Вийшли курсом (ф-т журналістики, Шевченків університет) з «ювілейної» (аж на 30 весен!) ресторації. Вже – 28 травня, неділя… … Ференець забрав Кохана, Ханіна, Сергія Петровича… до себе, на Солом’янку… А я – в богемну ніч… Мені не вперше… Світовий хірург Піроґов одлопатив такими ж, світовими, ножицями вулицю свого імени. Отож, поки що на ній… Далі – Грошопф-Зендер-Ульянов-Лєнін-Бланк нещодавно оддав своє плутане наймення на вулицю Богданові Хмельницькому. Піроґова уперлася в неї перпендикуляром. Невдовзі – «правоє плєчо впєрьод»: вулиця Лисенка, Миколи Віталійовича. Коротка як наше життя. Одначе з Дунаєвим Запорожцем підводить до самого Ярослава Мудрого. До Золотих Воріт. Ярослав на правиці подає Соборність. Паркова ніч береже трьох музикантів: два хлопці і дівчина, схрестивши ноги, файшить. Без зайвих балачок переходять на українську. Заходить про ЛЮБОВ. Чи є вона… -- Є, – кажу. – Розкажіть! Розказую. Свого часу поета Івана Царинного закрили в психушку: «чєтвьорку» дали… Я зірвав суд. Завезли на Поділ. На Глибочицьку. В ізолятор. Є там такий. Вийшло потелефонувати. Був у мене роман. Піднімає вона слухавку: «Гдє ти пропал?!». -- В тюрмі, – одказую. -- Чєм я могу помочь? -- Скажи, що ти мене любиш і ждеш. І все. -- Я тєбя ЛЮБЛЮ І ЖДУ! Рано чи пізно – мене випустили. Приїхав. Ванна… Пані одмиває мене. -- …Ти знаєш: только я тєбє сказала, што жду і люблю – начала ЖДАТЬ і ЛЮБІТЬ. Всьо остальноє стало мєлкім і перестало іметь значєніє! -- Добре, що ми зосталися – і не пішли, – вони, два хлопці і дівчина, до мене. – Таке розказуєте!!! Ще, видко, на світі ЩОСЬ Є! -- Та ще Є. Олександр Сопронюк
Читайте еще
