Він Чернігівець і він «Котик». Такий позивний має військовий Віталій, що добровільно пішов захищати Україну ще в 2014 році й продовжує робити це нині. Говоримо з ним про бойовий шлях і про дрони. Про те, як важке поранення, що могло б зламати пересічну людину, він використав щоби стати ще сильніше та ефективніше на полі бою.
Говоримо про роботу з FPV-дронами та неочевидні нюанси, з якими доведеться зіштовхнутися тим, хто вирішив стати пілотом.
Віталій, розкажіть, як ви потрапили до армії? На скільки знаю, це було ще в перший рік війни.
Орієнтовно осінь 2014 року. Цьому передувала певна історія. Коли почався Крим, я подав документи до одного з елітних підрозділів. І поки там розглядали мою кандидатуру, ми з командою їздили по різних частинах, полігонах, на Схід і викладали там медицину. Саме тоді стандарти тактичної медицині тільки починали впроваджувати.
Потім мені прийшла відмова з того підрозділу, куди спершу подавався. А оскільки не хотів більше чекати, то, перебуваючи у відрядженні, заїхав дорогою назад в одну з частин, взяв відношення, повернувся додому і вже поїхав служити.
Так потрапив до складу військ спеціального призначення.
Що вас, на той момент цивільну людину, найбільше мотивувало піти до війська? Адже тоді, коли все тільки почалося в 2014 році ще багато-хто не розумів навіть що відбувається.
У мене є певне розуміння, що таке держава, її ознаки та що таке особиста відповідальність в цій структурі. Ознаки держави – це її територія, кордони, мова тощо. І коли щось із цього порушується, відповідно маємо щось із цим робити.
Тож, коли вже почалося відкрите зазіхання на нашу територію, то іншого вибору не було. Я виходжу з того, що особиста відповідальність, вона не закінчується межами твоєї квартири, машини, твоєї власності. А простягається куди далі – на твій двір, твоє місто, твою Батьківщину. І вона має свої кордони, і за них ти також несеш відповідальність. Тому коли твоїй країні щось загрожує, намагаються забрати її частину, ти маєш щось із цим робити. Не осторонь стояти та дивитися, як це відбувається, а діяти.
І друге, скажімо так, що це буремні історичні події. То хочеться в них брати участь, творити історію. (посміхається – п.
а.)
Ви вже казали, що проводили тренінги для військових, тобто були знайомі з армією. Та чи було щось таке, що стало неочікуваним?
Напевно, що найбільше мене здивувало коли я прийшов у армію, то це розрив у поглядах. Ми живемо у суспільстві й зазвичай формуємо довкола себе певне оточення, яке більш-менш співпадає з нашим баченням світу. І коли я прийшов сюди, то побачив, що до цього не розумів взагалі, чим насправді живе країна. Десь місяць вирівнював свій світогляд.
Різниця цінностей в тому, що в цивільному житті комусь важливо, який в тебе телефон чи машина, а тут важливо, як влучно ти стріляєш й за який час можеш пробігти 3 кілометри. До цього потрібно трохи звикнути.
А також буває таке, що в цивільному житті, тобі може щось не подобатися, можеш не поділяти чужих поглядів і у тебе є вибір чи взаємодіяти з цими людьми чи ні. В армії ж тобі доводиться працювати з людиною незалежно від того, подобається вона тобі чи ні. Вам часто доводиться разом виконувати завдання з ризиком для життя. І це багато-чому вчить. Зокрема, навчаєшся швидше адоптуватися.
Повертаючись безпосередньо до служби. Коли ви потрапили до ЗСУ, як далі розвивалися події? Якісь цікаві чи неординарні події, можете пригадати?
Після того,
як потрапив до частини, ми одразу поїхали на Схід Були там понад півроку, потім – ротації. Пару місяців відновлення, злагодження й знову працювати.
З «виходів» мало-що можна пригадати, бо події кожен раз нашаровуються й перекривають спогади, про попередні.Згодом, ближче до 2019 року, мені надійшла пропозиція перейти в інший структурний підрозділ. Прийняв її та після короткої перерви прийшов вже туди, де проходжу служу й зараз.
Після повномасштабного вторгнення, який шлях пройшов ваш підрозділ і чим саме ви займалися в ньому?
Спочатку в 22-му році ми брали участь у Київській кампанії, потім Херсонщина, потім інші напрями. Мабуть, простіше сказати, де ми не були. Бо виконували завдання майже по всій лінії фронту. Був і тривалий період під Бахмутом. Зараз працюємо на інших напрямках.
В підрозділі я боєць, а також відповідаю за медицину. Це значить, що як тільки хтось отримує поранення, то тоді я включаюся першим номером, займаюся наданням допомоги та підтримки пораненого до етапу евакуації.
Взагалі ж ми в підрозділі тренуємося так, що в нас кожен може здійснювати всі функції,
необхідні для виконання завдань. Звісно хтось в чомусь краще за інших розбирається – там і працює першим номером, а також ділиться своїми навичками з командою.
Завдяки такому підходу, ми досить автономні і можемо працювати на будь-якому віддаленні.
На скільки знаю, ви отримали важке поранення але все одно повернулися на фронт?
Так влітку 2023-го року я отримав поранення, через яке чотири місяці був прикутий до ліжка, стояло питання чи буду я взагалі ходити. Була купа операцій і зараз вже кілька місяців проходжу реабілітацію. Якщо не займатися, то стан одразу відкочується назад, до моменту, як тільки-но починав ходити. Ось останні два місяці більш-менш рухаюся. Загалом цікавий досвід – у дорослому віці заново вчитися ходити.
Тобто ви перебуваючи на реабілітації, повернулися в підрозділ і виконуєте бойові завдання?!
Так.
Після таких поранень важко повертатися у стрій. Що вас мотивувало?
Ще в 2014-2015 роках, я все чекав той момент, щоби ми закінчили цю війну на наших умовах і я продовжив займатися своїми справами. І зараз я хочу пришвидшити цей процес. Бо я не планував бути військовим в плані професії й маю купу планів на життя,
котрі чекають.
А якщо зараз про це говорити, то маю певні компетенції з багатьох військових дисциплін. Я ефективний на полі бою. І чим більше професійних військових воює, тим швидше ми зможемо перемогти.Також це економить час на навчанні молодих солдат. Що маю на увазі: наприклад, нас таких от 10 підготовлених бійців, яким не потрібно нічого пояснювати. Потрібно просто поставити задачу і ми будемо її реалізовувати, маючи досвід, компетенції, навички.
А за цей час підготуються бійці, які зможуть зайти нам на ротацію, або ж замінять нас, якщо станеться щось погане.
А як ви прийшли до того, щоби стати ще й пілотом FPV-дронів?
Коли був прикутий до ліжка в лікарні, в мене була купа часу, щоби цю тему вивчити та вдосконалити. Тоді й почав вивчати, як керувати дроном. Вчився літати в симуляторі. Вивчав технічні аспекти, як там все працює. Вибирався на задній двір у лікарні й там літав на маленькому дроні. Перший повністю розбив, другий, навчальний, ще сподіваюся колись відремонтувати. (посміхається – п.а.)
В нашому підрозділі ми вже на той час активно застосовували ударні дрони.
Було багато напрацювань і була потреба в тому, щоби були додаткові пілоти чи всі могли більш-менш літати. Скажімо, це не основний засіб ураження для нас, проте на напрямках, де ми працювали на той момент він був дуже ефективний, тому дуже активно використовувався.
І перебуваючи на ротаціях не завжди є час і сили навчатися літати, адже потрібно відпочити й підготуватися до наступного виїзду. А з пораненням я, так би мовити, просто цей гештальт закрив.
Побутує така думка, що нині війна перетворилася вже на війну дронів. Чи це так, на вашу думку?
Екіпажів стало в рази більше. Можна сказати, що вже тільки ледачий не літає. Жартуємо в підрозділі, що це вже не війна, а змагання гуртків авіамоделістів.
На скільки безпечна чи небезпечна професія FPV-пілота зараз в армії?
Загалом, щодо того, де безпечніше – це відносне поняття. Пілоти FPV-дронів знаходяться, найчастіше, хоч і на невеликому, але віддаленні, порівняно з передовими позиціями. Артилерія туди працює менше, але тим не менш працює.
Якщо порівнювати з перебуванням на нулі, це безпечне заняття, а порівняно з роботою в штабі – небезпечне.
Та слід пам’ятати, що це війна, а війна – взагалі небезпечна річ, і прилітає усюди, навіть, якщо вважаєш місце максимально безпечним. Було таке, що ми працювали на нулі, а прилетіло в команду, яка була на евакуації та стояла в умовно безпечному місці.
Якісь додаткові заходи, щоби убезпечити себе, саме пілотами дронів вживаються?
Так, є, як прості засоби, так і більш серйозні. Багато залежить від ставлення до своєї роботи. Коли команда професійна, то вони не будуть літати з очевидних позицій, пропрацюють всі можливі варіанти, хто і звідки може по ним вдарити, ховаються більш старанно. Ну, наприклад, якщо стоїть самотня висотка, а поруч все низьке, то очевидно, що саме там зручніше поставити обладнання, робити пуск. Тому найвірогідніше, ворог саме туди й вдарить.
Звісно, у всіх вже склалися свої напрацювання, як і що робити в процесі виконання завдань. Наш підрозділ, наприклад, любить працювати в комфорті, «по-багатому». Тому свою хованку облаштовуємо відповідно: можемо килим притягнути, можемо навіть на верхні поверхи затягти диван чи крісла. Зручно має бути.
(посміхається – п.а.)Однак, якщо ми хоча би припускаємо, що нашу позицію виявили, то ми її одразу покидаємо. Будь-який ризик має бути виправданим.
Повертаючись саме до питання FPV-дронів, чи є, на вашу думку, дефіцит цього обладнання на фронті?
Саме наша команда доволі медійна. І, що головне, ми даємо високий результат при використанні дронів. То у нас як такої проблеми немає – нас підтримують. Дрони постачають і фонди, і окремі волонтери, і командування дає, та й самі, що потрібно, купуємо.
На скільки можу бачити, якщо якийсь підрозділ ефективний, знищує по 10 одиниць техніки на день, то його намагаються підтримувати і керівництво, і фонди.
Проте, дронів загалом, як і будь-якого ефективного засобу ураження багато не буває. Тож вони потрібні. І велике дякую тим, хто їх постачає.
З досвіду використання FPV-дронів, про якісь підводні камені можете розповісти? Про неочевидні на перший погляд речі.
Багато-хто думає, що процес цей простий: вивчився літати в симуляторі, попрактикувався трохи і вже вражаєш цілі. Звісно, це важливі етапи, але не всі. Далеко не всі. Окрім того,
що вмієш літати, ще ти повинен вміти маскуватися, вміти «зняти» погоду, розібратися з мапою висот, знати, як налаштувати роботу команди, усунити технічні несправності. Бо пілот – це лише частина механізму, адже працює штурман, працює евакуація, група спостереження (ті, хто літає на «мавіках» і підсвічує цілі). Це командна робота.
Потрібно розуміти, як обійти РЕБ ворога, щоби твій сигнал не перехопили. Слід розуміти, як влаштувати полювання на ціль, як їх знайти і не виявити себе. Ти ж не полетиш на дроні в нікуди бо він має певні обмеження по ресурсу.
Потрібно добре розбиратися в технічній частині, вміти налаштовувати дрони…
Тобто вони йдуть не налаштовані?
Тут проблемою є те, що дрони загалом не стандартизовані – у кожного виробника вони різні. Якщо вони не зроблені конкретно під вас, то можуть бути відмінності в налаштуваннях. Відповідно маєш вміти адаптувати їх до своїх потреб. Та, навіть, якщо вони зроблені під ваші вимоги, все одно потрібно перевірити, підключити, налаштувати, підключити ретранслятори тощо. І кожен, хто планує бути пілотом FPV-дрона, має розуміти,
що на підготовку обладнання йде купа часу. І цьому потрібно вчитися.
Виникає логічне питання: а де цьому навчатися, де брати інформацію?
По-перше, багато інформації є у відкритому доступі. Наприклад, у тому ж Телеграмі є канал M2FPV.info. Там можна брати інформацію, задавати питання. Є купа відео на Ютубі. Також є курси на українській платформі Prometheus. Там потрібно буде авторизуватися через Дію. По-друге, є школи, де навчають всім технічним аспектам. А також можна шукати тих, хто вже літає та ділитися досвідом.
Багато-хто з нас вчився на досвіді побратимів. Дали тобі контролер спробувати, показали, як керувати. А далі сідаєш, пробуєш, щось виходить, щось ні. Тоді розбираєшся, шукаєш інформацію, ідеш до тих, хто розбирається краще, питаєш у них.
Коли застосування FPV-дронів тільки набирало обертів і особливо не було інформації, ми їздили, з одного кінця країни в інший, бо там була людина, котра знала якийсь нюанс і могла його пояснити, показати. Потім збиралися та їхали в інше місто – працювати з іншою командою, котра застосовує цей засіб ураження. Дивишся,
як у них там все організовано, переймаєш досвід. І, звісно, ми також ділимося інформацією. До нас постійно приїжджає багато команд.
Нічого в таємниці не тримаємо, показуємо всім, хто приїжджає, як працюємо. Команди з нами прямо на завдання виїжджають там на день чи на кілька, переймають досвід.
А так, з інженерної складової, наприклад, для тих, хто хоче розбиратися, як все в дронах влаштовано, як має працювати тощо, а також для цивільних, хто хоче допомагати, збираючи FPV, можу порадити курси у команди Victory Drones.
Дякую, думаю, не всі знали про такий ресурс. І на завершення ще таке питання: чи не зменшують потребу в «мавіках» FPV-дрони? Чи вони ще потрібні?
Важливі й ті й інші. FPV – це ударний дрон. І вони відносно дешеві та ефективні. А «мавіком», переважно, здійснюється розвідка, спостереження, з нього робиться підтвердження ураження противника FPV-ішками. Тож, зараз всі дрони важливі.
Хочете швидше дізнаватися про найцікавіші і найважливіші новини?
Приєднуйтесь до наших каналів:
- в TELEGRAM
- у VIBER
- в INSTAGRAM
Тут тільки найактульніші відео, новини та історії Чернігова!
