П’ятилітній Дмитрик, для солідності начепивши «метелика» свого друга Володі, спритно виліз у чернігівському дитсадку «Золота жабка» на стілець і прочитав маленькій Ганці свій черговий поетичний шедевр: — Ганка — дранка кучерява, у валізі ночувала… — Хіба це вірш? Дражнилка якась! — образилася дівчинка. — Та й не кучерява я. Це Нюта у нас кучерява, от їй і розказуй! — Та я не проти, але Нюта з дранкою чомусь ніяк римуватися не хоче. От якби вона була не Нютою, а чимось таким… — А пам’ятаєте, раніше Нюту по-іншому звали, — ностальгійно зітхнув Дмитрик, і всі поринули у спогади. Дуже-дуже давно, ще торік, Нюта навіть не здогадувалася про те, що вона — Нюта. Тато називав її Анчуткою, і всіх це ім’я цілком задовольняло, поки до рук Володі не потрапила дуже товста й розумна книга. Саме з неї він дізнався, що Анчутка — це зовсім не ім’я, а назва злого капосного бісеняти, яке живе на болоті й робить різноманітну шкоду. «Треба рятувати дівча!» — вирішив Вова і того ж вечора, підійшовши до тата Анчутки, запропонував оторопілому чоловікові поговорити як мужчина з мужчиною про подальшу долю його доньки,
поділився вичитаними відомостями та ще й додав: — Ім’я дуже впливає на життя людини, тому я боюся, що дуже скоро Анчутка перетвориться на чортика і справді перебереться на болото. — Ну раз така справа, — усміхнувся татусь, — то нехай вона сама собі ім’я вибере! Ось так у дитсадку «Золота жабка» і з’явилася Нюта… — Авжеж, наша Нюта — дівчинка особлива, — погодився Володя, — з чим заманеться її не заримуєш! — А міг би такий вірш вийти… — мало не плакав досі не визнаний поет Дмитрик. — Це нічого, що я не римуюся, — спустилася з каната розчулена Нюта, — зате я у валізі запросто спати можу, хоч усю ніч, тільки правильно згрупуватися треба! — Так, якщо хтось шукає пригоди на свою голову, — розвинув тему Олексійко, — то йому обов’язково потрібна велика валіза. Бо тільки у валізі можна нормально виспатися, коли пірати почнуть стріляти з гармат… — Якщо красива дівчинка збирається на море, вона завжди придумає, чим напхати свої валізи, щоб вони стали по-справжньому важкими, — підмітила Ганка. — І, звичайно ж, вона завжди знайде хлопчика, котрий із задоволенням ці валізи на собі тягатиме. — У валізі можна возити морських свинок, тільки дірочки скрізь треба зробити, — пожвавішав Дмитрик. — А я мрію про ті щасливі часи, коли у мене будуть повні валізи грошей, щоб я міг купити собі власний дитсадок, — повідомив Вова. — А потім, як виросту, побудую власне місто і стану там губернатором. Ірина КУЛАКОВСЬКА, Сергій КВІТНИЦЬКИЙ
