це?
- Якщо людина покаялася у вбивстві, то таїнство відбулося. Священнослужитель нічого не має права розповідати. Хоча я ж можу щотижня когось убивать і каяться.
Але в церкві є епітимія - покаяння з визначеною кількістю поклонів і молитов, які повинні налаштувати людину на правильні думки. І насамперед священник має так вплинути на людину, щоб вона зізналася у скоєному правоохоронцям.
Якщо він цього не зробить, то стане співучасником злочину, бо приховав інформацію. І коли йтиме суд, священника потрібно засудити так само, як і вбивцю.
Тому якщо священник не зміг зробити так, щоб людина зізналася у скоєному, то повинен піти в поліцію і взяти відповідальність на себе. Це буде правильно.
- Про що сповідуються діти?
- Інколи трапляються випадки, коли дорослі формують у дітей неправильне розуміння, що таке гріх. Тоді діти приходять і каються у тому, що списували на уроках або не слухалися батьків. Доводиться їх зупиняти під час сповіді.
Тут важливо розуміти: якщо дитина не вважає за гріх якийсь вчинок - отже, це не гріх для неї. І те, що батьки нав'язують своє бачення гріха, для молодшого покоління не має жодного значення. Натомість воно формує неправильне розуміння віри у дітей.
- Священники отримують задоволення від того, що їм сповідаються?
- Інколи священники вводять людей у ще більший гріх, особливо молодих. Тому що церковні служителі обмежують себе в житті й через це у них рве дах - вони більше “докопуються” і усолоджуються гріхами інших.
Миряни ж зобов'язані розповідати,
якщо під час сповіді щось відбувалося “не так”. Тому що через створений культ священників до них ставляться як до ідолів. Через це виникає багато проблем.
- Люди зраджують лише тілом?
- Якщо ми думаємо про щось гріховне, значить уже грішимо. Якщо подумали, що хочемо когось убити чи зайнятися з кимось с*ксом, - значить, ми вже це зробили. І зраджує навіть той, хто лише думає про цей вчинок.
- Одностатеві стосунки - гріх?
- Я не хочу цього казати, бо щоб не було написано під цими словами - на нього вже буде накладений певний відтінок. Фанатики і віруючі скажуть: “Слава Богу, він сказав, що це гріх” і житимуть далі у своїй ілюзії. А гомосексуальні люди чи ті, хто має такий досвід, відшугнуться від церкви.
Одностатеві стосунки - не більший гріх, ніж будь-які інші. Він не виділяється з рангу інших гріхів - це те ж саме, що не постити, зрадити дружині, розлучитися чи не молитися за рідних.
- Алкоголь, сигарети та наркотики - що церква забороняє, а що вітає?
- Вживання всіх психотропних речовин церква засуджує. Є відступ щодо наркотичних речовин через причини його вживання - якщо у медичних цілях,
то використовувати такі речовини можна.
Однак незважаючи на те, що алкоголь також психотропний, жорсткої заборони на нього немає. Алкоголізм - церковна проблема. Бо до нього ставляться настільки поблажливо, що він скрізь - на храмових святах, поминках і хрестинах тощо.
Куріння ж навпаки - під забороною. І на скількох похоронах я був - жодного разу не бачив, щоб там курили - лише напиваються. А краще б цигарку палили.
- Християнський похорон - лише траурний?
- По божому вченню священник повинен приходити на похорон у білому облаченні. Але зазвичай священники намагаються одягатися нейтрально - у рясу жовтого кольору.
Мертвеця також повинні одягати у все біле, а в ідеалі - обгорнути у крижму. Траурний одяг на похороні взагалі заборонений.
Насправді у світосприйнятті християнина у смерті немає нічого поганого, бо людина йде до Бога. Однак у теорії ми з цим погоджуємося, а коли доходимо до практики, то слова “давайте відсвяткуємо похорон вашої мами” звучить дуже дивно. Хоча смерті святих Церква святкує.
- Чи православно правильно святкувати Новий рік?
- Я виступаю за те,
щоб не було подвійних стандартів. Якщо ми відкидаємо святкування мирських подій і визнаємо, що це не християнське свято, то повинні відкидати і скорботні періоди. Тобто день вшанування героїв АТО і День пам'яті заморених голодом не стосуються моєї віри, а отже я не повинен скорбити разом із усією країною. І тут питання до мого психологічного здоров'я: як я можу не переживати за те, що сталося з Небесною сотнею? І чи можу я взагалі називатися християнином, якщо разом зі своїм народом не скорблю?
Тому якщо хтось не визнає державні свята та традиції, то нехай і від скорботних моментів відмовиться.
Я ж відсвяткував Новий рік декілька років тому в ополонці: пірнув у воду під бій курантів в одному році, а винирнув у наступному. А цей Новий рік ми з друзями відсвяткували у горах під Говерлою, коли снігу було по пояс.
- Люди звикли, що священники ходять у рясі. Але ви надягаєте й абсолютно мирський одяг - джинси, шорти і футболки. Чому?
- Я скрізь за практику і логічний підхід. Церковний одяг має використовуватися для конкретних цілей і мети. Якщо я піду в церковній рясі у клуб танцювати,
це буде неадекватно. Багато священників мають радикальну думку, що скрізь мають з'являтися у рясі. Але чим частіше ми будемо знімати підрясники - тим ближчими будемо до людей.
Однак підрясники - це спідній одяг священників. Зверху для служінь потрібно надягати рясу. Зайти до патріарха у підряснику - це те саме, що заявитися до Президента у трусах.
- Позацерковне життя: хто ви, коли виходите з храму Кирила і Мефодія УПЦ?
- У мене є бізнес - влаштування таборів і походів із дітьми та дорослими. Є собака Хантер, про якого я дуже давно мріяв і який зі мною всюди - у горах, на прогулянках і в таборах. Звісно, що є сім'я та друзі. Зараз я навчаюсь у духовній академії, а в майбутньому планую здобути вищу освіту психолога чи філософа. Вмію грати на гітарі, стрибав із парашутом, здобув категорію у спорті. Нещодавно зробив собі татуювання вовка і мрію про такого справжнього. Але це далека мрія - на той період, коли у мене буде 100 гектарів свого лісу й території.
Неможливо бути християнином, якщо ти не ведеш поза церквою справжнього людського життя. Це християнське середовище мимоволі робить із себе секту і поглинає священників і віруючих, які там ховаються від справжнього світу.
Моє особисте життя не менш важливе, ніж церковне.
Спілкувалася Аліна Євич