Нещодавно освітянські кола найпівнічнішого українського містечка на Десні накрила хвиля скандалу. Ображені батьки, діти яких навчаються в Новгород-Сіверській ЗОШ №2, привернули увагу громадськості до геть незадовільного стану будівлі початкової ланки школи. Терпець людей урвався через дірявий дах, крізь старезне покриття якого під час дощів у приміщення ллється вода.
Окрім проблемного даху, за живе батьків зачіпає й те, що навколо школи немає паркану, який би відгородив подвір’я від автодороги, собачих зграй та вільного доступу дітей до річки. А ще - геть діряві двері й далекий від респектабельного стан приміщення. Одним словом, за що не потягни - все рветься, адже капітального ремонту споруда не бачила з минулого століття!
Одна розгнівана мама з батьківського комітету 2-го класу (до речі, випускниця цієї школи), не приховуючи емоцій, виплеснула все, що накипіло на душі, на адресу міського начальства. Мовляв, зовсім пани від школи на Покров-щині відцуралися, годують лише обіцянками. Невже ЗОШ №2 зайва в системі міської освіти?!
Боротьба набрала обертів і через несправедливий,
за словами члена батьківського комітету, розподіл грошей на літній ремонт. Начебто Новгород-Сіверський міський відділ освіти виділив гімназії 20 тис. грн, а бідолашній «сирітці» на Покровщині - тільки 500(!) грн.
Забута школа
У Новгороді-Сіверському чотири загальноосвітні навчальні заклади - гімназія №1 ім. Б. Майстренка, Державна гімназія ім. К. Ушинського, ЗОШ N92 та школа-садок «Дзвіночок». Кожен із цих закладів є змістовною сторінкою великої освітянської історії Новгорода-Сіверського.
Однак наразі йдеться про школу, котра з певних причин залишається трішечки прихованою від загалу й дещо забутою посадовцями. Отож і розмова, як би комусь не щеміло, буде відвертою.
Дбати про Новгород-Сіверську загальноосвітню школу І-ІІІ ст. №2 варто, оскільки на противагу своїм посестрам-гімназіям вона переживає не найкращі часи. Давненько збігли роки, коли навчальний заклад приймав у свої обійми до 600 учнів! Тепер його відвідують 200 вихованців. Мабуть, за звичкою совдепівської епохи автоматично нівелював і рівень щоденної уваги місцевих чиновників до проблем ЗОШ №2. Прикро,
що долею школи переймаються тільки вчителі та батьки дітей.
Рідний дім
Серед місцевих жителів авторитет школи досить високий. Він формувався впродовж кількох поколінь. Наразі у закладі навчаються вже правнуки тих, хто вперше переступив її поріг у 1943 році. Учнівський, контингент на 90% складався з представників робітничих та селянських родин і незаможної інтелігенції. Випускники отримували хороші знання, їм прищеплювали навички працьовитості, поваги до людей та бажання здобувати освіту. Неабияка заслуга в цьому педагогів. Варто згадати тих, чиї імена золотими літерами викарбувані на сторінках часопису Новгород-Сіверського краю. Іван Іваницький був директором школи до перших днів окупації Новгорода-Сіверського фαшиcτами, Степан Санжара - педагог від Бога, талановитий публіцист, краєзнавець та музикант, Петро Пашков - знавець іноземних мов, учень Миколи Зерова, Іван Ошнек - завуч школи у 60-х - на початку 70-х років, заслужений вчитель України...
Новгород-Сіверська загальноосвітня школа №2 дала Україні низку талановитих особистостей. Серед них - найуспішніший дослідник «Слова о полку Ігоревім» XX - початку XXI століття Святослав Воїнов;
доктор медицини (у народі його називали костоправом) Євген Пашков, його брат Володимир - єдиний на Новгород-Сіверщині кобзар та майстер із виготовлення бандур, заслужені працівники культури України Алла Клименко та Валентина Зеленцова, заслужений журналіст України Валентина Артюшкова - директор місцевої телекомпанії «Сіверська».
У контексті ж духовного життя громади, особливо її юного прошарку, школа давно перетворилась на осередок науки та просвітництва у найстарішій місцині староукраїнського «городка». До речі, слово «Покровщина» означає «козацький простір». Ця назва досить часто згадується в письмових джерелах минувшини. Тутешній люд відрізняється своєю говіркою, побутом та специфічною ментальністю. Колись у цім краю осів рід Ушинських, який подарував Україні великого гуманіста XIX ст., педагога та «вчителя вчителів» Костянтина Ушинського. За півверсти від сьогоднішньої шкільної будівлі, поруч із храмом Покрови Божої Матері, у батьківському родовому маєтку минули дитячі роки гімназиста - майбутнього великого педагога. Тепер учні школи №2 на старому цвинтарі доглядають за похованнями родини Ушинських.
Вимоги часу
На жаль, нинішні будні школи, яка стоїть на високому правому березі Десни у місті обласного підпорядкування, важкі. Труднощі виникли не тільки через незадовільний фінансовий стан у країні, а й через зверхнє ставлення владних начальників, які за «обраними» школами забули про існування у віддаленому закутку Новгорода-Сіверського ще однієї освітньої установи. Як-то кажуть, забута дитина при живих батьках.
Кілька років школу очолює Тамара Плотнікова, яка з усіх сил прагне розбудовувати осередок знань двох сотень вихованців. Натомість бідність та байдужість системи зводять нанівець її починання. Школа багато років не бачила капітального ремонту, не оновлювалась і навчальна база. Хоча час від часу робилися деякі «вливання». Років 10 тому, ще за Кучми, тягнули газову трубу, щоправда, з «великими боями» місцевого значення. Також замінили частину вікон, ремонтували опалювальну систему... А от зробити хоча б косметичний ремонт відповідно до сучасних вимог за 25 років незалежності ніякому місцевому керівництву так і не спало на думку. Бо лише завдяки внескам батьків у щорічні ремонти багато не досягнеш.
Тож і приречена жевріти покровська «сирітка». А ще останнім часом активно мусуються чутки про закриття закладу. Слава Богу, цього року обійшлося.
Коли скандал навколо дірявого даху спалахнув з новою силою, на місце епіцентру прибув міський голова. Розповідав про кошти, яких потрібно багато, але. на жаль, їх немає. З усього відчувалося, що хтось чогось не договорює. Тому виникло чимало питань, зокрема: як можна було дозволити розпочати навчання у такому занедбаному приміщенні'
Треба сказати, що за кілька днів до «місця ганьби» привезли зо два десятки листів покрівельної бляхи. Мабуть, раніше смажений півень не клював?
Замість епілогу
А ЗОШ №2 попри все живе. Тут навчають, виховують, готують дітей до дорослого життя. Учні беруть участь в олімпіадах і конкурсах. Школярі полюбляють спорт, не забувають і про громадські справи. У навчальному закладі є чудова музейна кімната, де зібрана змістовна інформація про історію освітянської установи та її вихованців. До речі, подібного в інших міських школах немає!
Одне слово, школі, яку, можливо, у владних кабінетах і хочуть забути,
є чим пишатись. Адже за понад 100 років свого існування (у 1912 році тут було відкрито трирічну ремісничу школу) вона випустила у світ ще й таких людей, що обіймали і наразі обіймають керівні посади у місті й області, були народними депутатами, значились очільниками всеукраїнських медійних видань та боронили зі зброєю в руках українську землю.
Та найбільше вчителі і батьки бажають, щоб діти зростали справжніми патріотами. Щоб нове покоління керівників міста мало відчуття справедливості та гордості за заклад.
Сприятливої днини вчителі з учнями виходять на високий правий берег Десни. Від головного корпусу школи до нього - кілька десятків метрів! З цього Богом створеного майданчика відкривається краєвид неперевершено! краси. Напевно, саме у таких місцях у дитячих душах народжуються найзаповітніші мрії.
Тож для повного щастя родині міської одинадцятирічки №2 потрібно зовсім небагато - аби владні мужі міста та освітянські функціонери без нагадування вчителів та батьків опікувалися щоденними потребами навчальних закладів із позицій рівності й поваги до кожного учасника навчально-виховного процесу. Можливо, тоді й школа №2 у старовинному козацькому мікрорайоні відчуватиме, що чиновникам не байдужі її справи, і завтра буде кращим за сьогодення. Адже саме Надією, Вірою та Любов’ю має жити молоде покоління! Пам’ятаймо про таке, адже ми - українці!
Борис Домоцький, "Деснянка" №43 (623) від 20 жовтня 2016
