Два дні тому охорона народного депутата Атрошенка у приміщенні чернігівської обласної філармонії спершу «уклала» на підлогу, а потім винесла на вулицю місцевого журналіста Владислава Савенка. Винесла як Свирида Петровича Голохвастова в заключних кадрах відомого фільму. Ми про те писали -- «Наших б’ють або «Небезпечний» палець Савенка». Який же ж після того учинився ґвалт! Понад сотня, напевно, сайтів, і навіть солідних, всеукраїнських, «обсмоктували» два дні ту наругу над журналістом. Один тутешній громадський діяч, яких тепер -- ніби реп’яхів на блудливому псові, кинув клич через Фейсбук, щоби вся пресова спільнота, все громадянське суспільство в Чернігові зібралося уже в понеділок біля міліції, аби вимагати справедливого і суворого розслідування… І ось – понеділок. Зірвався туди і я, як причумлений! Біжу, запізнююсь, як же ж не підтримати колегу, коли вільну пресу товчуть, утискають свободу слова?! Прибіг. І шо я бачу?! Пятеро-шестеро журналістів з відеокамерами, прес-секретар міліцейський щось плутано пояснює – «будемо розбиратися», «чекаємо результатів судово-медичної експертизи» -- і ні тобі того фейсбучного громадського діяча,
що «гнав пургу», ні самого Савенка, якого я прибіг захищати і з яким так поспішав солідаризуватися. Постояв я зі своєю солідарністю навпроти міської міліцейської контори, понасолоджувався чудовим днем із Божим теплом і сонечком раптовим, і відчув себе євреєм. Тим совєцьким євреєм, якого знайшли уже після, так званого, ПМЖ, десь у Хайфі, і настирливо пропонували йому щиру допомогу в побудові комунізму. А він каже: «Ну, навіщо мені тут, у цій маленькій країні, так много вашого щастья?!». Розумієте?! А ще, у контексті тієї наруги над журналістом, того несамовитого ґвалту, що здійнявся, а потім, як пробитий м’яч, здувся, на ум зринає коломийка, яку колись почув від однієї канадійки українського походження. Вона, заслужена артистка і вже літня жінка, без щонайменшого ніяковіння, ніби про нашого, зобидженого власть імущими, репортера тоді співала: Ой, на горі, на горі Є…в дятел сойку. Ой, не стільки тої є…і Скільки того зойку. Щось таке приблизно виходить і з тим нашим справедливим протестом та зовсім не солідарним його продовженням. Аркадій Папірусов, журналіст
